Справа № 320/14024/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
24 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним і скасування рішення, -
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 16.08.2022 про скасування оформлення набуття громадянства України.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 30 листопада 2023 року відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до ГУ МВС України в Київській області із заявою від 17.01.2012 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (дід позивача народився на території України до 21.08.1991).
16.05.2012 ГУ МВС України в Київській області прийнято рішення про оформлення набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».
16.05.2012 позивачу видана довідка ГУ МВС України в Київській області №17/3-54-9877 про реєстрацію особи громадянином України.
07.07.2022 відповідачем складено відносно ОСОБА_1 подання про скасування рішення від 16.05.2012 щодо оформлення набуття ним громадянства України.
16.08.2022 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення щодоскасування рішення Управління міграційної служби України в Київській області від 16.05.2012 про набуття позивачем громадянства України у зв'язку з невиконанням поданого зобов'язання про припинення іноземного громадянства протягом 2 років з моменту набуття громадянства України, тобто неподання документа про припинення громадянства.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2235-III, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно з частиною 5 статті 8 Закону №2235-III, іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2235-III, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з частиною 8 статті 8 Закону №2235-III, особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Частиною 1 статті 1 Закону №2235-III передбачено, що декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2235-III, іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За приписами пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III, однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (частина 1 статті 1 Закону №2235-III).
Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок).
Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Відповідно до статті 19 Федерального Закону «Про громадянство російської федерації» (далі Закон), вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону. Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону.
Статтею 32 вказаного Закону встановлено, що заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичного представництва або консульської установи російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.
Відповідно до статті 35 Закону, розгляд заяви стосовно громадянства російської федерації, поданої особою, зазначеною в пункті б частини 1 статті 32 Закону, та прийняття рішення про прийняття до громадянства російської федерації чи про вихід з громадянства російської федерації в спрощеному порядку здійснюється в строк до шести місяців з дня подання заяви і всіх необхідних документів, оформлених належним чином.
Матеріалами справи підтверджено, що 16.05.1012 позивач набув громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України», у зв'язку із чим йому було видано довідку ГУ МВС України в Київській області №17/3-54-9877 про реєстрацію особи громадянином України.
При цьому відповідно до наданої відповідачем копії особової справи ОСОБА_1 , разом із заявою від 17.01.2012 останнім також подано письмове зобов'язання припинити іноземне громадянство.
У вказаному зобов'язанні позивач зобов'язувався протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство (підданство) Російської Федерації та подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, відповідний документ, а у разі неотримання такого з незалежних від позивача причин останній зобов'язувався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) Російської Федерації та повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.
У строк до 16.05.2014 позивач вказаний вище обов'язок не виконав.
У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач зазначив, що 14.04.2021 позивач, перебуваючи на території України і маючи громадянство України, оформив паспорт громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон, що вказує на те, що останній продовжує користуватися правами громадянина Російської Федерації.
Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає, що відповідач в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України прийняв рішення від 16.08.2022 про скасування оформлення позивачем набуття громадянства України.
Доводи позивача про те, що він не подавав письмового зобов'язання про припинення іноземного громадянства спростовується наявним у матеріалах справи оригіналом такого зобов'язання.
Водночас належних та достатніх доказів того, що наявний у ньому підпис не належить позивачу останнім суду не надано.
Суд правильно зазначив, що в межах спірних правовідносин подання позивачем зобов'язання припинити іноземне громадянство є одним із обов'язкових документів, необхідних для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. У випадку не надання такого, уповноважений орган відмовляє в оформленні набуття громадянства України.
Відхиленню з аналогічних підстав підлягають й доводи позивача про те, що наявне в особовій справі зобов'язання припинити іноземне громадянство складено за формою, затвердженою наказом МВС України від 16.08.2012 №715, у той час як дата підпису 17.01.2012, тобто до затвердження вказаної форми.
У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких