Справа №753/5657/23 Головуючий у 1 інстанції: Каліушко Ф.А.
Провадження №22-ц/824/7396/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
23 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,
при секретарі Василенко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
Короткий зміст обставин справи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Просив визнати протиправним наказ про його звільнення № 119 о/с від 06 вересня 2022 року; поновити його на посаді завідувача відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС; стягнути з відповідача на його користь компенсацію у вигляді середньомісячної заробітної плати за вимушений прогул, починаючи з 06 вересня 2022 року до дня поновлення на роботі.
В обґрунтування позову зазначав, що 26 липня 2017 року він був прийнятий на роботу до відповідача на посаду заступника начальника відділу вибухотехнічних досліджень вибухотехнічної лабораторії. Відповідно до наказу відповідача від 30 квітня 2020 року № 57 о/с переведений на посаду завідувача відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії.
Письмовим попередженням від 14 червня 2022 року, відповідач 06 липня 2022 року повідомив його про те, що згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 червня 2022 року № 361 «Про організаційно-штатні зміни в науково-дослідних установах МВС», посада, яку обіймав позивач, а саме завідувач відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії, скорочена, а натомість йому запропонували посаду завідувача сектору вибухотехнічних обліків відділу вибухотехнічних досліджень та вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії. На дану пропозицію позивач не погодився, оскільки вважав, що запропонована посада нижча за займану ним посаду.
06 вересня 2022 року згідно з наказом відповідача від 30 серпня 2022 року № 119 о/с його було звільнено з займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, однак, він вважає звільнення таким, що не відповідає вимогам чинного трудового законодавства, а відтак, незаконним.
Позивач звертає увагу суду на те, що має високу кваліфікацію, чотирнадцять років стажу роботи на посадах керівних працівників та судових експертів, а також є учасником бойових дій та особою з інвалідністю ІІІ групи. За час роботи у відповідача у нього не було дисциплінарних порушень, навпаки, за сумлінну працю позивач заохочувався грошовими винагородами.
Позивач вказує, що має переваги на залишенні на роботі, а саме, його обмежили в праві переважного працевлаштування, не пропонували посади, які з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Крім того, його не було ознайомлено з наказом МВС України від 14 червня 2022 року № 361 «Про організаційно-штатні зміни в науково-дослідних установах МВС» відповідно до якого його посаду було скорочено.
У зв'язку з наведеним, позивач вважає, що такий наказ про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП є необґрунтованим, безпідставним та таким, що порушує його трудові права, а тому просить задовольнити позов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог у справі ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що у роботодавця був відсутній обов'язок обговорювати переважне право позивача на залишення на роботі.
Вважав безпідставним твердження позивача про порушення відповідачем Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині звільнення осіб з інвалідністю, оскільки прямої заборони на звільнення у зв'язку з скороченням працівників, яким установлено інвалідність, законодавство не містить, але через те що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від первинної вимоги про скасування наказу про звільнення, суд констатує, що така також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням, 24 січня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вважає рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм чинного матеріального права, а висновки, викладені в рішенні сформовані без врахування фактичних обставин справи, наявних доказів у матеріалах справи, ґрунтуються виключно на позиції позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що у ДНДЕКЦ МВС були інші вакантні місця, які позивачу не були запропоновані, що є порушенням процедури звільнення.
Вважає, що роботодавець не врахував високу кваліфікацію та продуктивність праці ОСОБА_1 та наявність в нього переважного права на залишення на роботі у порівнянні з іншими працівниками.
Вважає, що судом першої інстанції проігнорований факт того, що йому була запропонована посада, яка була нижчою за ту, яку він займав до звільнення та не враховано його тривалий безперервний стаж роботи на цьому підприємстві.
Вважає, що роботодавець зобов?язаний запропонувати усі вакансії, що відповідають вимогам, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який звільняється, працював.
Зазначав, що наказом ДНДЕКЦ МВС від 30 серпня 2022 року № 119 о/с ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії з грубим порушенням Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», його було обмежено в праві переважного працевлаштування, не було запропоновано посади, які з?явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, які позивач може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
29 лютого 2024 року директор Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Кримчук С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
13 березня 2024 року представник ОСОБА_1 , адвокат Білінський Б.П. подав відповідь відзив на апеляційну скаргу.
2 квітня 2024 року директор Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Кримчук С. подав заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
ОСОБА_1 та його представник адвокат Білінській Б.П. в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представник ДНДЕКЦ МВС Сорока М.С. заперечувала проти апеляційної скарги.
Просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з липня 2017 року працював в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС на різних посадах. Остання посада завідувач відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії.
Письмовим попередженням від 14 червня 2022 року, ОСОБА_1 06 липня 2022 року було повідомлено позивача про скорочення його посади, а саме завідувач відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії, згідно з наказом МВС України від 14 червня 2022 року № 351 «Про організаційно-штатні зміни в науково-дослідних установах МВС».
У зв'язку з чим ОСОБА_1 було запропонована посада, яка відповідала його професії та кваліфікації - завідувача сектору вибухотехнічних обліків відділу вибухотехнічних досліджень та вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії.
Від зазначеної посади ОСОБА_1 відмовився.
30 вересня 2022 року позивачем на ім'я директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС подано заяву з проханням звільнити його 06.09.2022 року з займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
06 вересня 2022 року згідно з наказом відповідача від 30 серпня 2022 року № 119 о/с ОСОБА_1 звільнений із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Підставою звільнення стала вищенаведена заява позивача від 30.08.2022 року.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС віл 06 березня 2023 року № 354 у період з 06 липня по 06 вересня 2022 року в структурних підрозділах відповідача рівнозначних посад, яку займав ОСОБА_1 до його звільнення та які б відповідали його професії та кваліфікації не було. Проте, були наявні наступні вакантні посади:
завідувач відділу юридичного забезпечення (кваліфікаційні вимоги по посади, повна вища юридична освіта спеціаліст, магістр, стаж роботи за фахом не менше 2-х років);
завідувач відділу навчальної та наукової діяльності лабораторії навчальної та наукової роботи (кваліфікаційні вимоги до посади, повна вища освіта спеціаліст, магістр, стаж роботи за фахом не менше 4-х років, у тому числі досвід наукової роботи не менше 3-х років, а за наявності наукового ступеня доктора чи кандидата наук без вимог до стажу роботи);
завідувач відділу дорожньо-технічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 10.16 «дорожньо-технічні дослідження»);
завідувач відділу гемологічних досліджень лабораторії військових, транспортних, товарознавчих, гемологічних та екологічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 17.1 «дослідження дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння»);
завідувач відділу екологічних досліджень лабораторії військових, транспортних, товарознавчих, гемологічних та екологічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 10.19 «дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об'єкти довкілля»);
завідувач відділу досліджень у сфері інтелектуальної власності лабораторії економічних досліджень у сфері інтелектуальної власності (необхідна кваліфікація судового експерта 13.9 «економічні дослідження у сфері інтелектуальної власності»).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2001 році закінчив Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 встановлено, що позивач не займав посад, аналогічним посадам, які були вакантними у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС та не мав відповідної кваліфікації та досвіду роботи для їх зайняття.
Відмовляючи у задоволенні позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що Отже, суд, вважає, що роботодавець належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Матеріалами справи встановлено і не заперечувалось апелянтом, що він особисто звернувся до відповідача з заявою про його звільнення з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Жодних заперечень щодо неправомірності дій відповідача стосовно скорочення штату працівників та процедури звільнення при звільнені не заявляв у заяві, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що звільнення позивача відбулось за його особистого волевиявлення.
Колегія суддів не приймає доводи апелянта з приводу порушення відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України враховуючи наступне.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем була дотримана процедура звільнення позивача. Зокрема, ОСОБА_1 попереджено про майбутнє звільнення за два місяці й у двомісячний період з моменту попередження про наступне вивільнення надавалась пропозиція щодо переведення на вакантну посаду.
Від даної пропозиції позивач відмовився написавши заяву про звільнення з займаної посади з підстав ч. 1 ст. 40 КЗоТ України.
Доводи апелянта про те, що при його звільненні з посади не було дотримано вимог частини третьої статті 492 КЗпП України і йому не пропонувалися інші посади на тому ж підприємстві спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з довідки Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС віл 06 березня 2023 року № 354 у період з 06 липня по 06 вересня 2022 року в структурних підрозділах відповідача рівнозначних посад, яку займав ОСОБА_1 до його звільнення та які б відповідали його професії та кваліфікації не було.
Проте, були наявні наступні вакантні посади:
завідувач відділу юридичного забезпечення (кваліфікаційні вимоги по посади, повна вища юридична освіта спеціаліст, магістр, стаж роботи за фахом не менше 2-х років);
завідувач відділу навчальної та наукової діяльності лабораторії навчальної та наукової роботи (кваліфікаційні вимоги до посади, повна вища освіта спеціаліст, магістр, стаж роботи за фахом не менше 4-х років, у тому числі досвід наукової роботи не менше 3-х років, а за наявності наукового ступеня доктора чи кандидата наук без вимог до стажу роботи);
завідувач відділу дорожньо-технічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 10.16 «дорожньо-технічні дослідження»);
завідувач відділу гемологічних досліджень лабораторії військових, транспортних, товарознавчих, гемологічних та екологічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 17.1 «дослідження дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння»);
завідувач відділу екологогічних досліджень лабораторії військових, транспортних, товарознавчих, гемологічних та екологічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 10.19 «дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об'єкти довкілля»);
завідувач відділу досліджень у сфері інтелектуальної власності лабораторії економічних досліджень у сфері інтелектуальної власності (необхідна кваліфікація судового експерта 13.9 «економічні дослідження у сфері інтелектуальної власності»).
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 у 2001 році закінчив Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 , встановлено, що позивач не займав посад, аналогічним посадам, які були вакантними у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС та не мав відповідної кваліфікації та досвіду роботи для їх зайняття.
Доводи апелянта щодо неврахування його переважного права залишення на роботі колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню.
І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом даної норми закону коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
Судом першої інстанції було встановлено, що займана апелянтом посада у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС, яка була скорочена, була єдиною.
Від посади яка відповідала відповідній кваліфікації та досвіду роботи позивача він відмовився, а тому у роботодавця був відсутній обов'язок обговорювати переважне право позивача на залишення на роботі.
Апелянт не мав певної кваліфікації, досвіду і допуску для виконання роботи за іншими посадами які існували на момент його звільнення.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта з приводу порушення відповідачем Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині звільнення особи з інвалідністю, оскільки прямої заборони на звільнення у зв'язку зі скороченням працівників, яким установлено інвалідність, законодавство не містить.
З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку про те, що суд першої інстанції у відповідності з нормами матеріального права розглянув спір і прийшов до вірного висновку про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко