Справа № 320/6308/22
24 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Єжелі А.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шапочника Євгенія Васильовича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, суддя Колеснікова І.С., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 від 20.05.2022 №80114300014451;
- скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 від 20.05.2022 №80114300014451;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області неправдиві відомості та підроблені документи не подавались, а відповідачем з цього приводу жодних роз'яснень надано не було. Також, як стверджується позивачем, при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем не було враховано, що позивач знаходиться у шлюбі з особою, яка є громадянкою України, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дає йому позаквотне право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням Київського окружного адміністративного суду представник позивача адвокат Шапошник Євгеній Васильович подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позховні вимоги задовольнити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В ході розгляду справи судовою колегією встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 є громадянином російської федерації.
13.05.2022 позивач був документований посвідкою на тимчасове проживння в Україні з терміном до 12.05.2022.
З метою надання дозволу на імміграцію в Україну позивач звернувся 10 червня 2021 року до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Рішенням Управління з питань тимчас ового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управліення міграційної служби в м. Києві та Київській області від 20 травня 2022 року № 80114300014451 ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 4,6 ч.1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до висновку за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 20.03.2023 зазначено, що позивач, перебуваючи в Україні на законних підставах, 10 червня 2021 року подав заяву про надання дозволу на імміграцію на підставі п.1 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки. Шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , 1974 року народження, зареєстрований 17 квітня 2018 року.
На час звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію, позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданою 13.05.2021 строком до 12.05.2022 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначену адресу свого місця проживання позивач зазначив у вищевказаній заяві.
09.07.2021 Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області звернулось із запитом до відділу міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління Нацполіції у м. Києві, в якому просили перевірити іноземців, які звернулись до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні, у т.ч. громадянина російської федерації ОСОБА_1 , 1982 року народження.
11.08.2021 на адресу відповідача було направлено лист у якому зазначено, що в ході обробки інформації в інформаційній систему Інтерполу встановлено, що станом на 02.08.2021 в наявних банкаї даних Інтерполу відомостей щодо позивача не виявлено.
20.08.2021 на адресу позивача направлено відповідь на запит Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області про те, що за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.
Окрім того, шлюб з ОСОБА_3 містить ознаки фіктивності з метою створення підстав для легалізації іноземця в Україні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до частини першої №3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі - Закон №2491-ІІІ).
У розумінні положень статті 1 Закону №2491-ІІІ, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 4 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України.
Згідно зі статтею 6 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-ІІІ.
Так, згідно зі статтею 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 9 Закону №2491-ІІІ заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-ІІІ крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
У свою чергу, суд звертає увагу, що підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону.
Зокрема, відповідно до пунктів 4, 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається:
особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
в інших випадках, передбачених законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983).
Пунктом 1 Порядку №1983 передбачено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Пропозиції стосовно формування квоти імміграції повинні ґрунтуватися на результатах аналізу імміграційного процесу у попередньому календарному році та враховувати необхідність максимального обмеження квоти імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства з країн походження значної кількості нелегальних мігрантів.
Разом з тим, Порядком №1983 визначено процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (надалі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Державної міграційної служби - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім тих, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Пунктом 14 цього Порядку передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 Порядку №1983 органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів Служби безпеки України, Робочого апарату Українського бюро Інтерполу та Державної прикордонної служби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Пунктом 9 Порядку №1983 передбачено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Із аналізу наведених норм права вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію» є підставою для не надання дозволу на імміграцію.
Таким чином, приписами Закону України «Про імміграцію» та Порядку №1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб'єкта владних повноважень.
Окрім того, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію» є підставою для не надання дозволу на імміграцію.
Матеріалами справи встановлено, що підстава для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу обумовлена зазначенням свідомо неправдивих відомостей щодо адреси місця реєстрації та проживання позивача та створення фіктивних підстав з метою легалізації на території України (пункти 4, 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію»).
Із наданих до справи даних убачається, що позивач з 2001 по 2003 роки навчався в Дніпродзержинському медичному училищі, отримав диплом молодшого спеціаліста.
У 2003 році позивач отримав водійські права, а у 2012 році придбав відповідно до договору купівлі-продажу нерухоме майно - будинок у АДРЕСА_1 .
З 2020 по теперішній час позивач зареєстрований у АДРЕСА_1 .
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання, складеного комісією 30 червня 2022 зазначено, що на момент перевірки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають в квартирі АДРЕСА_2 в період з липня 1998 року по серпень 2009 року включно.
Із акта обстеження по факту проживання особи на території Богуславської об'єднаної громади від 05.07.2022 убачається, що за адресою: АДРЕСА_3 з серпня 2009 по даний час без реєстрації проживає ОСОБА_1 , зареєстрований у АДРЕСА_1 .
Дружина ОСОБА_3 за даною адресою відсутня.
13.05.2021 позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні терміном до 12.05.2022.
У заяві про надання дозволу на імміграцію позивач зазначив адресу місця проживання в Україні адресу свого місця реєстрації - АДРЕСА_1 .
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, за надісланим запитом отримано відповідь від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області в якій зазначено, що позивач за зазначеною адресою не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.
Окрім того, відповідач зазначає, що шлюб з гр. ОСОБА_3 містить ознаки фіктивності, з метою створення підстав для легалізації позивача в Україні.
Проте, колегія суддів зазначає, що такі доводи відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, без перевірки викладених вище обставин та без надання доказів, які б свідчили, що позивач свідомо невірно зазначив у заяві про надання дозволу на імміграцію неправдиві відомості про своє місце проживання та, що шлюб, укладений з гр. ОСОБА_3 , зареєстрований з метою створення підстав для легалізації позивача в Україні.
Зокрема, не було надано доручення про опитування гр. ОСОБА_3 щодо реальності укладеного шлюбу з позивачем, інших осіб, які можуть надати відповідні відомості щодо даної обставини, не встановлено належним чином де мешкає зазначена громадянка, чи підтримує фактично сімейні і шлюбні відносини з позивачем.
Так, як вже вище зазначено колегією суддів, із акта обстеження по факту проживання особи на території Богуславської об'єднаної громади від 05.07.2022 убачається, що за адресою: АДРЕСА_3 з серпня 2009 року по даний час без реєстрації проживає ОСОБА_1 , зареєстрований у АДРЕСА_1 . Дружина ОСОБА_3 за даною адресою відсутня.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує про неправильне застосування судом положень абзацу п'ятого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки позивач зазначив у заяві адресу свого місця реєстрації, а отже дана обставина спростовує інформацію про надання позивачем свідомо неправдивих відомостей.
Зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача стали відомості, викладені у листі СБУ які вказують на те, що позивачем було надано свідомо неправдиві відомості про місце (адресу) свого проживання на території України та, що укладений з гр. ОСОБА_3 шлюб містить ознаки фіктивності з метою легалізації іноземця в Україні.
Колегія суддів зауважує, що аналіз положень статті 10 Закону України «Про імміграцію» дає суду підстави для висновку, що чинним законодавством підставою для ненадання дозволу на імміграцію визначено свідоме надання неправдивих відомостей. Однак, відповідач для визначення дій позивача як свідоме надання неправдивих відомостей врахував лише відповідь Служби безпеки України по м. Києву та Київській області.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не надано доказів про надання позивачем свідомо неправдивих відомостей про місце свого проживання, та, що шлюб з гр. ОСОБА_3 новить характер фіктивності для легалізації позивача на території України, а тому у відповідача були відсутні належно підтверджені підстави для прийняття спірного рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шапошника Євгенія Васильовича задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_8 №80114300014451 від 20.05.2022.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому дозволу на імміграцію в Україну.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.