24 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 340/7921/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року в адміністративній справі №340/7921/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 30 серпня 2023 року, прийняте начальником 1-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенантом ОСОБА_2 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної" служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 не чинити перешкод ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в перетині державного кордону України за наявності в нього документів, що встановленні чинним законодавством України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що йому безпідставно було відмовлено в перетині державного кордону України на виїзд з України, адже жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборону виїзду громадян України за кордон. Більш того, постанов державного виконавця чи то судових рішень про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відносно громадянина України ОСОБА_1 на виконанні немає, тимчасове обмеження відносно нього не здійснюється. Відтак, і тимчасових обмежень у праві виїзду позивача за кордон немає. Крім того, згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Позивач наполягає, що діючі законодавчі акти не містять застереження з приводу того, що інші органи можуть самостійно визначати перелік документів для перетину державного кордону, так само як і не містять норм, які б наділяли будь-які інші органи, в тому числі і Державну прикордонну службу та її підрозділи самостійно визначати перелік додаткових документів для перетину кордону України громадянами України. Отже, ні фактичних, ні правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення не існувало, що має наслідком прийняття протиправного акту, який підлягає скасуванню. Окрім того, покликаючись на рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року, вказує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України...»
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску «Лужанка» з метою перетину Державного кордону України.
30.08.2023 року начальником 1-ї групи інспекторів прикордонного контролю Відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенантом ОСОБА_2 було прийнято рішення про відмову в перетинанні Державного кордону України (на виїзд з України) громадянином України ОСОБА_1 . Згідно із вказаним рішенням, на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» гр. України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв'язку із відсутністю підстав на перетинання ДКУ, так як вищевказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Не погодившись з правомірністю прийняття наведеного рішення, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Водночас, стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Положеннями пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 3 цього Указу передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Із запровадженням Указу № 64/2022, а саме з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, почали свою дію певні обмеження прав людини і громадянина, серед яких право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо, про що було поінформовано Генерального секретаря Ради Європи вербальною нотою №31011/32-017-3 від постійного представництва України при Раді Європи від 28 лютого 2022 року, зареєстрованої в Генеральному секретаріаті 01 березня 2022 року, та у подальшому неодноразово була пролонгована.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Із початком широкомасштабної військової агресії РФ фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з частиною п'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За приписами абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов'язок громадян як з'являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57), згідно з пунктом 2 якого у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до пункту 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
З огляду на викладене, слід зазначити, що необхідність заборони виїзду військовозобов'язаних осіб пов'язана з проведенням комплексу заходів, здійснюваних, зокрема, з метою посилення обороноздатності держави та захисту її території від збройної агресії.
При цьому законодавцем передбачений перелік військовозобов'язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 30 серпня 2023 позивачеві виповнилося повних 34 роки та під час спроби виїзду з території України ним не надано документів на підтвердження того, що до нього не застосовуються обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України, як до громадянина України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
Що стосується посилань позивача на те, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача положення законодавства не встановлювали обмежень права позивача на виїзд за межі України, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 389-VIII особливий правовий режим воєнного стану передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, повноважень необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зобов'язано Кабінет Міністрів України невідкладно ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні.
Системою таких заходів слугувало прийняття Урядом низки постанов, серед яких і внесено зміни до Правил № 57, тобто передбачено обмеження прав певних категорій громадян України на виїзд за межі території України впродовж строку дії воєнного стану. Це обмеження, як зазначалось вище, узгоджується із пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 про можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України.
Таким чином, введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на усій території України воєнного стану і слугувало підставою для тимчасового обмеження прав позивача на перетин державного кордону з метою виїзду за межі території України. Це тимчасове обмеження запроваджено у відповідності до Конституції України, Закону № 389-VIII та Указу Президента України, яким введено воєнний стан в Україні.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що передбачені статтею 6 Закону № 3857-XII підстави тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України є загальними та застосовуються як до, так і після введення воєнного стану. Натомість застосована щодо позивача підстава для відмови у перетині державного кордону є спеціальним обмеженням впровадженим в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.
Отже, підставою ухвалення оскаржуваного рішення є фактично Указ Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» щодо введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України.
Варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Однак, таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а відтак відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.02.2024 року по справі № 380/18153/22, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, 321, 325 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року в адміністративній справі №340/7921/23- залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя Н.І. Малиш