Справа № 420/10886/24
24 квітня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Іванов Е.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 15.04.2024 року позов залишено без руху та позивачу наданий 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
Згідно вимог ухвали позивач повинен був усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до Одеського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку.
19.04.2024 року від позивача на виконання ухвали суду позивачем надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач посилається на те, що він виходив з презумпції, що нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати пенсії було проведено відповідно до ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та відповідно до вимог п.4 Порядку №159 проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року. №159.
Також позивач звернув увагу на запроваджений в України карантину з 10.03.2020 року та який продовжувався до 01.07.2023 року. А також вказав на введення в Україні воєнного стану, який на сьогодні є продовженим.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Днем, коли особа дізналась про порушення свого права, - є день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивач просить суд про визнання протиправним дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2016 р до 31.01.2018 року включно від суми 174 498,36 грн., позивачу та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2016 року до 31.01.2018 року включно від суми 174 498,36 грн. позивачу у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабіету Міністрів України від 21.02.2001 року.
Проте до адміністративного суду позивач звернувся з позовною заявою 09.04.2024 року, тобто з пропуском строку встановлено КАС України.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права.
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації
Отже, суд доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Відтак, до правовідносин, що розглядаються у цій справі, суд вважає за необхідне застосувати практику Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 (провадження № К/990/129/22).
Так зокрема, Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Крім того, такий підхід відповідатиме і підходам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо порядку обчислення строків звернення до суду в спорах про перерахунок пенсій, викладеним у постанові від 31.03.2023 у справі № 240/12017/19.
Врахувавши зазначене, суд зазначає, що у справі, яка розглядається, позивачу здійснено нарахування компенсації втрати частини доходів 02.10.2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком такої компенсації.
При цьому суд враховує, що в ухвалі суду від 15.04.2024 року по цій справі судом вказано на необхідність позивачу зазначити конкретну дату виплати, а у разі отримання позивачем виплати у 2018 року надати підстави пропуску строку звернення з моменту отримання виплати компенсації по дату звернення до суду з даним адміністративним позовом. Позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до суду, тобто суд виходить з того, що позивач отримав таку виплату 02.10.2018 році, оскільки іншої дати в заяві не зазначено.
Щодо посилань позивача у заяві на те, що він виходив з презумпції, що нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати пенсії було проведено відповідно до ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та відповідно до вимог п.4 Порядку №159 проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року. №159, суд вказує на таке.
Поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Згідно з усталеної практики Верховного Суду, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від відповідача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом (Постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 473/2236/17).
Отже наведена обставина позивачем щодо того, що нарахування буду здійсненні відповідно до законодавства не є непереборною обставиною.
Щодо посилань позивача на введення на території України воєнного стану, суд вказує на таке.
Так, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на звернення до суду у всіх абсолютно випадках.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 10.03.2023 року по справі №540/1285/22.
Верховний Суд в ухвалі від 22 червня 2022 року у справі №640/12494/20 зазначив, що введення з 24.02.20222 воєнного стану в країні, безумовно, є поважною підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий причинний зв'язок.
Верховний Суд в ухвалах від 23.06.2022 у справі №380/7251/21, у справі №520/8674/2020 та у справі №440/2822/20 зазначив, що питання продовження процесуального строку у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках.
Водночас, позивач в наданій заяві щодо поновлення пропущеного строку лише посилається на введення воєнного стану та не обґрунтовує, яким чином запровадження цього стану унеможливило своєчасне звернення до суду. Позивачем не надані докази, що з початку введення воєнного стану позивач не здійснював свої повноваження, або здійснював обмежено, або існували якісь інші перешкоди для дотримання строку, пов'язані із запровадженням воєнного стану, як не надано доказів, коли такі перешкоди перестали існувати (були припинені).
Враховуючи, що позивач не обґрунтовує, яким чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропуск строку звернення до суду з позовною заявою та не надає суду документальних доказів на обґрунтування такої позиції, суд вважає, що наведені у заяві твердження належним чином не обґрунтовані, документально не підтверджені та не свідчать про наявність поважних причин пропуску позивачем такого строку.
Також суд враховує й те, що в Одеській області не проходило активних бойових дій у період часу з 24.02.2022 року по теперішній час, щоб вказувати на наявність воєнного стану на території України, як підставу для поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Той факт про який, позивач вказує у заяві щодо поновлення строку, не є непереборною обставиною з підстав якої позивач не міг звернутись до суду в межах встановленого строку КАС України.
Щодо посилань позивача на введення карантину на території України, то суд вказує на таке.
Так, відповідно до розділу VІ Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами були продовжені на строк дії цього карантину.
Разом з тим, Законом України від 18.06.2020 року №3383 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України було викладено в новій редакції та зазначено: «Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Також зазначеним Законом встановлено, що процесуальні строки які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Водночас, суд вказує, що Закон №3383 набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме - 17.07.2020 року.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми та обставини щодо набрання чинності Законом №3383, суд зазначає, що процесуальні строки які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються саме 07.08.2020 року.
Підсумовуючи наведене, суд вказує позивачу про визнання неповажними причини пропуску строку, які ним наведено згідно змісту заяви про поновлення строку, оскільки позивачу здійснено нарахування компенсації втрати частини доходів 02.10.2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком такої компенсації, тобто ще до введення карантину на території України вищенаведеним Законом та зупинення строків.
Водночас, будучи обізнаним про порушення його прав стосовно не повного розрахунку, позивач у встановлений законодавством строк до суду не звернувся, доказів наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та були пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення ним до суду з цим позовом, суду не надав.
Ті факти про які, позивач вказує у заяві про поновлення строку, не є непереборною обставиною з підстав якої позивач не міг звернутись до суду в межах встановленого строку КАС України.
Суд акцентує увагу на тому, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об'єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Крім того, кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 року). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов'язано з їх реалізацією.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Отже, суд зазначає, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом із зазначеними позовними вимогами, із змісту заяви на усунення недоліків позовної заяви не вбачається, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Згідно із ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на зазначені обставини суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустив передбачений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду. При цьому позивачем на виконання ухвали суду про залишення адміністративного позову без руху не надано доказів поважності причин пропуску цього строку, а тому заява позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №420/10886/24 визнається судом як необґрунтована та така, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає поверненню позивачу без розгляду.
Керуючись ч.2.ст. 123 КАС України, суддя -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним дії та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу без розгляду.
Роз'яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Е.А.Іванов