25 квітня 2024 року Чернігів Справа № 620/4240/24
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, які полягають у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи зазначеного в трудовій книжці НОМЕР_1 , з 23.08.1993 по 09.01.2002, під час призначення пенсії; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи зазначений у трудовій книжці НОМЕР_1 , з 23.08.1993 по 09.01.2002; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 31.08.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням страхового стажу за період роботи з 23.08.1993 року по 09.01.2002 рік, зазначеного в трудовій книжці НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у його трудовій книжці наявні відповідні записи про роботу у спірний період, тому ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового стажу).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області у встановлений судом строк відзив на позов подано не було.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 24-25).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі № 620/13041/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 254150026379 від 07.08.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи в ИМ ОСОБА_2 з 10.01.2002 по 01.09.2021, які зазначені в довідці №98 від 02.09.2021, виданої директором ИМ ОСОБА_2 ; зобов'язано Головне управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 07.03.2023, в решті позову відмовлено (а.с. 17-21).
На звернення позивача листом від 01.03.2024 № 3357-1890/М-02/8-2500/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу було повідомлено про виконання вищевказаного рішення та призначення пенсії. Одночасно повідомлено, що відповідно до записів трудової книжки за період з 23.08.1993 по 09.01.2002 позивач працював президентом Гуманітарної Академії м. Харкова, до страхового стажу не зараховано вказаний період роботи, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування інформація про сплату страхових внесків по даній організації відсутня. 30.01.2027 Головним управлінням зроблено запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зустрічної перевірки факту роботи позивача в Гуманітарної Академії м. Харкова за період з 23.08.1993 по 09.01.2002 (а.с. 22-23).
Не погоджуючись з не зарахуванням періоду роботи з 23.08.1993 по 09.01.2002 до страхового стажу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Абзацом першим частини першої статті 24 Закону встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац перший частини другої статті 24 Закону).
Частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною третьою статті 44 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
В силу пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 2.4 вищенаведеної Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 вищенаведеної Інструкції).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Відповідно до пункт 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Згідно пункту 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку № 22-1).
Аналізуючи викладені норми, суд приходить до висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган.
При цьому, з аналізу пункту 4.3 Порядку № 22-1 слідує, що строк прийняття рішення про призначення пенсії може бути продовжено на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Тобто, перевірка поданих для призначення пенсії документів проходить до призначення пенсії.
Згідно записів № 18-19 трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач з 23.08.1993 по 09.01.2002 працював на посаді президента Гуманітарної академії (а.с. 13-16).
Так, згідно наданої суду довідки «Форма РС-право» до страхового стажу позивача було зараховано спірний період з 23.08.1993 по 09.01.2002 (а.с. 26).
При цьому, згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі № 620/13041/23, вказаний період не був підставою для відмови в призначенні пенсії.
Разом з тим, згідно довідки «Форма РС-право» (перерахунок згідно рішень судів) до страхового стажу позивача вже не зараховано спірний період з 31.08.1993 по 09.01.2002 (а.с. 27).
Згідно частин першої, другої, п'ятої, десятої статті 20 Закону страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
За змістом вищезазначених норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.05.2021 у справі № 343/659/17.
Суд зазначає, що фактично внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021 у справі № 423/757/17.
Отже, відсутність у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування інформації про сплату страхових внесків не є підставою для незарахування спірного періоду роботи позивача.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений свого права на зарахування періоду роботи з 31.08.1993 по 09.01.2002 до страхового стажу.
Частиною другою статті 46 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З урахуванням зазначеного, враховуючи принцип верховенства права, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, які полягають у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи зазначеного в трудовій книжці НОМЕР_1 , з 31.08.1993 по 09.01.2002, під час призначення пенсії; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи зазначений у трудовій книжці НОМЕР_1 , з 31.08.1993 по 09.01.2002 та здійснити з 31.08.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовних вимог в частині періоду роботи з 23.08.1993 по 30.08.1993, то як встановлено судом з довідки «Форма РС-право» (а.с. 27), вказаний період був зарахований до страхового стажу позивача, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відстутні.
Обраний судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи, у розмірі 5000,00 грн. суду було надано копії договору про надання правової допомоги від 01.03.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордеру, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 97 від 01.03.2024, акт виконаних робіт від 21.03.2024 (а.с. 28-32).
Так, відповідач передбаченим статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України правом не скористався, відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу суду не надав.
Таким, чином враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, розрахунку таких витрат, а також часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Також, зважаючи на часткове задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1090,08 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, які полягають у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи зазначеного в трудовій книжці НОМЕР_1 , з 31.08.1993 по 09.01.2002, під час призначення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи зазначений у трудовій книжці НОМЕР_1 , з 31.08.1993 по 09.01.2002 та здійснити з 31.08.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5590,08 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25.04.2024.
Суддя Наталія БАРГАМІНА