16 квітня 2024 року місто Київ.
Справа №758/16164/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1611/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді Желепи О. В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року (у складі судді Рибалки Ю.В., інформація щодо складання повного тексту відсутня)
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів
У грудні 2019 р. позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 9 150 449,31 грн., з підстав неналежного виконання зобов'язань.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.08.2017 року між ним та відповідачем було укладено договір позики № 2/17, згідно з яким позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі, еквівалентному 80 000 доларів США, а останній зобов'язався повернути дану суму 30.06.2018 року. Також, 17.08.2017 р. між сторонами була укладена додаткова угода до договору позики, якою передбачено сплату процентів за користування позикою.
Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 9 150 449,31 грн., з яких: прострочена заборгованість за основним боргом - 1 880 000 грн., 20 % річних за користування чужими грошовими коштами - 326 553,42 грн., пеня на прострочену заборгованість - 6 862 000 грн., 3 % річних за простроченою заборгованістю - 81 895,89 грн.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 4 168 449,31 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у сумі 4 375,08 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 08 листопада 2023 року направив засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судове рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеністю висновків, викладених у рішенні, з порушенням норм процесуального права.
Вказує, що ОСОБА_1 в ході розгляду даної справи заперечував факт укладення ним з ОСОБА_2 . Договору позики, на який посилається позивач. З огляду на це відповідачем було заявлено клопотання про проведення судової експертизи, яке було задоволено ухвалою суду від 08 листопада 2021 року. Проте рахунку на проведення експертизи не було отримано відповідачем, чим його було позбавлено можливості виконати обов'язки по сплаті витрат експертизи. Також рахунку від експерта не надсилалось судом.
Звертає увагу на те, що судами касаційної інстанції вже неодноразово зазначалося про те, що призначення почеркознавчої експертизи у справах про стягнення грошових коштів за договором позики, за умови заперечення відповідачем факту його укладення та підписання, є необхідним для суду, оскільки лише в такому випадку буде забезпечено баланс змагальності сторін у відповідному спорі та дотримано принцип змагальності, встановлений ЦПК України. Така правова позиція викладена зокрема і в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року по справі №1512/2-234/11.
Однак судом першої інстанції не перевірено, чи було отримано відповідачем рахунок на оплату експертизи.
Вважає, що відсутні належні та допустимі докази, що давали б суду першої інстанції достатні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення грошових коштів зі ОСОБА_1 за Договором позики, з урахуванням в цілому заперечення ОСОБА_3 факту укладання такого договору.
Вказує, що нема підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів пені за невиконання умов договору позики, що нарахована позивачем після настання строку платежу, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.
29 грудня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Вказує, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами з метою затягування справи, відповідач не надав суду висновок експерта, відповідач не звертався до правоохоронних органів щодо підроблення підписів.
Вважає, що аргументи стосовно причини невиконання відповідачем свого обов'язку, а саме неотримання відповідачем рахунку для оплати вартості експертизи, суперечать матеріалам справи та є маніпулятивними, адже ухвала суду про призначення судової почеркознавчої експертизи була винесена 08.11.2021, а відновлення провадження у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по сплаті вартості проведення експертизи відбулось 13.04.2023 - тобто після спливу майже півтора року. За весь цей час, та навіть більше - аж до подання апеляційної скарги в листопаді 2023 року - відповідач взагалі не цікавився справою, зокрема й призначеною за його клопотанням експертизою.
Вказує, що відповідно до практики Верховного суду, позивачу в даному випадку достатньо надати відповідний договір позики, що і буде підтвердженням наявності правовідносин між сторонами, тоді як відповідач, якщо він оспорює наданий договір, повинен надати докази на спростування такого договору позики.
Зазначає, що заперечення відповідача щодо стягнення з нього пені за прострочення виконання зобов'язання спростовуються практикою Верховного Суду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. ОСОБА_1 чи його представник в судові засідання 06 лютого 2024 року , 27 лютого 2024 року, 19 березня 2024 року та 16 квітня 2024 року не з'явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. 15 квітня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від ОСОБА_1 , в якому останній зазначив, що не має можливості взяти участь у розгляді справи, через перебування на лікуванні.
Згідно ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Апеляційне провадження у справі відкрито 11 грудня 2023 року, розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з поданням відповідачем та його представником клопотань про відкладення справи. Так, судове засідання, призначене на 27.02.2024 р. о 12:20 було відкладене у зв'язку з клопотанням представника відповідача, де було зазначено, що останнього було мобілізовано на військову службу, судове засідання, призначене на 19.03.2024 р. о 12:50 було відкладене у зв'язку з клопотанням відповідача, де було зазначено, що останній перебуває на стаціонарному лікарняному з 12.03.2024 р. до 26.03.2024 року. У зв'язку з зазначеним справу було перенесено до 16.04.2024 року та повідомлено відповідача про можливість проведення засідання в режимі відео конференції. З наданого суду медичного документу, долученого до клопотання про відкладення розгляду справи 16 квітня 2024 року вбачається, що відповідач перебуває на амбулаторному лікуванні, жодних доводів, чому останній не може взяти участь в судовому засіданні в режимі відео-конференції матеріали справи не містять. За таких обставин, та враховуючи, що судом була надана можливість відповідачу взяти участь в судовому розгляді в апеляційному суді, проте останній такою можливістю не скористався, був повідомлений про апеляційний розгляд, та враховуючи, що з часу відкриття провадження в справі до 16 квітня 2024 року минуло більш ніж 60 днів з метою дотримання справедливого балансу інтересів, як відповідача так і позивача, колегія суддів ухвалила за можливе провести апеляційний розгляд без участі відповідача та його представника.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Тричі подача клопотань про відкладення розгляду справи в апеляційному суді, участь в якому можлива шляхом проведення відео-конференції свідчить про зловживання стороною відповідача процесуальними правами, які можуть мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 06 вересня 2018 року у справі № 552/2378/17.
Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з закриттям провадження у справі на підставі наступного.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції встановив, що 17.08.2017 р. між сторонами був укладений договір позики № 2/17, згідно з яким позивач надав у позику відповідача грошові кошти в розмірі, еквівалентному 80 000 доларів США. Як визначено п. 1.1 договору позики, позикодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі, еквівалентному 80 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у встановлений Договором строк. Відповідно до пункту 1.3, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в п. 1.1, до підписання цього Договору. Згідно з пунктом 2.1 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві всю суму отриманої позики 30.06.2018 р.
Договір містить підписи сторін, а також власноручний напис позичальника «Суму в еквіваленті вісімдесят тисяч доларів США отримав».
17.08.2017 р. сторонами була укладена додаткова угода до договору позики № 2/17, згідно з якою встановлена плата за користування позикою в розмірі 20 % річних.
Як передбачено пунктом 2.2 договору позики № 2/17 від 17.08.2017 р., позика повертається шляхом передачі позичальником позикодавцеві готівкових коштів в розмірі, еквівалентному 80000 доларів США за курсом продажу готівкового долару США комерційними банками України. Відповідно до розрахунку позивача розмір основної суми боргу становить 1 880 000 грн. (80 000 доларів США за курсом продажу в комерційних банках 23,5 грн./долар станом на 12.12.2019 року), що відповідає умовам договору.
Заявлена до стягнення сума процентів за користування позикою в розмірі 326 553,42 грн. відповідає п. 2 додаткової угоди до договору позики (20% річних за 317 днів користування позикою).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявлена до стягнення сума 3 % річних за простроченою заборгованістю в розмірі 81 895,89 грн. (530 днів прострочення) відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд вважав, що є підстави для зменшення суми пені, що була передбачена договором до розміру основної заборгованості 1 880 000 грн.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. Висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам Закону.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Стаття 1049 ЦК України встановлює обов'язок позичальника повернути позику. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Верховний Суд України у справі № 6-50цс16 дійшов висновку (Постанова від 24.02.2016 року), що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, а відтак, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов'язання. Зокрема, зазначив, що укладений сторонами договір позики у письмовій формі та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів.
Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує відсутністю проведення почеркознавчої експертизи в суді першої інстанції, що є порушенням принципу змагальності сторін. З матеріалів справи вбачається, що клопотанням від 06.08.2021 року представник ОСОБА_1 просив призначити судову почеркознавчу експертизу.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08.11.2021 року було задоволено вказане клопотання та призначено по справі судову почеркознавчу експертизу. Представник відповідача був присутнім під час проголошення вказаної ухвали.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29.03.2023 року поновлено провадження у справі після повернення матеріалів справи експертом у зв'язку з невиконанням зобов'язані по сплаті вартості проведення експертизи.
В подальшому, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді відповідач більше не заявляв клопотання про повторне призначення експертизи, не надавав судам свій висновок експерта чи інші докази, які б підтверджували доводи відповідача про підроблення підпису ОСОБА_1 у Договорі.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки наданий позивачем примірник договору містить підпис сторін, відповідачем не надано належних доказів на спростування підписання договору, є встановленим факт передачі коштів позивачем відповідачу та відповідно факт виникнення боргових зобов'язань відповідача перед позивачем на умовах, викладених в письмовому договорі позики.
У постанові Верховного Суду, на яку посилається відповідач, від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11 (провадження № 61-37345св18) вказано, що «ОСОБА_5 звертався до суду з клопотанням про витребування оригіналів кредитного договору та договору поруки для призначення судової почеркознавчої експертизи, однак апеляційним судом було відмовлено в задоволенні заявленого клопотання, що підтверджується протоколом судового засідання від 05 квітня 2018 року. Отже, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував факт підписання саме відповідачем ОСОБА_5 договору поруки, може бути висновок почеркознавчої експертизи. Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Отже, суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків. Тобто, враховуючи те, що відповідач заперечує факт підписання ним договору поруки, суди повинні були роз'яснити останньому його право заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для вирішення питання відповідності його підпису у договорі поруки, і тільки після отримання відповідного висновку експерта або відмови від проведення почеркознавчої експертизи вирішувати питання про доведеність чи недоведенність вимог позову».
У даній справі суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи, разом з тим останній не цікавився станом проведення такої експертизи, не виконав свого зобов'язання щодо сплати її проведення, у зв'язку з чим, через майже півтора року очікування, суд першої інстанції поновив провадження у справі. Судом першої інстанції створено особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків, а тому посилання на вказану постанову Верховного суду відхиляються колегією суддів, оскільки, з урахуванням фактичних обставин вказаної справи, оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам Верховного суду.
Щодо посилання відповідача на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені у зв'язку з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17, колегія суддів зазначає наступне.
У справі, яка переглядалась Верховним судом, за додатковим договором було передбачено, що у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого графіком розрахунків, позикодавець нараховує, а позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу. Тобто з договором були передбачені періодичні платежі пеня на які нараховувалась протягом усього строку договору, що не є тотожним до даної справи, адже за договором, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві всю суму отриманої позики 30.06.2018 р. (п. 2.1.), а пеню в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення позичальник сплачує позикодавцю у випадку порушення позичальником строку повернення позики.
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд відхиляє посилання відповідача на зазначену постанову, оскільки вона не спростовує висновки суду першої інстанції, про те, що прострочення у відповідача за умовами договору почалося лише з 30 червня 2018 року. Відповідно нарахування неустойки в межах строку дії договору не було передбачено умовами договору, а таке право у позивача могло виникнути лише після закінчення строку повернення боргу тобто після 30 червня 2018 року і вимоги про стягнення пені були заявлені саме в порядку передбаченому договором.
Враховуючи встановлене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість чи обов'язок скасування або зміни судового рішення.
Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382,ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2024 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
О.В. Немировська