П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 947/35329/23
Перша інстанція: суддя Калініченко Л.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.
за участі секретаря - Алексєєвої Н. М.
представника позивача ОСОБА_1 - Карлінського А. О.
розглянувши, у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу Карлінського Андрія Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення
07 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Департаменту патрульної поліції в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАТ №8002729 від 24.10.2023 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 20 400 грн по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбаченого частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 указував такі підстави.
Перша підстава, порушення інспекторами Департаменту патрульної поліції частини 3 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», що виразилося в тому, що дані посадові особи не представилися.
Окрім того, як стверджує ОСОБА_1 , порушені були його права, які встановлені статтею 16 Закону України «Про дорожній рух», зокрема, знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи.
Далі, позивач стверджує, що відсутні докази про те, що саме він перебував за кермом автомобіля, який був зупинений інспекторами патрульної поліції, адже з камери відеореєстраторів патрульних поліцейських вбачається, як він йде поряд автомобіля, який не рухається.
Себто, на думку ОСОБА_1 , в цей час, за положеннями Конвенції «Про дорожній рух», Закону України «Про дорожній рух», а також Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху), він не міг вважатися «водієм».
Друга підстава, зазначена ОСОБА_1 це те, що внаслідок порушення інспекторами патрульної поліції частини 3 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», він був позбавлений можливості дізнатися кому з них належать два наданих відео з відеореєстраторів і чи саме ці поліцейські перебували в той час при описаних вище подіях.
Третя підстава, це твердження позивача про те, що патрульні поліцейські, не повідомивши йому про наявність у нього ознак алкогольного сп'яніння, направили його на проходження відповідної перевірки, що є порушенням Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерством охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/735.
Водночас, установивши відсутність ознак алкогольного сп'яніння, інспектори патрульної поліції не надали результати вказаної перевірки.
Зазначаючи четверту підставу, позивач звертав увагу, що в ході розгляду його справи про адміністративне правопорушення, інспектор патрульної поліції спитав його, чи є людина з таким самим прізвищем, а також чи існує авто з такими самими даними, оскільки могла відбутися помилка між даними цих авто та їх водіями. Ураховуючи такі обставини, позивач зазначає, що всі сумніви треба рахувати на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п'ятої підстави, позивач зазначає про порушення патрульними поліцейськими частини 1 статті 268 КУпАП, що виразилося у нероз'яснені водієві право на юридичний захист та ненаданні можливості скористатися таким правом.
Шоста підстава ОСОБА_1 складається з того, що прийнята, стосовно нього постанова про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 136 КУпАП України ніяк не пов'язана з можливою, але не доведеною підставою для зупинки автомобіля, бо, як стверджує позивач, невідомо хто в той час перебував в ньому в якості водія, оскільки відсутні з цього приводу підтвердження. На підстав викладеного позивач наголошує, що причина можливої зупинки не була визначена, озвучена, а тому є неправомірною.
Сьома підстава позову, це невиконання інспекторами патрульної поліції вимог частини 5 статті 258 КУпАП, яка встановлює, що у випадку незгоди правопорушника з розглядом адміністративної справи на місці, слід скласти протокол про адміністративне порушення, як того вимагає стаття 256 КУпАП та розглядати справу за участі захисника.
У восьмій підставі, ОСОБА_1 вказує, що відеозапис з відеореєстраторів є неналежним доказом, оскільки під час зйомки камера кілька разів перекривалася рукою патрульного поліцейського, також він виходив з полю зору цієї камери.
В дев'ятій підставі наголошується про відсутність свідків зупинки автомобіля патрульними поліцейськими.
В десятій підставі ОСОБА_1 звертається увага, що в оскаржуваній ним постанові зазначено про рішення Чорноморського районного суду Одеської області від 21.07.2023 про те, що його було позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Однак, за його твердженням, про таке рішення йому невідомо, оскільки він приймав участь у Іллічівському міському суді Одеської області, де була винесена постанова у справі №501/2968/23 від 31.08.2023 про позбавлення його права керування транспортними засобами строком на один рік.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, проаналізувавши вимоги Законів України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух», КУпАП, а також Правила дорожнього руху, дійшов висновку, що суб'єкти владних повноважень, в особі інспекторів патрульної поліції, діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Так, на думку суду, адміністративне стягнення на позивача було накладено правомочним органом, в діях ОСОБА_1 є ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, є доведеною вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Досліджуючи докази у справі, які підтверджують вину ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП, а саме керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, суд дослідив зокрема, надану особисто позивачем постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 31.08.2023 у справі №501/2968/23, відповідно до якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП, у тому числі позбавлено права керування транспортними засобами.
Суд першої інстанції, проаналізувавши наведене вище рішення, встановив, що воно ухвалено на підставі складеного щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №193472 від 21.07.2023 за частиною 1 статті 130 КУпАП.
Суд перевірив, що текст постанови Іллічівського міського суду Одеської області від 31.08.2023 у справі №501/2968/23 опублікований у Єдиному державному реєстрі судових рішень, із зазначенням інформації про набрання законної сили 11.09.2023.
Відповідаючи на доводи позивача, що йому невідомо про рішення Чорноморського районного суду Одеської області від 21.07.2023, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, суд першої інстанції зазначив таке.
По - перше, суд указав на те, що позивач особисто визнав обставини притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1статті 130 КУпАП на підставі судового рішення, яке інспектор патрульної поліції зазначає, як постанову Чорноморського районного суду Одеської області.
Суд погодився з доводами сторони позивача, що в Одеській області відсутній Чорноморський районний суд Одеської області.
Разом з тим, на думку суду, є загально відомою інформацією, що в Одеській області наявне місто Чорноморськ, колишня назва якого є місто Іллічівськ, в якому розташований Іллічівський міський суд Одеської області.
Також, суд першої інстанції поважав, що є обґрунтованим доводи представника позивача ОСОБА_3 , що оскаржувана постанова містить недоліки, в частині зазначення назви суду, дати постанови суду, та прізвища позивача в розділі суть правопорушення.
Як указано судом, інспектор патрульної поліції вказав дату судового рішення 21.07.2023, водночас це є датою протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №193472 від 21.07.2023 року складеного щодо ОСОБА_1 .
Однак, на переконання суду першої інстанції, наявні в оскаржуваній постанові недоліки, не впливають на законність, прийнятого інспектором патрульної поліції рішення, адже головним є те, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Покликаючись на правову позицію Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16, суд першої інстанції зробив висновок, що вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Про те, що позивачем вчинено порушення Правил дорожнього руху свідчать, на думку суду першої інстанції, представленні Департаментом патрульної поліції відеофайли з нагрудних камер інспекторів патрульної поліції.
З відеофайлу №471809-1 вбачається, що позивач керував транспортним засобом «ГАЗ 2705», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зупинився на вимогу інспектора патрульної поліції, який повідомив йому про причину зупинки, з якою ОСОБА_1 погодився.
Також зафіксовано, що він, на підтвердження своєї особи, надав водійське посвідчення та реєстраційний документ на транспортний засіб.
Стосовно доводів сторони позивача про нескладання інспектором патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги частини 2, 4, 5 статті 258 КУпАП, вважав, що такий протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, в тому числі розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, передбачених статтею 126 КУпАП.
Також суд вважає безпідставними доводи сторони позивача, що під час спірної постанови інспектором патрульної поліції були порушені права ОСОБА_1 , які передбачені статтею 268 КУпАП, позаяк надані до суду відеозаписи з нагрудних камер інспекторів патрульної поліції свідчать про дотримання наведеної вище норми.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_3 , представляючи інтереси ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу.
У скарзі представник посилається на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а відтак просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У доводах апеляції скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції, виявивши помилку в прізвищі позивача у спірній постанові, повинен був керуватися вимогами пункту 11 частини 5 статті 243 КАС України, який передбачає, що окремим документом викладаються ухвали з питань виправлення описок і очевидних арифметичних помилок.
Скаржник вважає, що така помилка має істотне значення і стосується персональних даних зовсім іншої фізичної особи ОСОБА_4 , яка можливо і скоїла відповідне правопорушення, оскільки за рішенням суду від 21.07.2023 Чорноморським районним судом Одеської області ОСОБА_1 не був позбавлений права керування транспортними засобами.
Наявність у ОСОБА_1 посвідчення на право керування транспортним засобом підтверджує, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 зовсім інші особи.
Також скаржник указує, що підставою зупинки транспортного засобу було порушення вимог дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», а тому суб'єкт владних повноважень повинен був прийняти постанову за частиною 1 статті 122 КУпАП (порушення вимог дорожніх знаків) і накласти відповідне стягнення, однак такого зроблено не було, що свідчить і про відсутність самого порушення та законної причини зупинки транспортного засобу.
Далі, скаржник стверджує, що надані суб'єктом владних повноважень відеозаписи, які були вказані у спірній постанові за №471512 та №471809 не відповідають відеозапису №471809-1, а тому останній не міг бути розглянутий судом, як допустимий доказ.
До того ж, скаржник наголошує, що 24.10.2023 о 09:09 год. ОСОБА_1 перебував у приміщенні поліції, а тому не міг одночасно перебувати за кермом вказаного вище транспортного засобу, а відтак наведені відомості, що вказані в постанові є неправдивими.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що головним доводом є те, що суд не може приймати рішення на припущеннях, а усі сумніви повинні бути на користь того, хто притягується до адміністративної відповідальності.
Відповідач, скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Мотиви відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Фактичні обставини справи свідчать про таке.
Постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 31 серпня 2023 року (справа №501/2968/23) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік (а.с.10).
Дана постанова в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили 11.09.2023, згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.
24.10.2023 о 09:09 год. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «ГАЗ 2705», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив проїзд без зупинки, чим порушив вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» за адресою: Одеська область, Біляївський район, 452 км автомобільної дороги М-05 «Київ-Одеса».
З відеозапису №471809, представленого на розгляд суду, Департаментом патрульної поліції, вбачається, що після вчинення правопорушення, ОСОБА_1 був зупинений інспектором патрульної поліції, який повідомив йому про причину зупинки та поставив питання: «чому не зупинились перед дорожнім знаком 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено»», на що ОСОБА_1 відповів: «Прощолкал, не употреблял».
Далі, інспектор патрульної поліції прийняв рішення перевірити ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння.
Відеозапис №471512 свідчить про негативний результат даної перевірки.
У подальшому було з'ясовано, що позивач керував транспортним засобом, який не пройшов обов'язковий технічний контроль, а також без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
До того ж, інспектор патрульної поліції з'ясував, що водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , керував вказаним вище транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, чим порушив підпункт 2.1 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху).
У зв'язку з виявленням даного правопорушення підпункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху, інспектор патрульної поліції прийняв постанову серії ЕАТ №8002729 від 24.10.2023 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за якою притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП та наклав стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до частини 4 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, -
тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 1 статті 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обставини справи свідчать, що постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 31 серпня 2023 року (справа №501/2968/23) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Дана постанова набрала законної сили 11 вересня 2023 року, оскільки не була оскаржена до суду апеляційної інстанції.
За таких умов, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 24.10.2023 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, у зв'язку з чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 126 КУпАП.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Так, на думку скаржника, суд першої інстанції, виявивши помилку в прізвищі позивача у спірній постанові, а саме: замість « ОСОБА_5 » вказано « ОСОБА_6 », повинен був керуватися вимогами пункту 11 частини 5 статті 243 КАС України, який передбачає, що окремим документом викладаються ухвали з питань виправлення описок і очевидних арифметичних помилок.
Скаржник вважає, що така помилка має істотне значення і стосується персональних даних зовсім іншої фізичної особи ОСОБА_4 , яка можливо і скоїла відповідне правопорушення.
Відповідаючи на такий довід, колегія суддів зауважує, що пункт 11 частини 5 статті 243 КАС України передбачає випадки, коли суд викладає окремим документом ухвали з деяких питань, це, зокрема, виправлення описок і очевидних арифметичних помилок.
Відповідно до частини 1 статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Отже, вказані норми процесуального права передбачають можливість суду виправляти помилки у власних судових рішеннях, а не в рішеннях, які приймаються суб'єктами владних повноважень.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає недоречним довід скаржника про те, що суд повинен був прийняти відповідну ухвалу про виправлення описки у спірній постанові про адміністративне правопорушення.
З приводу того, що у скаржника наявні сумніви про те, що можливо ОСОБА_1 і не вчиняв інкриміноване йому адміністративне правопорушення, а його вчинила інша особа на прізвище Бодюл, колегія суддів указує таке.
Зміст спірної постанови свідчить про те, що інспектор патрульної поліції у розділі 4 «особа щодо якої розглядається справа» правильно указав прізвище Бадюл. Помилка у прізвищі була допущена лише у розділі 5, коли інспектор описував час, місце, суть та обставини скоєння правопорушення.
Однак, у колегії суддів відсутні сумніви про те, що саме ОСОБА_1 вчинив відповідне правопорушення, оскільки спірна постанова містить дату народження, яка відповідає даті народження ОСОБА_1 також збігається адреса проживання - АДРЕСА_2 . Крім того, аналогічні відомості були указані ОСОБА_1 під час розгляду адміністративної справи інспектором патрульної поліції, про що свідчить відеозапис правопорушення №471512.
У зв'язку з цим, слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що такий недолік рішення суб'єкта владних повноважень не може слугувати підставою для визнання його протиправним та скасування.
Щодо доводу скаржника про помилкове зазначення суб'єктом владних повноважень у спірній постанові Іллічівського міського суду Одеської області, слід указати таке.
Колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що загально відома інформація, що в Одеській області наявне місто Чорноморськ, колишня назва якого є місто Іллічівськ, в якому розташований Іллічівський міський суд Одеської області.
Саме у зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що інспектор патрульної поліції указав Чорноморський районний суд Одеської області замість Іллічівський міський суд Одеської області.
Наступним доводом апеляції є те, що підставою зупинки транспортного засобу було порушення вимог дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», а тому суб'єкт владних повноважень повинен був прийняти постанову за частиною 1 статті 122 КУпАП (порушення вимог дорожніх знаків) і накласти відповідне стягнення, однак такого зроблено не було, що свідчить і про відсутність самого порушення та законної причини зупинки транспортного засобу.
Відповідаючи на даний довід, колегія суддів указує, що дослідження відеозапису №471809 показало, що ОСОБА_1 , після зупинки транспортного засобу, яким він керував, погодився з причиною зупинки та повідомив про те, що не помітив відповідний знак, а тому і проїхав його без зупинки.
Відсутність відповідної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення вимог частини 1 статті 122 КУпАП (порушення вимог дорожніх знаків) не може свідчити про протиправність спірної постанови щодо притягнення позивача до відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП.
Наступним доводом апеляції є те, що надані суб'єктом владних повноважень відеозаписи, які були вказані у спірній постанові за №471512 та №471809 не відповідають відеозапису №471809-1, а тому останній не міг бути розглянутий судом, як допустимий доказ.
Колегія суддів, дослідивши даний довід скарги, вважає його необґрунтованим, оскільки у спірній постанові указано, що до неї додаються відео з нагрудної камери №471512 та №471809. Саме такі відеозаписи і досліджувалися судом першої інстанції, а в подальшому і судом апеляційної інстанції.
Інших відеозаписів матеріали справи не містять.
Останнім доводом скарги є те, що 24.10.2023 о 09:09 год. ОСОБА_1 перебував у приміщенні поліції, а тому не міг одночасно перебувати за кермом вказаного вище транспортного засобу.
Відповідаючи на даний довід, колегія суддів указує, що у спірній постанові зазначено, що 24.10.2023 о 09:09 год. ОСОБА_1 вчинив інкриміноване йому правопорушення, а о 09:18 год. була розглянута справа про адміністративне правопорушення та прийнята спірна постанова.
У зв'язку з такими обставинами, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не підтверджують, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права або порушив норми процесуального права.
Також, 25 квітня 2024 року представник Карлінський А. О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про постановлення окремої ухвали на підставі статті 249 КАС України.
Так, заявник просить постановити окрему ухвалу, якою встановити порушення Закону, з боку Департаменту патрульної поліції щодо фальсифікації відеозаписів правопорушення.
Розглянувши вказане клопотання про постановлення окремої ухвали, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з таких підстав.
Частина 1 статті 249 КАС України передбачає, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Відповідно до частини 4 цієї статті в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Як свідчить зміст клопотання про постановлення окремої ухвали, представник ОСОБА_3 наполягає на порушенні суб'єктом владних повноважень вимог закону.
Однак, колегія суддів указує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи дану справу, не встановив порушень вимог закону з боку суб'єкта владних повноважень, а тому підстав для постановлення окремої ухвали немає.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись статтями: 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Карлінського Андрія Олеговича - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - залишити без змін.
У задоволенні клопотання представника Карлінського Андрія Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про постановлення окремої ухвали у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко