Справа № 420/35568/23
24 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.11.2023 №156050020633 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за Списком №1 у зарахуванні до страхового стажу період роботи з 02.08.2016 по 30.06.2023 у кратному розмірі (додатково по одному року по Списку 1);
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.08.2016 по 30.06.2023 у кратному розмірі (додатково по одному року по Списку 1) та призначити пенсію з 03.11.2023.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03.11.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список 1) та за принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.11.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що до пільгового стажу не враховано період роботи з 02.08.2016 року по 30.06.2023 рік згідно пільгової довідки №49 від 02.11.2023, виданої АТ «Одеський припортовий завод», оскільки Позивач працювала на посаді «ренгенолаборант» рентген-кабінету медичного центру, постановою №461 від 24.06.2016 року розділом «Охорона здоров'я» передбачені молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року та виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Позивач вважає, що при досягненні віку 48 років та при наявності загального страхового стажу роботи 46 років 4 місяці 23 дні, з якого 14 років 01 місяць 03 дні - пільгового стажу роботи в особливо шкідливих умовах праці вона має право на пенсію на пільгових умовах за списком №1.
Також позивач у позові вказує, що в редакції Списку №1, введеному в дію постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, не зазначено конкретних посад згідно з Національним класифікатором професій України ДК 003:2010, натомість зазначена вся номенклатура спеціальностей «молодших спеціалістів з медичною освітою». за новою редакцією Списку №1 та Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.11.2007 № 742, посада рентгенлаборанта відноситься до номенклатури посад молодших спеціалістів з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області надано до суду відзив на позов, в якому представник відповідача зазначає, що позовні вимоги вважає необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що положення п. “а” ст. 13 Закону № 1788, на які посилається Позивач, не підлягають застосуванню, оскільки з 11.10.2017 положення Закону № 1788 в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону № 1058. Відтак, спірні правовідносини регулюються саме п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, відповідно до якого для призначення пенсії Позивачу необхідно досягти 50-річного віку.
Також відповідач у відзиві вказує, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 є безпідставними, оскільки зазначене рішення впливає виключно на Закон № 1788, який не застосовувався та не повинен був застосовуватися при прийнятті Головним управлінням рішення, що оскаржується.
25.12.2023 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Як зазначено позивачем у позовній заяві та не заперечується відповідачем, 03.11.2023 року ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
За результатами розгляду такої заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області 09.11.2023 прийнято рішення №156050020633 про відмову у призначенні пенсії, в якому зазначено: «…Вік заявниці: 48 років 09 місяців.
… Страховий стаж особи з урахуванням додаткових років роботи за Списком №1 становить 46 років 04 місяці 23 дні
Пільговий стаж на дату звернення по Списку №1 становить 14 років 01 місяць 03 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу не враховано періоди роботи з 02.08.2016 по 30.06.20023 згідно пільгової довідки №49 від 02.11.2023, виданої АТ" Одеський припортовий завод", оскільки заявниця працювала на посаді «ренгенолаборант» рентген-кабінету медичного центру, постановою №461 від 24.06.2016 розділом “Охорона здоров'я” передбачені молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).
На дату звернення за призначенням пенсії заявниця не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 50 років та у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутнє”.
Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, вважаючи, що вона має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року та Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20-а, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень статті 3 Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Так, позивач вважає, що має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що:
- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);
- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);
- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
За п. «а» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
У пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційний суд зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а у пункті 3 - що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Відповідно до п. «а» ч.1 ст. 13 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «а» ч.1 ст. 13 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII) мають бути дотримані дві умови:
1) досягнення пенсійного віку 45 років;
2) наявність стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1.
Суд зазначає, що позивач, яка станом на дату звернення до відповідача досягла віку 48 років, відповідає зазначеним умовам, а відтак має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1.
Водночас, щодо вимог позивача про зарахування їй до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 02.08.2016 року по 30.06.2023 року суд зазначає.
Пунктом 3 Порядку № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 та довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 02.11.2023 року №49, позивач у період з 02.08.2016 року по 30.06.2023 року працювала в АТ “Одеський припортовий завод” рентгенолаборантом медицинського центру.
Також у довідці №49 від 02.11.2023 року вказано, що позивач зокрема у цей період виконувала роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, рентгенологічні та рентгеноскопічні дослідження в зоні дії іонізуючого випромінювання, стеження за технічним станом рентгенологічного обладнання (мамограф, флюорограф, стоматологічний рентгенологічний апарат, рентгенологічні діагностичні апарати) та за дозою рентгенівського випромінювання, підготовка реактивів до роботи, радіаційний контроль за професією, посадою Рентгенолаборант рентген-кабінету лікувально-оздоровчого центру з 01.07.2009 медичного центру, що передбачена зокрема Списком 1 Постанови КМУ від 24.06.2016 № 461 та працювала повний робочий день.
Відповідно до розділу ХІХ Списку 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою КМУ від 24.06.2016 № 461, передбачено молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).
При цьому, згідно з п.4.14 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23.11.2007 року №742 “Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою” робота на посадах рентгенлаборантів, технологів з рентгенологічної діагностики зараховується до стажу роботи для атестації за спеціальністю "рентгенологія".
Тобто, відповідно до зазначеного наказу посада “рентгенлаборант” відноситься до молодших спеціалістів, а тому відповідно позиція Списку №1 "молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою рентген лаборант інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок)" поширюється на рентгенлаборантів, у разі їх зайнятості повний робочий день на роботах і в умовах передбачених цією позицією Списку.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли і у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
На підставі викладеного суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо визнання протиправним рішення та про доцільність її задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.11.2023 року №156050020633 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за Списком №1.
Щодо вимог позивача зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.08.2016 по 30.06.2023 у кратному розмірі (додатково по одному року по Списку 1) та призначити пенсію з 03.11.2023, суд зазначає.
Так, з матеріалів справи вбачається досягнення позивачем пенсійного віку 45 років та наявність у позивача як страхового стажу більше 20 років, так і 10 років пільгового стажу на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ.
Відтак, вказана вимога позивача підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 періоду роботи з 02.08.2016 року по 30.06.2023 року та призначити їй пенсію з 03.11.2023 року.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
З урахуванням того, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області як органу, який прийняв оскаржуване рішення, за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн. на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.11.2023 року №156050020633 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 періоду роботи з 02.08.2016 року по 30.06.2023 року та призначити їй пенсію з 03.11.2023 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, (код ЄДРПОУ 20987385, 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83);
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, адреса: вул. Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001)
Суддя П.П. Марин