Справа № 442/8321/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/180/24 Доповідач: ОСОБА_2
17 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
з участю: прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_8
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 січня 2024 року,-
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців обмеження волі.
Строк відбування покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Вирішено питання з речовими доказами.
Скасовано арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.09.2023.
Згідно вироку, 12.09.2023 близько 22 год. 30 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклого конфлікту між ним та потерпілою ОСОБА_8 вирішив умисно заподіяти ОСОБА_8 тілесні ушкодження.
Реалізуючи свій протиправний намір, в цей же час, ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх злочинних дій, з метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій особі, підійшов до потерпілої ОСОБА_8 , яка лежала на ліжку в спальні, в квартирі АДРЕСА_2 , та умисно, на грунті особистих неприязних відносин, наніс ОСОБА_8 почергово удари кулакам, обох рук в ділянки чола зліва, правої надбрівної ділянки, зліва перед вухом, лівої очниці, скроневу ділянку та шию з лівого боку.
Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 пішов на балкон, вказаної квартири, звідки взяв рулон шпалер, підійшов до потерпілої ОСОБА_8 та умисно наніс близько восьми ударів рулоном шпалер в ділянки плечей зліва та справа, лівої китиці, удари в стегна з лівого та правого боків, в праве коліно, в ліву та праву гомілки.
Після чого, ОСОБА_6 взяв дерев'яний стільчик, який був біля шафи вказаної кімнати, зняв із нього верхню частину - сидіння та умисно наніс ОСОБА_8 близько трьох ударів верхньою частиною стільця - сидінням, в ділянку лівого ліктьового суглобу, правого ліктьового суглобу та п'ятого ребра з лівого боку.
Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , в одній з кімнат квартири - кухні, взяв чайник з окропом та умисно вилив такий потерпілій ОСОБА_8 на праве стегно, внаслідок чого загалом заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості як такі, що викликають тривалий розлад здоров'я у вигляді: закритого перелому п'ятого ребра зліва по задньо-боковому контуру із розвитком лівобічного пневмотораксу, термічний опік другого ступеня правого стегна, садна на чолі зліва, в ділянці лівої носо- губної зморшки з переходом на ліву щоку, в ділянці правого передпліччя, синці в правій надбрівній ділянці, на чолі зліва, в лівій передвушній ділянці, в ділянці лівої очниці із переходом на скроневу ділянку, на передньо-лівій поверхні шиї із переходом на завушну ділянку, в поперековій ділянці справа, по лівому боковому фланку живота, в ділянках обох плечей та ліктьових суглобів, лівої китиці, обох стегон, правого колінного суглобу, обох гомілок.
Таким чином, ОСОБА_6 заподіяв умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечне для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке що спричинило тривалий розлад здоров'я, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України.
На вирок суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просить оскаржуваний вирок змінити в частині призначеного покарання, а саме на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вирок є надто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.
Вважає, що обставинами, які пом'якшують йому покарання є визнання вини в повному обсязі, щиросердечне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину, примирення з потерпілою.
Звертає увагу, що за час проведення досудового слідства вже багаторазово пожалкував про скоєне кримінальне правопорушення.
Підкреслює, що за місцем проживання характеризується задовільно, виховує та утримує трьох неповнолітніх дітей. На обліку у психіатра та нарколога не перебуває.
На думку обвинуваченого, його виправлення можливе без реального відбуття покарання.
У ході апеляційного розгляду обвинувачений та потерпіла апеляційну скаргу підтримали, при цьому, потерпіла зазначила, що вони виховують четверо дітей, вона вибачила обвинуваченого, примирилась з ним, вважає, що це вона спровокувала конфлікт, вживала алкоголь, розтратила зароблені кошти, просила суворо не карати обвинуваченого.
Прокурор подану обвинуваченим апеляційну скаргу заперечив.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з вироку суду, судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 було здійснено на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
При цьому, суд першої інстанції дотримався вимог норм ч. 3 ст. 349 КПК України, допитав обвинуваченого та потерпілу, і за згодою усіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оскаржувались.
На підставі викладеного, колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, які не оскаржувались і стосовно яких, відповідно до вимог ст. 349 КПК України, докази не досліджувались.
Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України в апеляційній скарзі обвинуваченим також не оскаржується.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п.1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу засудженого, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, обставини справи та особу винного у їх сукупності. Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання, судом визнано, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння. Враховано те, що вказаний злочин є нетяжким, характеристику обвинуваченого, його ставлення до скоєного, те, що у вчиненому не розкаюється, злочин вчинено з особливою жорстокістю, вказані факти побиття є неодноразовими.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ст. 75 КК України).
Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Апеляційний суд вважає, що при прийнятті рішення про необхідність відбуття обвинуваченим покарання реально суд першої інстанції недостатньо врахував особу винного; обставини, що пом'якшують покарання, та інші обставини справи.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Однак окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
У суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав вину та розкаявся у вчиненому.
Окрім цього колегія суддів бере до уваги те, що потерпіла ОСОБА_8 примирилась з обвинуваченим, надалі спільно з ним проживає, жодних претензій до останнього не має. На утриманні обвинуваченого перебуває троє неповнолітніх дітей.
Принцип справедливості покарання є одним із найважливіших вихідних положень, закріплених у кримінальному законі, що вимагає забезпечення мети покарання шляхом врахування судом усіх обставин, що стосуються кримінального правопорушення та винного.
За змістом ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на вищезазначені обставини справи, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання та в сукупності знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання й звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням та покладення на нього відповідно до ст. 76 КК України обов'язків.
У решті вирок слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задоволити частково.
Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання змінити.
Вважати ОСОБА_6 засудженим із призначенням покарання за ч.1 ст. 122 КК України у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі з випробуванням із іспитовим строком 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язок періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4