17 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4653/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2023 року (головуючий суддя Максименко Л.Я.)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 28.06.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом відповідача Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №356386 від 24.04.2023 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн. за порушення ст.48 ЗУ “Про автомобільний транспорт”.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач про час і місце розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, встановлених Актом №350000 від 21.03.2023, у Відділі державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті належним чином не повідомлявся, внаслідок чого справа розглянута без його участі. Вказує, що здійснення руху транспортного засобу позивача 21.03.2023 року не пов'язане зі здійсненням ним господарської діяльності, що виключає можливість перебувати в статусі "автомобільного перевізника" у розумінні частини 1 статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки позивач не надавав послугу по перевезенню вантажу, а тому вимоги Порядку №340 та Інструкції №385 в даному випадку на позивача не поширювалися. Зазначає про те, що акт проведення перевірки від 21.03.2023 №350000 не містить не тільки даних товарно-транспортної накладної, але й даних інших документів, які свідчать про перевезення вантажу водієм ОСОБА_2 . Зазначає, що із змісту акту перевірки вбачається, що в ньому зазначені дані лише документів на автотранспорт (свідоцтва про реєстрацію), який належить позивачу, та дані водія (посвідчення водія) ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 на момент проведення перевірки транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_2 , не був автомобільним перевізником який здійснював перевезення вантажу цим транспортним засобом. Тільки 18.05.2023 позивач вперше був зареєстрований фізичною особою підприємцем, тобто вже після винесення оскаржуваної постанови. З урахуванням викладеного, просить позов задовольнити.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №356386 від 24.04.2023.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб. При цьому, посадова особа контролюючого органу, застосовуючи до позивача адміністративно-господарській штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт не встановила правовий статус власника транспортного засобу ОСОБА_1 у цих правовідносинах, відтак дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державною службою України з безпеки на транспорті подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вказує, що під час перевірки водій не надав посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Укртрансбезпеки, протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Зазначає, що факт направлення запрошення на розгляд справи підтверджується реєстром рекомендованих листів із штампом Укрпошти. Вказує також, що відповідно до товарно-транспортної накладної №21 від 21.03.2023 автомобільним перевізником визначено ОСОБА_1 .
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Скаржником подано заперечення на відзив. У свою чергу, відповідачем подано відповідь на заперечення на відзив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.03.2023 року о 14-30 старшим державним інспектором Відділі державного нагляду (контролю) у Черкаській області Обуховим О.І. на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 16.03.2023 №012940 на ділянці а/д Н-16 39 км + 800 м Золотоноша - Черкаси - Сміла - Умань здійснена перевірка транспортного засобу марки SCANIAG440 (спеціалізований вантажний сідловий тягач) з напівпричепом самоскид SСНМІТZSW24, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 ).
Перевіркою встановлено, що водій вказаного транспортного засобу ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_4 , ТСЦ 8041 від 16.11.2001, порушив вимоги наказу МТУ від 24.06.2010 №385, ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме - перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
За результатами перевірки посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області складений акт №350000 від 21.03.2023, в якому зазначено, що пояснення водія про причини порушення не відомі.
24 квітня 2023 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Романенко Ю.А. винесено постанову від №356386 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 гривень за порушення вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Позивач вважає протиправною постанову №356386 від 24.04.2023.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III, норми Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III (ст. 3 ЗУ №2344-III).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини 7 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших:
державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті;
контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним
транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини 14 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право:
використовувати спеціалізовані автомобілі;
використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку;
супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;
використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю;
використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі;
у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства;
здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті
перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок (ч.17-20 ст.6 ЗУ №2344-III).
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (Порядок №1567).
Приписами пункту 14 Порядку №1567 визначено, що рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються
перевезення автомобільним транспортом;
додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також - Європейська угода);
відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром;
відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення
пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним
транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Частиною першою статті 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III визначено, що до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Згідно з частинами 1-2 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Водночас перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Так, Міністерством транспорту та зв'язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 №385 (Інструкція №385).
За правилами пункту 1.3 Інструкції №385 її положення поширюються на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції №385 перевізники - це суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 вже було зазначено, що положеннями статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням № 340.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
При цьому, у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні:
автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;
товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Статтею 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III встановлено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Частинами 1, 2 статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Згідно із підпунктами 3.1-3.5 пункту 3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (Правила № 363) договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).
За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III передбачена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водночас, Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі №640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки за схожих обставин викладені також Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.
Тобто, норми статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких
компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №620/18215/21).
При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Також, у постанові від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а за схожих обставин Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону №2344-III.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції, проаналізувавши вищезазначені положення Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III, а також норми Інструкції № 385, зазначає, що відповідальності за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники - суб'єкти господарювання, а не інші особи (власники транспортних засобів, тощо).
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що транспортний засіб марки SCANIAG440 (спеціалізований вантажний сідловий тягач) з напівпричепом самоскид SСНМІТZSW24, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 ).
Разом із тим, ОСОБА_1 на момент перевірки не був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відомостями з ЄДРПОУ.
Відповідач посилається, що в ТТН перевізником зазначений ОСОБА_1 , однак, в акті перевірки не вказано про наявність при його складанні будь-яких ТТН.
Натомість, матеріалами справи не підтверджується, що надана ТТН була використана для встановлення особи перевізника при складанні акту перевірки № 350000 від 21.03.2023
З наведеного слідує, що автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.
При цьому, посадова особа контролюючого органу, застосовуючи до позивача адміністративно-господарській штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний
транспорт не встановила правовий статус власника транспортного засобу ОСОБА_1 у цих правовідносинах.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Щодо не повідомлення позивача про розгляд його справи суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. 25 Порядку 1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно п. 27 Порядку 1567, яким передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
Так, наданими відповідачем доказами, зокрема, реєстр ппоштвих відправлень, роздруківка відстеження трекінгу відправлення з сайту Укрпошти, підтверджується направлення на адресу позивача запрошення на розгляд справи.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач належним чином повідомив позивача про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а у зв'язку із неявкою уповноваженої особи суб'єкта господарювання, правомірно розглянули справу без її участі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При цьому, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, не доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2023року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 17.04.2024 2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова