Справа № 756/4760/20
Провадження № 11-кп/824/3426/2024 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_1
16 квітня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ,-
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року продовжено ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 діб до 18 травня 2024 року (включно).
Таке рішення, суд мотивував тим, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено і для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, оскільки кримінальне правопорушення вчинено із застосуванням насильства, суд не обирає в даному кримінальному провадженні альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20.03.2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою.
Сторона захисту звертає увагу, що судом першої інстанції не враховано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК України.
Крім того, захисник вважає, під час розгляду клопотання суд не врахував даних про особу обвинуваченого, а саме того, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки та місце для проживання, позитивну характеристику та на утриманні має неповнолітню дитину.
Також судом, як вважає захисник, не було взято до уваги те, що ОСОБА_7 24.01.2023 року укладено контракт добровольця територіальної оборони з Добровольчим формуванням № 42 територіальної громади міста Києва «Легіон Оболонь», та з 24.01.2023 року виконував військові завдання територіальної оборони на постійній основі, що виключає ризик переховування обвинуваченого та існування ризику втечі. Крім того, захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_7 за період перебування у лавах окремого підрозділу спеціального призначення «Нічна Варта» та ДФТГ № 42 проявив патріотизм та мужність в ході виконання завдань з оборони м. Києва та забезпечення безпеки цивільного населення.
Враховуючи ці та інші доводи, наведені у скарзі, апелянт звертає увагу на обов'язковість доказування існування заявлених ризиків, а не лише на зазначення їх стандартного переліку.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується та особисті обставини його життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. ч. 6 та 7 ст. 176 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджено всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , суд першої інстанції при розгляді питання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував тяжкість і обставини кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , дані про його особу та правильно встановив, що існують обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, який обвинувачується у вчиненні умисного, тяжкого злочину, тяжкості покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, оскільки такий ризик існує і виправдовує застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів також звертає увагу на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 не вчиняв спроб втечі та не переховувався від слідства та суду, а на протязі розгляду кримінального провадження ОСОБА_7 приймав участь у судових засіданнях, не можуть слугувати підтвердженням належної процесуальної поведінки обвинуваченого на даному етапі провадженні, яке наразі триває, а також жодним чином не дає достатніх підстав вважати, що ОСОБА_7 , з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, не зможе здійснити дії, передбачені п.1 ч.1 ст. 177 КПК України.
Доводи захисника про наявність у ОСОБА_7 стійких соціальних зв'язків про що свідчить наявність на утриманні неповнолітньої доньки, ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійного місця проживання на території м. Києва та позитивна характеристики обвинуваченого, а також те, що ОСОБА_7 24.01.2023 року укладено контракт добровольця територіальної оборони з Добровольчим формуванням № 42 територіальної громади міста Києва «Легіон Оболонь», та з 24.01.2023 року виконував військові завдання територіальної оборони на постійній основі, то на переконання колегії суддів вони є неспроможними, оскільки наведені захисником дані, хоч і свідчать про наявність соціальних зв'язків, однак, на даному етапі провадження, не є достатніми стримуючими факторами з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, поставлені йому у провину, які у своїй сукупності, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії передбачені п.1 ч.1 ст. 177 КПК України.
Також колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність ризику, передбачених п. 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які знайшли своє належне обґрунтування в оскаржуваному судовому рішенні.
У той же час, в поданій апеляційній скарзі захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_6 не наведено доводів та арґументів, які б доводили те, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилається прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 та застосування такого запобіжного заходу, оскільки прокурором доведено існування ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження потребу в триманні обвинуваченого під вартою.
Інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, які можуть забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
За таких обставин судом першої інстанції не було допущено істотних порушень вимог КПК України при вирішенні питання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 .
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 не впливає на висновки суду першої інстанції, не може бути задоволена, а тому оскаржувану ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 176-178, 183, 194, 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3