Справа № 620/442/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
24 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської митниці про визнання протиправною відмови та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернігівської митниці, в якому просить:
- перевірити, виходячи з вимог п. 2 ч. 2 ст. 1 КАСУ, чи прийняте рішення Чернігівської митниці держмитслужби про рішення про відмову у митному оформленні на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України чи ні;
- визнати, що підстава відповідача для відмови у преференційному митному оформленні товару позивача є необґрунтована, а прийняте ним рішення про відмову у митному оформленні (Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102170/2023/000090) як протиправне та скасувати його.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу встановлено п'ятиденний строк, з дня отримання зазначеної ухвали суду, для усунення недоліків поданої позовної заяви.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто, оскільки не виконано вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно скасувати, з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає, а викладені у апеляційній скарзі мотиви апелянта є прийнятні з огляду на наступне. Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції повернув позовну заяву скаржнику з огляду на те, що позивачка неповною мірою та неналежним чином усунула виявлені судом недоліки позовної заяви, про які суд вказав в ухвалі про залишення позову без руху.
Так, ухвалою суду від 15.01.2024 позовна заява залишена без руху і встановлено позивачці строк на усунення виявлених недоліків шляхом подання до суду:
1) документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону або оригіналу платіжного документу про сплату судового збору;
2) належним чином оформленої позовної заяви із додержанням вимог статей 5, 9, 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та її копій для відповідача (у позовній заяві не зазначено всіх необхідних реквізитів сторін, формулювання позовних вимог не відповідає вимогам КАС України);
3) доказів (та їх копій для відповідача), що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачка подала заяву на виконання ухвали суду про усунення недоліків, в якій висловила свою незгоду із вимогами суду, а саме:
1) вважає, що в позовній заяві вказано всі необхідні реквізити позивача та відповідача;
2) заявила про зміну позовних вимог;
3) зазначила, що обов'язок надання копії паспорта жодним кодексом не встановлений;
4) долучила копію квитанції про сплату судового збору;
5) зазначила, що всі наявні докази на підтвердження обставин, за яких відбулось порушення її прав, вона виклала у позовній заяві; на її переконання обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень;
4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;
11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
До того ж, частина друга указаної статті визначає, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 161 КАС України визначено, які документи мають бути долучені до позовної заяви.
Так, частиною першої вказаної статті визначено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Частина третя статті 161 КАС України передбачає, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Пунктом 1 частини четвертої статі 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Перш за все варто зауважити, що КАС України саме на позивача покладає обов'язок оформлення позовної заяви відповідно до вимог, які визначені його положеннями, а саме: статтями 160, 161 КАС України.
Суддя, отримавши матеріали позовної заяви, перевіряє її відповідність указаним вимогам, і у разі встановлення недоліків позовної заяви, вказує про це в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, надаючи позивачеві строк на їхнє усунення.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку її подання. При цьому, оцінка позовної заяви та констатація недоліків у ній є суб'єктивною.
Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.
Повертаючись до обставин цієї справи, варто зауважити наступне.
Стосовно вимоги суду про надання документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону або оригіналу платіжного документу про сплату судового збору, колегія суддів зазначає, що вказану вимогу суду позивачка виконала та надала оригінал платіжного документу про сплату судового збору.
Стосовно вимоги суду надати копію паспорта позивачки за для підтвердження або спростування факту підписання нею позовної заяви, колегія суддів зазначає, що така вимога суду є передчасною, адже в ході розгляду справи, у разі виникнення сумнівів у адміністративній процесуальній дієздатності позивачки, суд міг з'ясувати ці обставини, шляхом витребування доказів із власної ініціативи.
До того ж, відповідно до частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Тобто, це питання могло бути вирішено і після відкриття провадження у справі. Надання ж копії паспорта позивача не входить до переліку документів, визначених статтею 161 КАС України, як такий, що додається до позовної заяви.
Отже, перекладання обов'язку, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі щодо надання доказів на позивача є необґрунтованим.
Стосовно надання доказів (та їх копій для відповідача), що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, колегія суддів зазначає наступне.
У оскаржуваній ухвалі суд зазначив, що позивачка не підтвердила здійснення нею дій, спрямованих на отримання доказів, якими вона обґрунтовує позовні вимоги й обставини, за яких відбулось порушення її прав, у той же час вказує суду, що подання нею картки відмови в митному оформленні достатньо для встановлення обставин справи й прийняття законного та обґрунтованого рішення, а в разі, якщо суду цих доказів не вистачає, то останній вправі самостійно здійснити дії зі встановлення та отримання відповідних доказів. Такі дії позивачки, на думку суду, можуть містити ознаки зловживання процесуальними правами.
Проте слід зазначити, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС України ).
Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з'ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що адміністративний процес, маючи свої особливості, передбачає активну роль суду в розгляді справи, зокрема, в аспекті збирання доказів з власної ініціативи. Зауважував, що під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд обмежений процесуальними можливостями з'ясувати, чи дійсно у позивача відсутні докази чи має місце зловживання процесуальними правами. В свою чергу, позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги. Не долучення до позовної заяви окремих доказів не може бути перешкодою у судовому захисті.
В даному випадку у позовній заяві позивачка зазначала, що оригінал рішення про відмову у митному оформленні, а також всі документи, які були подані нею для здійснення митного оформлення імпортованого товару і які були згадані в позовній заяві, знаходяться у відповідній митній справі у розпорядженні відповідача.
Фактично позивачка додала до позовної заяви докази, які вона вважала за необхідне надати суду, якщо ж вони при розгляді справи не підтвердять позовні вимоги, то це є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що оцінка достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів може вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами для залишення без розгляду позовної заяви.
Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 КАС вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством права на доступ до правосуддя.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, та передчасно повернув позовну заяву позивачу з підстав не усунення недоліків позовної заяви, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 320, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких