справа № 760/18630/22 головуючий у суді І інстанції Зуєвич Л.Л.
провадження № 22-ц/824/7146/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
17 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної ради в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, -
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 рокузакрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
В апеляційних скаргах, одна з яких подана до суду першої інстанції, а інша до суду апеляційної інстанції та які є ідентичними за змістом, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що дитина постійно мешкала в Україні, не жила з відповідачем з моменту розлучення батьків і є досить емоційно прив'язаною до своїх матері, бабусі й дідуся, інших родичів зі сторони матері. За таких обставин, просте посилання на природний зв'язок між батьком та своєю дитиною видається недостатнім, рівно як і на докази наявності громадянства Польщі, які є неналежними. Суд першої інстанції не провів достатньо ретельного розгляду глибини стосунків між відповідачем та його донькою і ризиків їх стосунків у цій справі. Суд мав з'ясувати наявність та обсяг небезпеки фізичному і психологічному здоров'ю дитини в разі залишення її в Польщі поряд із батьком, не захистивши права матері і не визначивши місце проживання дитини саме із позивачем. Важливо відзначити й те, що в разі встановлення судами будь-якої небезпеки фізичному і психологічному здоров'ю всі інші міркування мають ураховуватися для захисту її здоров'я і добробуту. Суд першої інстанції проігнорував інтереси дитини, не захистив її права, хоча позивачем неодноразово наголошувалось, що дитина дуже налякана, перебування із батьком нерідко викликає у неї страх та тривогу, як за себе так і за матір, з якою вона дуже боїться розлучитися, а відповідач, маніпулюючи своїм положенням та громадянством наголошує на можливості не повертати матері дитину і її безправність в чужій країні. Застосування судом першої інстанції висновків, зроблених Верховним Судом у справі № 545/2247/18 (постанова від 18 вересня 2023 року) є абсолютно помилковим, адже обставини справи є не ідентичними до цього спору. Крім того, судом першої інстанції було застосовано Гаазьку конвенцію про батьківську відповідальність, однак не враховано, що п. 2 ст. 12 Конвенції визначено - якщо процедура повернення почата до спливу одного року з моменту переміщення, суд зобов'язаний ухвалювати рішення про негайне повернення дитини. При цьому, як зазначає Верховний Суд, положення п.2 ст.12 Конвенції є виключними обставинами та застосовуються лише в разі, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення дитини (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 521/16839/18 (провадження №61-5573св19). Оскільки на момент подання позову про визначення місця проживання малолітньої дитини з позивачем не сплинуло одного року з моменту виїзду дитини з України, суд не мав підстав для закриття провадження по справі в силу прямої дії закону.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує про те, що суд, постановивши ухвалу про закриття провадження у цій справі вірно встановив, що позивач разом з донькою щонайменше у лютому 2022 року виїхали з України та змінила місце постійного проживання з України на країну Польща, що не заперечується сторонами. З огляду на наведене, враховуючи, що місце постійного проживання дитини - Республіка Польща, керуючись положеннями ст. 5, 6 Конвенції про юрисдикцію, суд вірно встановив відсутність юрисдикції суду України на вирішення спору у даній цивільній справі. Разом з тим, доводи представника позивача та посилання на докази, які видані декілька років тому, не спростовують вищевикладених висновків суду. Більше того, докази, які надані позивачем підтверджують той факт, що дитина проживала в Україні до 14 лютого 2022 року. Разом з тим, станом на день подання позовної заяви та по сьогоднішній день дитина проживає у Республіці Польща. З огляду на викладене, оскільки сторони у справі проживають на території Республіки Польща, дитина має громадянство іноземної держави, ходить там у дитячий садочок, має там місце проживання, побутові умови та соціальні зв'язки протягом тривалого часу, то вирішення питання щодо місця проживання цієї дитини не може бути вирішено українським судом, зокрема - Солом'янським районним судом міста Києва. Окремо відповідач звертає увагу на те, що спір між позивачем та відповідачем щодо місця проживання дитини з мамою взагалі відсутній, оскільки дитина весь час проживає з матір'ю та спілкується нормально з батьком, їздить на відпочинок разом з ним, тому незрозуміла мета подання такого позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, під час розгляду справи судом встановлено, і не заперечується сторонами, що позивач разом з донькою ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у лютому 2022 року виїхала з України та змінила місце постійного проживання з України на країну Польща. Надані стороною відповідача докази на доведення факту саме постійного проживання в країні Польщі, суд вважає переконливими. Суд враховує тривалість перебування дитини в країні проживання (Польщі), відвідування дошкільного закладу, який знаходиться у м. Варшава. З огляду на наведене, керуючись положеннями ст. 5, 6 Конвенції про юрисдикцію, суд першої інстанції констатував відсутність юрисдикції суду України на вирішення спору у даній цивільній справі.
Апеляційний суд не погоджується з вказаними висновками суду з наступних підстав.
У відповідності до правових висновків, викладених в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18 «Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (статті 497 ЦПК України).
Права та обов'язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 671, 674 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року.
У разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та
a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або
b) дитина не проживає в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі (пункт 1 статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).
За правилами Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримування дитини держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції.
Стаття 7 цієї Конвенції встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування.
Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року потрібно встановити такі обставини:
1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини;
2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини;
3) дитина адаптувалася до нового середовища.
Відповідно до статті 16 Гаазької конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.
За обставинами справи встановлено, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю - ОСОБА_1 перетнула кордон України з Польщею, де перебуває до сьогоднішнього дня.
Як вказує позивач, дитина не може повернутися до України через позицію відповідача, який вважає, що дитина в майбутньому має проживати в Польщі.
Приймаючи рішення про закриття провадження у справі через відсутність юрисдикції у Солом'янського районного суду м. Києва для розгляду вказаної справи, суд першої інстанції не звернув уваги, що доказів наявності обставин, з якими Конвенція про юрисдикцію..., пов'язує втрату судами України юрисдикції щодо розгляду даного позову матеріали справи не містять.
Так, на момент подачі вказаного позову - 12 грудня 2022 року та відкриття провадження у справі 10 лютого 2023 року була відсутня обставина визначена пунктом «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, оскільки дитина не проживала в Україні менше одного року.
Протягом одного року з моменту виїзду дитини до Республіки Польща було заявлено вимоги про визначення місця проживання дитини з матір'ю в Україні.
Матеріали справи не містять достатніх доказів, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом та на момент відкриття провадження у справі дитина адаптувалася до нового середовища.
В даному випадку відвідування дитиною дитячого садочка в Польщі з вересня 2022 року, отримання номеру PESEL та громадянства Республіки Польща безумовно не свідчить про адаптування дитини до нового місця проживання на момент відкриття провадження у справі. При цьому, судом не було враховано, що малолітня ОСОБА_4 народилася в Україні, до ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала в Україні та є громадянкою України.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо відсутності юрисдикції у судів України для розгляду зазначеного позову та наявність підстав до закриття провадження у справі не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що в силу вимог ст. 379 ЦПК України є підставою до скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.