Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/1385/2024
м. Київ Справа № 753/20125/21
24 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Болотова Є.В.
- Музичко С.Г.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Заставенко М.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики,-
У вересні 2021 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики, у якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 1 212 300 грн. боргу, 253 373,49 грн - інфляційні втрати, 108 011,00 грн - 3% річних, а всього 1 573 684,49 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.04.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, реєстровий номер 619, відповідно до якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 212 300 грн., а позичальник зобов'язалася повернути позикодавцю таку ж суму до 11.10.2018 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, 11.04.2017 року між сторонами укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, реєстровий номер 620, предметом якого є належна відповідачу на праві власності квартира за адресою АДРЕСА_1 .
Станом на 11.10.2018 року відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконала.
Вказував, що умовами договору позики також визначено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не повертає суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 неодноразово зверталась до ОСОБА_1 з вимогою про виконання зобов'язання, проте остання жодних дій для їх повного чи часткового виконання не вчинила, представник позивача просив позов задовольнити.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року позов задоволено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 1 212 300 грн., 253 373,49 грн. - інфляційні втрати, 108 011,00 грн. - 3% річних, судові витрати у розмірі 11 350,00 грн. та 231,63 грн., а всього 1 585 266,12 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на дії судді під час розгляду справи, які свідчать про системне порушення процесуального законодавства, внаслідок чого відповідачці завдано пряму, реальну та істотну шкоду.
Зазначала, що судом було призначено засідання на 28 жовтня 2023 року, що є вихідним днем та свідчить про зацікавленість судді у даній справі. При цьому, судом не було забезпечено право відповідача на участь у судовому розгляді, а відтак і у доступі до правосуддя.
Посилалася на те, що стороною позивача надано неналежні докази, а суд помилкового та необгрунтовано прийняв їх та надав їм оцінку.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення відповідачки та її представника, перевіривши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що 11.04.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., зареєстровано в реєстрі за № 619, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 212 300,00 грн., а відповідач зобов'язалась повернути позивачу таку ж суму до 11.10.2018 року.
Сторони домовилися, що позичальник може повертати позикодавцеві позичену ним суму частинами, а позикодавець зобов'язаний приймати від позичальника грошову суму частинами (п. 4 договору позики).
Відповідно до п. 5 договору позики, у разі, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, 11.04.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є належна відповідачу на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Позикодавець зверталась до позичальника з листом про виконання зобов'язання до 08.05.2021, однак станом на день звернення до суду відповідач свої зобов'язання за Договором позики не виконала в повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
В разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суд від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач під час розгляду справи презумпцію правомірності правочину не спростувала. Таким чином право вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за договором позики, яке виникло у неї на підставі чинного правочину, презюмується.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Встановивши, що ОСОБА_1 не виконали своїх зобов'язань за договором позики, в результаті чого в неї утворилася заборгованість, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми основного боргу за договором позики у розмірі 1 200 300 грн; 253 373,49 грн. - інфляційні втрати; 108 011,00 грн. - три проценти річних.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що дії судді під час розгляду справи свідчать про системне порушення процесуального законодавства, внаслідок чого відповідачці завдано пряму, реальну та істотну шкоду, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду та не спростовують висновків суду про обгрунтованість вимог позивача щодо стягнення суми боргу за договором позики, інфляційних втрат та 3 % річних.
Відповідачем не спростовано обставин щодо невиконання нею умов договору позики, зокрема в частині повернення суми позики у строки, встановлені договором.
Посилання в апеляційній скарзі на призначення судового засідання на 28 жовтня 2023 року, що є вихідним днем, не свідчить про ухвалення судом 21 листопада 2023 року рішення суду з порушенням норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги про те, що стороною позивача надано неналежні докази, а суд помилково та необгрунтовано прийняв їх та надав їм оцінку, грунтуються виключно на припущеннях відповідачки.
Обставини щодо представництва інтересів позивача адвокатом Рабомізо Д.В. були предметом дослідження судів апеляційної та касаційної інстанцій. Так, судами встановлено, що адвокат Рабомізо Д.В. надав суду копію ордеру, який є належним та таким, що підтверджує право особи, яка підписала позовну заяву, на вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.
Головуючий: Судді: