24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 240/33850/23
адміністративне провадження № К/990/13779/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі № 240/33850/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду виданого у справі № 240/43842/21 виражену у невжитті всіх передбачених законодавством заходів забезпечення його примусового виконання;
- зобов'язати виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду виданого у справі № 240/43842/21 вжити передбачених законодавством заходів забезпечення його примусового виконання.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
10 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі № 240/33850/23. Заявник просить скасувати оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльність державного виконавця.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що судами здійснено застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 805/1458/17-а, від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 08 грудня 2022 року у справі № 457/359/21.
Зокрема, стверджу, що прийняті судами рішення не ґрунтуються на висновках Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування з 01 січня 2024 року положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» (а саме визначення розміру мінімальної заробітної плати, яка підлягає врахуванню).
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником лише зазначено про постанови Верховного Суду, проте не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених скаржником справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Слід також звернути увагу, що зазначена позивачем норма права, а саме частина друга статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», судами попередніх інстанцій не застосовувалася, відповідна оцінка їй не надавалась.
Також Верховний Суд зазначає, що у цій справі предметом спору є визнання протиправною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду виданого у справі № 240/43842/21 виражену у невжитті всіх передбачених законодавством заходів забезпечення його примусового виконання.
Проте, у справі № 805/1458/17-а розглядалась заява позивача про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень на виконання рішення суду в порядку статті 383 КАС України в адміністративній справі № 805/1458/17-а.
У справі № 913/204/18 розглядався позов заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Приватного підприємства «Стоміл» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, третя особа - Державний навчальний заклад «Сєвєродонецьке вище професійне училище», про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №004464/09 від 24 листопада 2017 року, укладеного між РВ ФДМУ по Луганській області та ПП «Стоміл», і зобов'язання Орендаря звільнити державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 71,68кв.м. на першому поверсі; нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 65,64кв.м. на другому поверсі; нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 33,43кв.м. на цокольному поверсі двоповерхової будівлі навчального корпусу №1 (інвентарний номер 10310001), розміщене за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Центральний, 17, та повернути його ДНЗ «Сєвєродонецьке ВПУ» (балансоутримувачу).
У справі № 160/1088/19 розглядався позов Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до Головного управління ДФС в м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 08 листопада 2018 року №0031101419, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 843 479 131,45 грн, у тому числі за податковими зобов'язаннями у сумі 674 783 305 грн 16 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 168 695 826 грн 29 коп. та № 0031111419, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 100 438 954,38 грн, у тому числі 80 351 163 грн 50 коп. за податковими зобов'язаннями, 20087790 грн 88 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, з мотивів безпідставності їх прийняття.
У справі № 457/359/21 позивач звернувся з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), у якому просив скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 06 червня 2019 року НОМЕР_2, прийняту головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною.
Отже, наведені позивачем постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовується іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень є, зокрема, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено суть спору у вказаній справі, обставини справи та фактично висловлено незгоду із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій. Проте, норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, заявник не зазначив, а отже, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права, щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підстави касаційного оскарження.
Крім того, Суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги та текстів оскаржуваних судових рішень слідує, що спір у цій справі виник з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів обох інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі № 240/33850/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак