Справа № 184/319/24
Номер провадження 2/184/524/24
25 квітня 2024 рокум. Покров
Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Томаша В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Попівніч Н.І.,
розглянувши у підготовчому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровської міської ради Дніпропетровської області про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, -
Позивач звернувся до Орджонікідзевського міського суду з позовною заявою до відповідача про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Свої позовні вимоги, мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна сестра ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 02 лютого 2024 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кулика О.П. з заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом відкрита спадкова справа №71926507. Постановою приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Куликом О.П. від 02 лютого 2024 року у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у зв'язку з тим, що позивач на момент смерті останньої спільною з нею за однією адресою зареєстрований не був, строк для прийняття спадщини пропущений, документи про родинні відносини між ними відсутні. Проте, позивач пропустив строк на подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин. Наведене стало підставою для звернення до суджу із даним позовом.
Позивач в підготовче засідання не з'явився, надав заяву про проведення розгляду справи за його відсутності.
Представник відповідача Покровської міської ради Дніпропетровської області в підготовче засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Факт смерті зареєстрований Центром надання адміністративних послуг «Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області» 11.07.2023 року за актовим записом №39, про що видане Свідоцтво про смерть НОМЕР_1 .
Родинний зв'язок між ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_2 підтверджується копією Свідоцтва про народження НОМЕР_2 .
02 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кулика О.П. з заявою про прийняття спадщини.
Нотаріусом відкрита спадкова справа №71926507.
Однак, постановою приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Куликом О.П. від 02 лютого 2024 року у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 на момент смерті останньої спільною з нею за однією адресою зареєстрований не був, строк для прийняття спадщини пропущений, документи про родинні відносини між ними відсутні.
Проте, як вказує позивач строк на подання заяви про прийняття спадщини він пропустив з поважних причин.
Так, Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 30 травня 2008року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, термін дії якого неодноразово продовжувався.
Торговопромислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 (чотири) місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. Вказана постанова була скасована у червні 2023 року. Державою двічі змінювалися правила щодо перебігу строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття встановлені на період дії воєнного стану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану».
Так, в початковій редакції зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України строк прийняття спадщини зупинявся взагалі на весь період дії воєнного стану, а в редакції від 24.06.2022 року строк прийняття спадщини зупиняється не більше ніж на 4 місяці під час дії воєнного стану. Вказане створило правову невизначеність для позивача щодо строків звернення з заявою про прийняття спадщини.
Будучи особою пенсійного віку, позивач був необізнаний щодо таких змін в законодавстві і був переконаний, що строк подання заяви про прийняття спадщини ним не порушено, оскільки 10 місяців після смерті сестри спливає 09 травня 2024 року.
Проте, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою, позивач отримав консультацію, в ході якої дізнався, що Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 була скасована в червні 2023 року.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі 912/2797/21.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», постановою КМУ від 09.12.2020 р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (зі змінами та доповненнями) на території України до 30 квітня 2023 продовжено дію карантину. Карантинні обмеження скасовано лише 01.07.2023.
Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року №1534/19.5/32-20 «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії. Необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) також створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті сестри. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року по справі № 953/8112/20 (провадження №61-10272св21)
На думку позивача, зазначені обставини у їх сукупності свідчать про наявність об'єктивних перешкод для позивача для звернення із відповідною заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк.
Так, у відповідності до ст. 1217 Цивільного кодексу України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.
В силу ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.ст. 1220-1221, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця. Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
Згідно із ст.ст. 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ТІК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст. 1272 ЦК України).
В той же час, відповідно до ст.ст. 1273-1275 ЦК України- спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 названого Кодексу, подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.
Відповідно до ст.ст. 1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власної волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов'язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання ним процедури входження у спадкування і кінцево дає відповідь на питання про прийняття спадщини.
Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Це є обов'язковим для обох названих видів спадкування.
У зв'язку з цим, для прийняття спадщини за заповітом слід вчинити ті ж дії, що і при спадкуванні за законом, а саме, подати до нотаріальної контори відповідну заяву, яка б свідчила про його дійсний намір прийняти спадщину в порядку спадкування за заповітом. При цьому, такі дії теж повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк. Пропуск такого строку, позбавляє спадкоємця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред'явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Вказане у повній мірі відповідає Правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 06 лютого 2013 року в справі №6-167цс12. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Водночас, позивачем не було вчинено активних дій щодо подання заяви про прийняття спадщини з огляду на наведені вище поважні причини. Частина 3 статті 1272 ЦК України надає позивачу право на звернення до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки причина не подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини є поважною.
Внаслідок наведених обставин, враховуючи, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, суд приходить до переконання про задоволення позовних вимог позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 12, 95, 141, 280-289, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Покровської міської ради Дніпропетровської області про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини - задовольнити.
Встановити факт родинних відносин, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повний текст рішення складено 25.04.2024р.
Суддя Орджонікідзевського міського суду В. І. Томаш