15 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та ДУ «Київський слідчий ізолятор», матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 21.04.2024 включно.
Таке рішення суд, врахувавши те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за який, у разі визнання його винним, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, та який має високий ступінь суспільної небезпеки, а також дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, мотивував тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, продовжують існувати, і тому з метою забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, та з метою забезпечення участі обвинуваченого у розгляді кримінального провадження, визнав необхідним продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою, оскільки інший, більш м'який, запобіжний захід, не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу суду ___________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/3085/2024 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 7 ст. 111-1 КК України Доповідач ОСОБА_1
незаконною, просить її скасувати та постановити нову ухвалу про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що стороною обвинувачення документально не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
При цьому зазначає, що на сьогоднішній день будь-яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, до обвинуваченого ОСОБА_7 не застосовувалось, він раніше до кримінальної відповідальності не притягався, тому твердження про те, що він буде переховуватись від судуявляється необґрунтованим, а тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , не являється безспірним доказом того, що він обов'язково буде переховуватись.
Крім того, всі речові докази вилучені, знаходяться на зберігання у сторони обвинувачення та/або суду, тобто зберігаються в місцях з обмеженим доступом, що унеможливлює їх знищення обвинуваченим, крім того, вони вже досліджені судом.
Вказує на те, що на даний час всі свідки сторони обвинувачення допитані, від допиту деяких свідків прокурор відмовився, одного свідка суд не допустив до допиту у зв'язку з неналежним оформленням протоколу допиту даного свідка на стадії досудового розслідування, потерпілі в даному провадженні відсутні.
Також невідомо, яким чином обвинувачений буде перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Крім того, вказує, що ОСОБА_9 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, перебував на державній службі, мав бездоганну репутацію, тому твердження, що він буде вчиняти інші кримінальні правопорушення чи продовжити дане кримінальне правопорушення є необгрунтованим, оскільки на момент його затримання він вже не працював в правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території державою - агресором, звільнившись за власним бажанням.
Також зазначає й те, що суд наполегливо не помічає, що відносно ОСОБА_7 , в порушення вимог ст. 214 КПК України, не було внесено дані до ЄРДР, оскільки, відповідно до витягу із ЄРДР про внесені відомості про кримінальне провадження № 22022000000000211 від 12.05.2022 року, внесено дані відносно ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114-2 КК України, а щодо ОСОБА_7 жодних згадок про вчинення ним будь-яких кримінальних правопорушень станом на 12.05.2022 року не має.
Крім того, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомила, що правоохоронні органи, а саме поліція на окупованій Херсонській області була створена наприкінці травня 2022 року, що узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. Станом на 12 травня 2022 року такого органу, як поліція, на тимчасово окупованій території не було, тобто наявний факт відсутності події злочину на момент внесення даних до ЄРДР № 22022000000000211 від 12.05.2022 року.
Окрім цього, зазначає, що у своїх рішеннях суд першої інстанції не обґрунтовує, чому саме він відмовляє в застосуванні застави, тим більше, що ОСОБА_7 не оспорює сам факт роботи в правоохоронному органі, створеному державою - агресором, він заперечує добровільність працевлаштування. При цьому вказує, що громадянство рф він не отримував, заяви про прийняття на роботу в правоохоронний орган не писав, підписаного наказу про прийняття його на роботу з підписом самого ОСОБА_7 про ознайомлення не має. Допитані в судових засіданнях свідки не повідомляли, щоб ОСОБА_7 агітував за рф, застосовував тортури чи інші незаконні дії щодо громадян України, навпаки намагався відновити порушені права громадян України, звільнився за власним бажанням з правоохоронного органу держави - агресора через місяць після початку роботи, що додатково підтверджує відсутність у ОСОБА_7 сприяти легалізації посиленню влади держави - агресора на тимчасово окупованій території.
За таких обставин, враховуючи те, що ОСОБА_7 неодружений, має матір та батька пенсійного віку, перебував на державній службі із невеликим розміром зарплати, великих статків не має, а також обставини кримінального правопорушення, вважає, що на сьогоднішній день мінімальний розмір застави, який становить приблизно 200 тис. гривень, є достатнім для забезпечення належної поведінки обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводизахисника ОСОБА_6 про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_12 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 22023000000000187 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за який, у разі визнання його винним, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, та який має високий ступінь суспільної небезпеки, а також дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, мотивував тим, що заявлені прокурором у клопотанні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, продовжують існувати, і тому з метою забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, та з метою забезпечення участі обвинуваченого у розгляді кримінального провадження, визнав необхідним продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою, оскільки інший, більш м'який, запобіжний захід, не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_7 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи висунуте ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за який, у разі визнання його винним, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, та який має високий ступінь суспільної небезпеки, а також дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину проти основ національної безпеки, може переховуватисявід суду та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, та враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається захисник ОСОБА_6 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Доводи захисника ОСОБА_6 про необґрунтованість тверджень про те, що те, що ОСОБА_7 буде переховуватись від суду, оскільки будь-яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, до обвинуваченого не застосовувалось, він раніше до кримінальної відповідальності не притягався, а тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , не є безспірним доказом цього, є непереконливими, зважаючи на характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які переконливо доводять існування ризику втечі, який, з урахуванням вищенаведених обставин та ще й в умовах воєнного стану, введеного з 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, є досить високим, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_7 під вартою, щоб завадити цьому.
Посилання захисника ОСОБА_6 на те, що всі речові докази вилучені та зберігаються в місцях з обмеженим доступом, що унеможливлює їх знищення обвинуваченим, і до того ж, вони вже досліджені судом, та те, що на даний час всі свідки сторони обвинувачення допитані, а потерпілі в даному провадженні відсутні, тому невідомо, яким чином обвинувачений буде перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення чи продовжувати дане кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_9 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, перебував на державній службі, мав бездоганну репутацію, але на момент його затримання він вже не працював в правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території державою - агресором, звільнився за власним бажанням, самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення встановлених судом ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого, запобіжного заходу.
Також слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому доводи захисника ОСОБА_6 про те, що відносно ОСОБА_7 , в порушення вимог ст. 214 КПК України, не було внесено дані до ЄРДР, оскільки, відповідно до витягу із ЄРДР, внесено дані відносно ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114-2 КК України, а щодо ОСОБА_7 жодних згадок про вчинення ним будь-яких кримінальних правопорушень станом на 12.05.2022 року не має, і свідок ОСОБА_11 повідомила, що правоохоронні органи, а саме поліція на окупованій Херсонській області була створена наприкінці травня 2022 року, тобто наявний факт відсутності події злочину на момент внесення даних до ЄРДР № 22022000000000211 від 12.05.2022 року, - не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції у своїх рішеннях не обґрунтовує, чому саме він відмовляє у застосуванні застави, тим більше, що ОСОБА_7 не оспорює сам факт роботи в правоохоронному органі, створеному державою - агресором, він заперечує добровільність працевлаштування, є безпідставними, оскільки, продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , суд першої інстанції, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, правильно прийняв рішення не визначати обвинуваченому розмір застави, враховуючи положення ст. 183 КПК України, яка надає суду право під час дії воєнного стану не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2 КК України.
З огляду на вищенаведене не заслуговують на увагу і наведені захисником ОСОБА_6 дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема, те, що він неодружений, має матір та батька пенсійного віку, перебував на державній службі із невеликим розміром зарплати, великих статків не має, а також обставини кримінального правопорушення, як підстави для визначення йому також і застави у мінімальному розмірі, що, на її думку, є достатнім для забезпечення належної поведінки обвинуваченого, а самі по собі такі дані не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення вищевказаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_13 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року, якоюОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 21.04.2024 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3