про відмову в забезпечені адміністративного позову
25 квітня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/1815/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
У поданому до суду позові ОСОБА_1 (далі - позивач) просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині порушення процедури призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 на проходження повторного медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення його ступеня придатності до військової служби.
Ухвалою суду від 24.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Разом із позовною заявою 24.04.2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій просить:
- заборонити військовій частині НОМЕР_1 приймати накази щодо переведення військовослужбовця ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби до будь-якої іншої військової частини до набрання законної сили рішення у цій справі.
В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначає, що при призові його на військову службу по мобілізації відповідачем було порушено процедуру мобілізації в тому числі процедуру проходження військово-лікарської комісії. З таких підстав позивач звертається до суду з оскарженням дій відповідача. Однак, на даний момент позивач вже доставлений до в/ч НОМЕР_1 для проходження базової військової підготовки і після закінчення цього навчання його буде направлено для проходження військової служби до іншої військової частини, а тому винесене в майбутньому рішення суду виконати не буде можливості. Саме тому наразі необхідним є забезпечення позову.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У частині 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Водночас, згідно пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 “У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)” зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 “Справа “East/West Alliance Limited” проти України”” вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 “Справа “Байсаков та інші проти України”” Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).
Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
У цій справі заявник стверджує, що при призові його на військову службу по мобілізації відповідачем було порушено процедуру мобілізації в тому числі процедуру проходження військово-лікарської комісії. З таких міркувань позивач вважає, що суд має вжити визначені ним заходи забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 приймати накази щодо переведення військовослужбовця ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби до будь-якої іншої військової частини до набрання законної сили рішення у цій справі.
Разом з цим, суд наголошує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не може бути застосований в силу вищевказаних положень пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України. Суд наголошує, що дії військової частини НОМЕР_1 , які можливо будуть вчиненні, або рішення, які можливо будуть прийняті по відношенню до позивача, не є предметом оскарження в даній адміністративній справі. Відповідно не допускається забезпечення позову шляхом встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливатимуть з таких рішень.
Таким чином, ОСОБА_1 не наведеного жодного обґрунтування існування критеріїв, визначених частиною 2 статті 150 КАС України, за наявність яких суд може застосувати заходи забезпечення позову.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини та відсутність належних доказів в обґрунтування своєї заяву, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та охоронюваним законом інтересам заявника, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для забезпечення позову.
Відтак, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, керуючись статтями 150,151,154,243,248,256 КАС України, суд -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Анісімов