24 квітня 2024 року місто Київ.
Справа № 754/4961/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7205/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року (у складі судді Галась І.А., інформація щодо дати складення повного тексту відсутня)
у справі за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» - звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послу, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 23.11.2013 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23.11.2013 року у розмірі 28966 гривень 13 копійок та судовий збір в розмірі 2481 гривні.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 16 січня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу аргументовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Вважає, що надані позивачем докази не підтверджують погодження сторонами умов кредитування та наявності заборгованості. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» не містять підпису ОСОБА_1 . Анкета-заява скаржника про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» містить лише її анкетні дані та контактну інформацію. Вказана анкета-заява не містить даних про умови кредитування, в ній відсутня відмітка про те, яку саме картку мала намір отримати відповідач, який рахунок вона просила їй відкрити, а також бажаний кредитний ліміт.
Вважає, що оскільки АТ КБ «Приватбанк» не надав доказів на підтвердження отримання Відповідачкою кредитної картки, її виду та умов кредитування, у суду були відсутні підстави для прийняття до уваги розрахунку заборгованості за відсутності даних за яким видом карки його зроблено.
Крім того, роздруківка із сайту Позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що узгоджується із постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Зазначає, що позивачем не надано пояснення щодо суми заборгованості за Кредитним договором № б/н від 23.11.2013 року.Також позивач не надав виписки по рахунку з дня підписання заяви- анкети.
Вказує, що матеріали справи не містять відомостей що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором.
Вказує, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи та докази, що підтверджують і факт звернення Кредитора до Відповідачки про дострокове погашення суми заборгованості за кредитом.
Крім того до апеляційної скарги було додано клопотання про призначення судової експертизи, в якій відповідач просила призначити судово-економічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:
Яка сума тіла кредиту була фактично видана ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 23.11.2013 року?
Чи містить кредитний договір № б/н від 23.11.2013 року істотні умови, а саме: розмір кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок обчислення штрафних санкцій та нарахування пені?
Якими є реальна процентна ставка за кредитним договором № б/н від 23.11.2013 року?
Чи змінювалася процентна ставка за кредитним договором № б/н від 23.11.2013 року по час звернення до суду та на який відсоток?
Якщо так, то чи законно змінювалась вказана процентна ставка за кредитним договором № б/н від 23.11.2013 року за період з 23.11.2013 року по час звернення до суду у відповідності до законодавства України діючого на час зміни процентної ставки?
Яка дійсна сума заборгованості відповідно до бухгалтерського обліку в банку по даному кредитному договору?
Чи існує суперечність між нормами бухгалтерського обліку в банках України та умовами кредитного договору № б/н від 23.11.2013 року? Чи правильно ведеться бухгалтерський облік в банку по кредитній справі № б/н від 23.11.2013 року?
Чи можна вважати відповідно до норм законодавства, чинного на момент укладення договору, підписану ОСОБА_1 анкету-заяву крудитним договором?
Проведення експертизи доручити експертам Українському центру судових експертиз (метро 03150, м. Київ, вул. Предславинська 37 оф. 411, (Код ЄДРПОУ 36956871), (044) 361-67-75)
Також до апеляційної скарги було долучено клопотання про витребування доказів, в якому просила витребувати у позивача АТ КБ «Приватбанк» виписку по рахунку № б/н від 23.11.2013 року з дня відкриття рахунку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.
28 лютого 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив АТ КБ «ПРИВАТБАН» на апеляційну скаргу, якою просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Вказує, що Правила та Умови є публічною офертою, а тому вони не повинні містити підпису відповідача. Зазначає, що банком надано виписка з банківського рахунку, що є первісним документом та належним доказом заборгованості відповідача.
Надаючи заперечення щодо поданих відповідачем клопотань, звертає увагу, що такі клопотання не були подані до суду першої інстанції, а виписки, які просить витребувати відповідач, вже наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідач звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послу, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 23.11.2013 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Витяг з Тарифів.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 23.11.2013 року станом на 14 червня 2022 року, становить 28966,13 грн, з яких: 23426,09 грн. - заборгованість за тілом кредиту;в тому числі: 23426,09 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 5540,04 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - штраф (фіксована складова); 0,00 грн. - штраф (процентна складова).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач була ознайомлена з «Умовами та правилами надання Банківських послуг» та «Тарифами Банку» та не спростувала обставини щодо невиконання умов договору із позивачем.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, обґрунтовуючи право нараховувати відсотки та пеню, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 січня 2019 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: http://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач розумів, ознайомився і погодився саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг позивача, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, у зазначених розмірах і порядках нарахування, що містяться у доданих банком до позовної заяви документах.
Подана позивачем роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено також у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим позивачем, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року №342/180/17.
За таких обставин та без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 . АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а саме про розмір відсотків та штрафів.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Доводи скаржника щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів, з яких би можливо було встановити дійсні обставини справи, такі як первинні документи не знайшли свого підтвердження, а тому не приймаються апеляційним судом.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо розміру отриманого та погашеного тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).
Однак апеляційний суд враховує заперечення відповідача щодо наявності в неї заборгованості, з огляду на те, що вона не надавала свою згоду на нарахування та стягнення з неї відсотків та пені.
Апеляційний суд встановив, що у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту 23 426 грн 9 коп. виходячи з наступного.
У постанові від 23.01.2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов'язок суду.
Відповідно до наданих позивачем письмових доказів, а саме розрахунків за договором б/н від 23.11.2013 року та виписки за договором б/н від 23.11.2013 року за період 14.01.2013-17.06.2022 р.р.вбачається, що відповідачем було взято у користування на умовах договору позики у позивача грошові кошти в загальному розмірі 298 763 грн 39 коп. Після цього, відповідачем, як вбачається з наведених доказів,повернуто грошові кошти на загальну суму 302 227 грн 70 коп, з врахуванням того, що при погашенні заборгованості відповідачем не всі внесені ним грошові кошти направлялися банком на погашення тіла кредиту, а частина направлялась на погашення заборгованості по відсотках та пені, нарахування яких апеляційним судом визнано незаконним та безпідставним з мотивів вищевикладених в даному судовому рішенні, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутній борг перед позивачем, як за простроченими відсотками так і за тілом кредиту.
Щодо клопотання відповідача про витребування доказів, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як убачається з матеріалів справи, до апеляційної скраги представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 долучила клопотання про витребування доказів, в якому просила витребувати у позивача АТ КБ «Приватбанк» виписку по рахунку « б/н від 23.11.2013 року з дня відкриття рахунку.
Проте, вказане клопотання не підлягає до задоволення, оскільки позивачем в суді першої інстанції вже було надано Виписку по рахунку відповідача.
Враховуючи наведене, підстави для задоволення такого клопотання на стадії апеляційного провадження відсутні, тому колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні відповідного клопотання.
Щодо клопотання представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про призначення експертизи, то апеляційний суд зазначає, що як убачається з матеріалів справи, такі клопотання до суду першої інстанції не подавались, відповідач не був позбавлений права їх заявити, а тому підстави для їх задоволення на стадії апеляційного провадження відсутні. Крім того, як наведено вище, перевірка на правильність розрахунку заборгованості є процесуальним обов'язком суду, який апеляційний суд виконав.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не відповідність висновків суду наданим доказам, а відтак, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 3721 грн. 50 коп.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року - скасувати.
У задоволенні позову Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь відповідача судовий збір в сумі 3721грн. 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
О.В. Немировська