Справа № 640/36546/21 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
24 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Держаного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Академія патрульної поліції» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держаного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Академія патрульної поліції», третя особа - Первинна професійна спілка "Правозахисники країни" про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Держаного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Академія патрульної поліції», третя особа - Первинна професійна спілка "Правозахисники країни" про визнання протиправним та скасування наказ №94 о/с від 08.11.2021 ДУ «Академія патрульної поліції» про відсторонення від виконання службових обов'язків старшого лейтенанта поліції, викладача циклу загально-правових дисциплін ДУ «Академія патрульної поліції» ОСОБА_1 ; стягнення за рахунок відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2021.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Апелянт у свою чергу надав до суду пояснення на відзив позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом ДУ «Академія патрульної поліції» від 08.11.2021 №94 о/с позивача відсторонено від виконання службових обов'язків як такого, який відмовляється чи ухиляється від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, без збереження заробітної плати, з 08.11.2021 до моменту надання ним підтверджуючих документів щодо отримання профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я.
Наказом ДУ «Академія патрульної поліції» від 09.11.2021 №97 о/с позивача допущено до виконання службових обов'язків у зв'язку із наданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, з 09.11.2021.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі Закон № 2801-XII), законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Громадяни України зобов'язані: а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я (ст. 10 Закон № 2801-XII).
Спеціальним законом у цій сфері є Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (далі - Закон № 1645-ІІІ).
Згідно статті 12 Закону № 1645-ІІІ профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
У ст. 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" зазначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.
Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
09 грудня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із подальшими змінами і доповненнями), пунктом 1 якої постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2020 року № 521 до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, включено "COVID-19".
Відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Міністерством охорони здоров'я України прийнято наказ від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 (далі Наказ № 2153).
Згідно з цим наказом обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:
1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Водночас у пункті 4 Наказу № 2153 зазначено, що він набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування.
Офіційне опублікування Наказу № 2153 здійснено в Офіційному віснику України від 08 жовтня 2021 року; згідно відомостей із сайту Верховної Ради України, цей наказ набрав чинності 08 листопада 2021 року.
Окрім того 08 листопада 2021 року набрав чинності пункт 19 постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року за № 1236 пунктом 41-6.
Пунктом 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зобов'язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Колегія суддів зазначає, що відсторонення від роботи - це призупинення трудових відносин чи проходження публічної служби, яке не пов'язане із дисциплінарним проступком особи, а полягає у тимчасовому увільненні працівника від виконання трудових обов'язків з метою відвернення та/або попередження негативних наслідків. Зокрема, з метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних захворювань, небезпечних для населення, законодавство України про охорону здоров'я передбачає відсторонення від роботи у разі необґрунтованої відмови або ухилення працівника від обов'язкового щеплення.
Отже, працівники відсторонюються від виконання роботи у разі ухилення чи відмови від обов'язкового щеплення лише у порядку, встановленому законом.
З матеріалів справи вбачається, що формально позивач належить до числа працівників, які підлягали обов'язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Зі змісту Протоколу №9 наради ДУ «Академія патрульної поліції» від 01.11.2021 вбачається, що позивач був присутній на нараді, ознайомлений з інформацією щодо відсторонення працівників, які не мають профілактичних щеплень проти COVID-19 і які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України.
При цьому наявною у матеріалах справи довідкою Центральної поліклініки МВС України від 18.10.2021 підтверджується факт перебування позивача у період з 29.09.2021 по 15.10.2021 на лікуванні з діагнозом COVID-19.
Відповідач не заперечує наявність у нього означеної довідки станом на дату винесення спірного наказу.
Згідно наданого відповідачем витягу з особистої переписки з позивачем вбачається, що 08.11.2021 ОСОБА_1 направлено відповідачу фотокопію виписки з медичної карти амбулаторного хворого від 08.11.2021, в якій зазначено, що він з 29.09.2021 по 16.10.2021 перебував на лікуванні з діагнозом гостре респіраторне захворювання COVID-19. Рекомендовано відтермінування вакцинації на 3 місяці - до 16.01.2022.
Водночас відповідачем не було враховано вказаних обставин та наданих позивачем доказів та прийнято спірний наказ від 08.11.2021 №94 о/с, яким позивача відсторонено від виконання службових обов'язків як такого, який відмовляється або ухиляється від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, без збереження заробітної плати, з 08.11.2021 до моменту надання ним підтверджуючих документів щодо отримання профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я.
Також під час винесення спірного наказу відповідачем не було враховано, що 08.11.2021 позивач перебував на робочому місці, виконував покладені на нього обов'язки, що підтверджено матеріалами справи.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що незважаючи на допуск позивача до проведення занять 08.11.2021 з 08:45 по 10:05 та з 10:15 до 11:35, та на наявність довідки на підтвердження перебування його на лікуванні у період з 29.09.2021 по 15.10.2021 з діагнозом COVID-19, відповідач спірним наказом відсторонив позивача з 08.11.2021 від виконання службових обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями частини шостої статті 12 Закону № 1645-III, які визначають порядок фіксації відмови від обов'язкових профілактичних щеплень, єдиною підставою для встановлення юридичного факту відмови особи від обов'язкових профілактичних щеплень є відібране лікарем письмове підтвердження особи відмови від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.
Однак у матеріалах справи відсутнє відібране лікарем письмове підтвердження про відмову позивача від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про її відмову скласти таке письмове підтвердження.
Факт ознайомлення позивача з повідомленням про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не є належним доказом відмови чи умисного ухилення від щеплення за наявних і підтверджених медичних рекомендацій.
Суд відхиляє, як необгрунтоване, твердження представника відповідача щодо ненадання вчасно позивачем належного документу про відтермінування проведення щеплення проти COVID-19, оскільки станом на час прийняття спірного наказу у відповідача була наявна довідка Центральної поліклініки МВС України від 18.10.2021, якою підтверджувався факт перебування позивача у період з 29.09.2021 по 15.10.2021 на лікуванні з діагнозом COVID-19.
До того ж лише 02.11.2021 наказом Міністерством охорони здоров'я України № 2394 затверджено форму № 028-1/о «висновок щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та Інструкцію щодо її заповнення, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 08.11.2022 за № 1449/37071.
Станом на 08.11.2021 такий висновок ще не міг об'єктивно бути наданий позивачем роботодавцю.
Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.
Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.
Згідно пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.
Відповідач також не довів, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, який мав для останнього негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших людей.
Таким чином, в даному випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача, гарантованих Конституцією України.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що наказ №94 о/с від 08.11.2021 ДУ «Академія патрульної поліції» про відсторонення від виконання службових обов'язків старшого лейтенанта поліції, викладача циклу загально-правових дисциплін ДУ «Академія патрульної поліції» ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року №13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Враховуючи те, що в межах спірних правовідносин в порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із призупиненням виплати заробітної плати, то вимога про стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи, що прирівнюється до часу вимушеного прогулу, є обґрунтованою.
Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за 08.11.2021 у розмірі 509,28 грн.
Враховуючи наведені обставини у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення позову прийнято без неправильного застосування норм матеріального права, тому останнє підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Держаного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Академія патрульної поліції»- залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких