25 квітня 2024 року справа №200/13336/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гайдар А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 р. у справі № 200/13336/21 за позовом ОСОБА_1 до 1) Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, 2) Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області про визнання дії відповідача щодо відмови в призначені пенсії позивачу за п.1 ч.2 ст.114 розділу XVI-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправними, скасувати рішення про відмову у призначені пенсії № 057050008743 від 26 серпня 2021 року, зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу недоотриманої пенсії за Списком № 1 у відповідності до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 10 червня 2021 року до часу прийняття рішення суду по даній справі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 200/13336/21 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії позивачу за п.1 ч.2 ст.114 розділу XVI-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області від 26 серпня 2021 року № 057050008743 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 10 червня 2021 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Вирішено питання судових витрат.
Позивач і відповідач 1 не погодились з судовим рішенням подали апеляційні скарги.
Позивач просив оскаржене рішення суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за п. 1 ч. 2 ст. 114 розділу XVI Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - протиправними. Скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №057050008743 від 26.08.2021 року згідно п. 1 ч. 2 сг. 114 розділу XVI - 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке винесено Головниим управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 , пенсію згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року з дати звернення - з 10.06.2021 року. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 , недоотриманої пенсії за Списком № 1 у відповідності до статті 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 10.06.2021 року до часу прийняття рішення суду за цим позовом.
Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що позивач не набула право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням встановлено законодавством пенсійного віку.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційних скарг, і дійшла наступного висновку.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 20 грудня 2017 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
10 червня 2021 року позивач звернувся до першого відповідача із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці відповідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, яка була зареєстрована за № 1454.
26 серпня 2020 року другий відповідач за наслідками розгляду заяви позивача прийняв рішення № 057050008743 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що право на пенсію за віком на пільгових умовах набуде з 6 травня 2026 року за нормами Закону України № 1058.
Суд зазначає, що страховий та пільговий стаж позивача сторонами по справі не заперечується. Спірним питанням є визначення віку виходу на пенсію.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 19.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина перша).
Відповідно до частин 1, 2 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За приписами ст. 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Статтею 13 Закону №1788-XII (в редакції від 02.03.2015) фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Натомість згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII, у редакції чинній до прийняття Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення») на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Рішенням Конституційного Суду України за № 1-р/2020 від 23.01.2020 (справа № 1-5/2018(746/15), у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII вирішено: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Водночас суд бере до уваги, що згідно із пунктом 5 статті 62, пунктом 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII Сенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, крім випадків, передбачених частиною другою статті 8 цього Закону.
Суд звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08.04.2015, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13.01.2016 № 1-у/2016. При цьому зміни до Закону України № 1058-ІV прийняті 03 жовтня 2017 року Законом № 2148-VІІІ.
Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
Відтак, до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, прийнято не на підставі Конституції та законів України, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з зобов'язанням призначити пенсію.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Решта доводів та заперечень апелянтів висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 р. у справі № 200/13336/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 р. у справі № 200/13336/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 25 квітня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв