23 квітня 2024 року місто Київ.
Справа №754/1359/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8949/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Немировська О.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянськогорайонного суду міста Києва від 26 січня 2024 року (у складі судді Грегуль О., інформація щодо повного тексту відсутня)
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту родинних відносин,
Заявником у порядку окремого провадження подано заяву про встановлення факту родинних відносин з метою отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів від 28.02.2022 № 168 після смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть від 16.06.2023, дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 28 лютого 2024 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу аргументовано тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права та не врахував висновок Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2023 року у справі №560/17953/21, а саме те, що за відсутності спору з приводу законності відмови у призначенні та виплаті заявнику одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім'ї загиблого військовослужбовця - за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. 23 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав заяву, якою просив розглядати справи без участі ОСОБА_1 та його представника.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, з поданої заяви убачається публічно-правовий спір, що передбачає відмову у відкритті провадження. При цьому судом роз'яснено заявнику право звернення до адміністративного суду.
При вирішенні питання, суд врахував правові висновки викладені Об'єднаною палатою Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19, від 23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21 та у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, від 17 травня 2023 року у справі № 343/1548/22.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають положенням процесуального права, які підлягають застосуванню.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч. ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року з наступними змінами "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Як убачається із матеріалів справи, заявник звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, зокрема, про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , являється рідним сином ОСОБА_1 . Встановлення даного необхідне для отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів від 28.02.2022 № 168.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Так, Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року, справа № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22) визначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Разом з цим, вирішуючи проблему єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року справа № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Натомість, юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків, чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Аналізуючи наведені вище норми процесуального закону, а також висновки касаційного суду, колегія суддів приходить до висновку про те, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства, що узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.01.2024, справа № 560/17953/21.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду від яких Велика Палата Верховного Суду відступила.
У зв'язку з викладеним, оскаржувана ухвала у справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
О.В. Немировська