Справа № 580/1226/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА
24 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Мєзєнцева Є.І., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., за участі в режимі відеоконференції позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, -
05.02.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України, яким просив визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.01.2024 ВП НОМЕР_1 старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державний виконавець необґрунтовано закінчив виконавче провадження, оскільки не перевірив доводів боржника про фактичне виконання рішення суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження прийнята правомірно, оскільки суду були надані докази щодо фактичного виконання рішення суду.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слуханню справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі № 580/3002/23, що набрало законної сили 02.11.2023, визнано протиправними дії Державної казначейської служби України про взяття на облік виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду №580/4233/20, за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою»; визнано протиправним ненадання Державною казначейською службою України повної відповіді ОСОБА_1 на лист від 14 березня 2023 року; зобов'язано Державну казначейську службу України надати ОСОБА_1 відповідь на поставлені у заяві від 14 березня 2023 року питання №3 (щодо внесення даних до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою) та №4 (щодо ознайомлення з матеріалами зібраними на виконання відповідного рішення суду).
Для виконання даного рішення суду 28.11.2023 року було видано виконавчий лист № 580/3002/23 (а.с.5).
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 15.12.2023 року відкрито виконавче провадження за даним виконавчим листом.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 25.01.2024 року було закінчено виконавче провадження у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду боржником.
Підставою для закінчення виконавчого провадження був лист Державної казначейської служби України від 24.01.2024 № 5-06-06/1690, згідно якого на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі № 580/3002/23, листом від 11.12.2023 № 5-11-11/23519 Казначейством надано ОСОБА_1 відповідь щодо поставлених у заяві від 14.03.2023 питань № 3 (щодо внесення даних до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою) та № 4 (щодо ознайомлення з матеріалами, зібраними на виконання відповідного рішення суду).
При цьому, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не надав пояснень про здійснення судового контролю у вирішеній справі №580/3002/23 у межах ст.382, ст.383 КАС України за наявного доказу про надання ОСОБА_1 відповіді боржника.
Вищезазначені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження це як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно частини 1 статті 13 Закону № 1404-ІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 18 Закону № 1404-ІІІ визначені обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців. Зокрема частиною 1 встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. А пунктом 1 частини 2 цієї ж статті визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 6 статті 26 Закону № 1404-ІІІ передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Статтею 39 Закону № 1404-ІІІ передбачені підставі закінчення виконавчого провадження.
Зокрема, пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-ІІІ передбачено, що у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню.
Стаття 40 Закону № 1404-ІІІ визначає наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Відповідно до частини 1 цієї статті у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. 25.01.2024 року постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 580/3002/23 винесено на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Підставою для висновку державного виконавця про фактичне виконання Державною казначейською службою України в повному обсязі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 580/3002/23 слугував лист Державної казначейської служби України від 24.01.2024 № 5-06-06/1690, згідно якого на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі № 580/3002/23, листом від 11.12.2023 № 5-11-11/23519 Казначейством надано ОСОБА_1 відповідь щодо поставлених у заяві від 14.03.2023 питань № 3 (щодо внесення даних до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою) та № 4 (щодо ознайомлення з матеріалами, зібраними на виконання відповідного рішення суду), тобто оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження винесено на підставі відповідних підтверджуючих документів щодо фактичного виконання рішення суду.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, державний виконавець не може вказувати яку саме за змістом відповідь боржник повинен надати, позаяк не втручається у здійснення повноважень Державної казначейської служби України під час розгляду звернення та забезпечення виконання судового рішення, що містить вимогу зобов'язального характеру вчинити дію - надати відповідь на питання, тому винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за наявних доказів про надану відповідь є обов'язком державного виконавця, який визначено Законом України «Про виконавче провадження».
Постанова державного виконавця не порушує права позивача, і в компетенцію державного виконавця не входить надавати правову оцінку законності змісту та обгрунтованості відповіді на питання №3 і №4 у листі Державної казначейської служби України від 11.12.2023 № 5-11-11/23519.
Так, за приписами п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404 державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та порядку, що встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Позивач не спростував, що старшим державним виконавцем Відділу порушено вимоги Закону № 1404 чи допущено протиправну бездіяльність, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови від 25.01.2024 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 відсутні.
При цьому судом першої інстанції було вірно акцентовано увагу на тому, що позивачем не надано доказів про звернення ним за роз'ясненням з підстав незрозумілості відповідей на поставлені питання та/або щодо окреслення процедури ознайомлення з запитуваними матеріалами та/або оскарження бездіяльності чи дій боржника відповідно до ст.383 КАС України.
Таких доказів не було надано й апеляційному суду.
Судовий контроль є важливою конституційною гарантією забезпечення обов'язковості судового рішення - це означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (відповідно до приписів резолютивної та мотивувальної частини рішення).
Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, постанови суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
Є.І. Мєзєнцев