справа № 761/4385/20 головуючий у суді І інстанції Юзькова О.Л.
провадження № 22-ц/824/6031/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
17 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про поділ спільного майна подружжя, -
У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив залишити у його власності частку у розмірі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; залишити у власності ОСОБА_1 частку у розмірі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_3 право на компенсацію в розмірі 50% від вартості автомобілю марки AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, 2017 р.в., колір чорний, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 , який є спільною власністю подружжя, яка становить 367 650 грн. та стягнути вказану суму в розмірі 367 650 грн. 00 коп. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 ; стягнути грошову компенсацію за продані меблі в розмірі 1 192 800 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності до тристороннього Договору про відступлення права вимоги до Інвестиційного договору №7763/268-Х від 20 листопада 2015 року, укладеного 15 листопада 2017 року між відповідачем, позивачем та ТОВ «КУА «Бізнес-Гарант», відповідач відступила позивачу право на отримання у власність частини квартири. 01 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб. квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю кожного з подружжя у розумінні п.1 ч.1 статті 57 СК України. Перебуваючи в шлюбі, відповідач придбала у свою власність автомобіль марки AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, 2017 р.в., колір чорний, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . У відповідності до Звіту про незалежну оцінку вартості рухомого майна від 31 липня 2019 року, а саме автомобіля марки AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, 2017 р.в., колір чорний, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 , ринкова вартість цього автомобілю станом на 2019 рік, станом на момент подачі позову до суду (з урахуванням використання та зносу) складає 735 300 грн. Згодом, стало відомо, що ОСОБА_1 продала авто не повідомивши про це ОСОБА_3 . Проте, ОСОБА_3 має право на відповідну компенсацію в розмірі 50% від вартості автомобіля AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, який є спільною власністю подружжя, яка становить 367 650 грн. Також, у відповідності до Договору поставки №1.113.04.05.2017 від 04 травня 2017 року ОСОБА_3 було понесено витрати на придбання коштовних меблів для облаштування нерухомого майна, яке в майбутньому було зареєстровано як співвласність (квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), в розмірі 35 000 євро. Дане майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю, оскільки придбано до реєстрації шлюбу за особисті кошти ОСОБА_3 . Вказані меблі, були реалізовані ОСОБА_1 без згоди власника майна. Зазначені меблі були вивезені відповідачем з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без погодження з ОСОБА_3 та продані. Кошти від продажу вказаних меблів були спрямовані для задоволення власних потреб відповідача, без погодження з ОСОБА_3 . Відтак, позивач має право на грошову компенсацію повної вартості приданих меблів.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом та з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, зміну підстав позову і зменшення розміру позовних вимог просила визнати за нею право власності на 7/8 частин квартири АДРЕСА_2 .
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки вартість майнових прав на спірну квартиру ОСОБА_1 було сплачено за рахунок особистих коштів до укладення шлюбу з ОСОБА_3 , то придбана нею за договором купівлі - продажу частка цієї квартири є особистою власністю позивача і не підлягає поділу. Разом з цим, оскільки ОСОБА_3 набув частину майнових прав на квартиру безоплатно, то належна йому частина підлягає розподілу між сторонами в рівних частинах. Крім того, з наданих документів вбачається, що ОСОБА_3 наприкінці 2019 року самовільно вивіз меблі із спірної квартири, демонтував сантехнічне та електричне обладнання, у зв'язку із чим квартира стала непридатною для проживання. Тобто, ОСОБА_3 фактично вилучив та приховав поліпшення квартири. З урахуванням викладеного та з огляду, що на вихованні позивача двоє неповнолітніх дітей, які зареєстровані у спірній квартирі, наявні обставини для відступлення від рівності часток.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено: залишити у власності ОСОБА_3 частку у розмірі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; залишити у власності ОСОБА_1 частку у розмірі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію в розмірі 50% від вартості автомобіля марки AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, 2017 р.в. у розмірі 367 650 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує про те, що на момент винесення рішення строк дії звіту про незалежну оцінку вартості рухомого майна від 31 липня 2019 pоку, а саме автомобіля марки AUDI моделі A3 прострочено на 2,5 роки. Оскільки повторну оцінку автомобіля проведено не було, судом прийнято як доказ інформаційний лист, який не є доказом вартості майна, відповідач вважає, що судом протиправно було визначено вартість майна на підставі простроченого звіту та стягнуто з відповідача компенсацію у розміру 50% цієї вартості. Крім того, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. В обґрунтування свого рішення в частині стягнення компенсації вартості автомобіля судом першої інстанції не було досліджено факт спільної участі подружжя коштами або працею в набутті цього майна. ОСОБА_1 вказує, що придбала спірний автомобіль за свої власні кошти через два тижні після укладення шлюбу, ОСОБА_3 кошти на придбання авто не надавав, а тому вважає, що на вказане майно не розповсюджується презумпція спільності майна подружжя. Щодо поділу квартири ОСОБА_1 вказує, що нею було фактично придбано квартиру за особисті кошти до укладення шлюбу. Крім того, з моменту укладення інвестиційного договору до моменту набуття права власності на квартиру, загальна площа квартири збільшилась на 2,7 кв.м., що не було враховано судом при розгляді справи. При цьому, на даний час ОСОБА_1 має двох неповнолітніх дітей, які проживають із нею. В листопаді 2019 року ОСОБА_3 забрав усі речі з квартири, меблі, здійснив демонтаж електрики, каналізації та водопостачання, внаслідок чого проживати в квартирі було неможливо. У зв'язку з відсутністю іншого житла, ОСОБА_1 було проведено ремонтні роботи, встановлено нові меблі, сантехніку тощо. Однак, у червні 2021 року ОСОБА_3 знову з'явився до квартири та почав погрожувати ОСОБА_1 , що у разі продовження здійснення ремонту в квартирі, він зламає все. Таким чином, протягом всього розгляду справи ОСОБА_3 приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, а саме усі меблі, що були у спірній квартирі до повторного ремонту, доля яких досі невідома. Враховуючи викладені обставини, ОСОБА_1 було заявлено зустрічну позовну заяву, якою вона просила визнати за нею 7/8 частин права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , однак судом першої інстанції не було досліджено всіх обставин справи, однобічно розглянуто надані документи та не враховано усі зазначені сторонами обставини, внаслідок чого прийнято рішення, яке суттєво обмежує ОСОБА_1 у її майнових правах.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 01 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований Шевченківським районним у місті Києві відділом реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2423.
Спільних дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не мають.
Шлюб між сторонами розірвано відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року.
20 листопада 2015 року між ОСОБА_1 (Інвестор) та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» («Фонд») було укладено інвестиційний договір № 7753/268-Х предметом якого є інвестиційна участь інвестора у будівництві офісно-житлового комплексу, що будується на перетині АДРЕСА_3 , об'єкт - житлова квартира, будівельний номер 28, поверх 24-25, кількість кімнат 4, загальна проектна площа 184,00 кв.м.
Відповідно до тристороннього Договору про відступлення права вимоги до Інвестиційного договору №7763/268-Х від 20 листопада 2015 року, укладеного 15 листопада 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», ОСОБА_1 відступила ОСОБА_3 право на отримання у власність частини квартири за Інвестиційним договором №7763/268-Х, укладеним 20 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант».
В подальшому, 17 січня 2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» було укладено Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пилипенко О.Ю., на підставі якого сторонами було зареєстровано право власності в рівних долях (по ) на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
13 грудня 2017 року, ОСОБА_1 уклала з Дочірнім підприємством «АУДІ ЦЕНТР ВІПОС» договір купівлі-продажу №1367_507337, придбавши у свою власність автомобіль марки AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, 2017 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю кожного ( ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) у розумінні п.1 ч.1 статті 57 Сімейного кодексу України і не є предметом поділу на підставі положень Сімейного кодексу України. Транспортний засіб AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL з огляду на положення ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, доказів зворотного під час розгляду справи отримано не було. В судовому засіданні представниками сторін не заперечувалась та обставина, що після розірвання шлюбу спірний автомобіль залишився у користуванні ОСОБА_1 .
Оскільки автомобіль був проданий відповідачем без згоди позивача, на користь останнього підлягає стягненню компенсація у розмірі частини його вартості.
Отже, судове рішення оскаржується відповідачем виключно в частині розподілу квартири за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL.
Позивач судове рішення не оскаржував.
Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з положеннями частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і інші обставини.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вказуючи, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти, відповідач не звернула уваги, що до укладення шлюбу з позивачем, 15 листопада 2017 року нею, ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» було укладено тристоронній договір про відступлення права вимоги до Інвестиційного договору №7763/268-Х від 20 листопада 2015 року, у відповідності до якого ОСОБА_1 відступила ОСОБА_3 право на отримання у власність частини квартири за Інвестиційним договором №7763/268-Х, укладеним 20 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант».
У відповідності до п. 3.4 вказаного договору відступлення ОСОБА_1 погодилась, що об'єкт за договором буде передано їй та ОСОБА_3 в рівних частинах і вона не має ніяких претензій з цього приводу до ОСОБА_3 чи ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант».
Отже, позивач набув майнові права на отримання в майбутньому права власності на частину квартири. Вказані права набуті ним до шлюбу на підставі правочину, який не визнано недійсним та не розірвано.
В подальшому сторони, використовуючи наявні у них майнові права на частину квартири, що були набуті до шлюбу, 17 січня 2018 року уклали з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якого сторонами було зареєстровано право власності в рівних долях (по ) на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач та відповідач є співвласниками квартири в рівних частках (по частині), які належать їм на праві особистої приватної власності, як такі, що набуті до шлюбу, а, відтак, обґрунтовано залишив квартиру у вказаних частках у власності сторін.
Заявляючи вимоги про визнання за нею права власності на 7/8 частин спірної квартири, позивач за зустрічним позовом посилалась на наявність підстав до відступу від рівності часток майна подружжя. При цьому, зазначала, що ОСОБА_3 наприкінці 2019 року самовільно вивіз меблі із спірної квартири, демонтував сантехнічне та електричне обладнання, у зв'язку із чим квартира стала непридатною для проживання. Тобто, ОСОБА_3 фактично вилучив та приховав поліпшення квартири. З урахуванням викладеного та з огляду, що на вихованні позивача двоє неповнолітніх дітей, які зареєстровані у спірній квартирі, наявні обставини для відступлення від рівності часток.
Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги в цій частині з огляду на наступне.
Як було зазначено вище, майнові права на отримання у власність спірної квартири в майбутньому по частині в кожного, у позивача та відповідача виникли на підставі тристороннього договору про відступлення права вимоги до Інвестиційного договору №7763/268-Х від 20 листопада 2015 року, тобто, задовго до шлюбу.
Вказаним обставинам суд першої інстанції надав належну оцінку, вказавши, що вказана квартири належить сторонам в рівних частках на праві особистої власності, а, відтак, зазначені частки мають бути залишені у власності сторін.
Крім того, відповідач не надала суду жодного доказу, на підтвердження обставин, з якими вона пов'язує можливість відступу від рівності часток подружжя, а саме на підтвердження того, що позивач самовільно вивіз меблі із спірної квартири, демонтував сантехнічне та електричне обладнання, у зв'язку із чим квартира стала непридатною для проживання.
Проживання дітей з відповідачем, з огляду на встановлені судом обставини, а саме, що позивач не є їх батьком не дає можливість стверджувати про наявність підстав визначених ст. 70 СК України для збільшення частки одного з подружжя.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц.
Приймаючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації в розмірі частини вартості автомобіля AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL суд виходив з того, що вказаний автомобіль придбаний відповідачем у шлюбі, є спільним сумісним майном подружжя і з огляду на його продаж без відома позивача, на користь останнього підлягає стягненню половина його вартості.
Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Шлюб між сторонами укладено 01 грудня 2017 року.
13 грудня 2017 року, тобто через 12 днів, ОСОБА_1 уклала з Дочірнім підприємством «АУДІ ЦЕНТР ВІПОС» Договір купівлі-продажу №1367_507337, придбавши у свою власність автомобіль марки AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, 2017 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі №339/116/16-ц (провадження №61-15462св18). Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 344/5528/22.
Спростовуючи презумпцію спільності майна подружжя, в частині права власності на автомобіль AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, 2017 року випуску, відповідач вказувала, що останній придбаний за її особисті кошти.
Апеляційний суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази та позиції сторін погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.
Як вбачається з виписки по рахунку ДП «АУДІ ЦЕНТР ВІПОС» в АТ КБ «Приватбанк» оплата за автомобіль була перерахована на рахунок продавця відповідачем ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять доказів наявності у сторін доходів за період з моменту укладення шлюбу - 01 грудня 2017 року до моменту купівлі відповідачем вказаного автомобіля - 13 грудня 2017 року, тобто за 12 днів перебування в шлюбі, які дозволили б їм придбати вказаний автомобіль за кошти зароблені в шлюбі.
З наданих суду відомостей про доходи позивача ОСОБА_3 , останній з січня по 20 лютого 2017 року отримав дохід 91 609 грн. після чого, до 2019 року ніде не працював.
З 2015 по 2016 рік позивач отримав дохід без врахування податків на загальну суму 883 623 грн.
В позовній заяві позивач вказав, що у відповідності до Договору поставки № 1.113.04.05.2017 від 04 травня 2017 року ним було понесено особисті витрати на придбання коштовних меблів для облаштування нерухомого майна, яке в майбутньому було зареєстровано як співвласність (квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), в розмірі 35 000 євро. У відповідності до договору підряду ЗЛ268-Х від 03 березня 2017 року позивач поніс витрати на суму 1 504 486,68 грн. на ремонтні роботи нерухомого майна, а саме квартири (т. 1, а.с. 5).
За таких обставин, апеляційний суд вважає встановленим, що на момент придбання відповідачем ОСОБА_1 автомобіля AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, тобто, станом на 13 грудня 2017 року у позивача, з урахуванням зроблених ним витрат на цей момент та відсутністю заробітку з 20 лютого 2017 року, не було особистих коштів, які б він міг надати відповідачу для придбання цього автомобіля.
З урахуванням того, що автомобіль придбаний відповідачем ОСОБА_1 , яка і сплачувала кошти на рахунок продавця, колегія суддів приходить до висновку, що визначена ст. 60 СК України презумпція спільності майна подружжя, щодо автомобіля AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL є спростованою, а відтак вказаний автомобіль не підлягає поділу, як такий, що є особистою власністю відповідача.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про віднесення вказаного автомобіля до спільного майна подружжя, висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що в силу вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення в частині та постановлення в цій частині нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви сплаті підлягав судовий збір у розмірі 10 510 грн. При подачі апеляційної скарги відповідач сплатила судовий збір у розмірі 15 765 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до відхилених позовних вимог, а саме у розмірі 3 714 грн. 24 коп. (15 765*23,56%).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсації в розмірі 50% від вартості автомобілю марки AUDI моделі A3 Limousine SPECIAL, 2017 р.в., колір чорний, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 у розмірі 367 650 грн. скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_3 .
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 , судовий збір у розмірі 3 714 (три тисячі сімсот чотирнадцять) гривень 24 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.