25 квітня 2024 р. № 400/368/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та стягнення 272787,71 грн,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо неповного розрахунку при звільненні та стягнення 272787,71 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що звільнений з військової служби 27.05.2023 р. При звільненні відповідачем не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно та додаткова грошова винагорода. 29.11.2023 р. на виконання рішення суду по справі № 400/11496/23 відповідачем виплачено позивачу 20017,74 грн додаткової грошової винагороди згідно з постановою № 168. 14.12.2023 р. відповідачем перераховано позивачу 23482,42 грн грошової компенсації за неотримане речове майно. Позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). За розрахунками позивача, середній заробіток становить 272787,71 грн.
01.04.2024 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому відзначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду. При нарахування та виплаті належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, відтак підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України відсутні. Компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України. З Державного бюджету не виділяються кошти на вимоги, заявлені позивачем.
09.04.2024 р. відповідачем подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою від 11.04.2024 р. позовну заяву було залишено без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду.
На виконання ухвали позивачем 17.04.2024 р. подано письмові пояснення щодо строку звернення, які суд визнає обґрунтованими. Відтак, строк звернення позивачем не пропущено.
Крім того, 17.04.2024 р. позивачем подано відповідь на відзив.
Справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 02.01.2020 р. по 27.03.2023 р.
При звільненні відповідачем не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно та додаткова грошова винагорода.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 р. по справі № 400/11496/23 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неповного розрахунку зі ОСОБА_1 при його звільнені з військової служби. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,00 грн за період з 01.12.2022 по 09.12.2022 пропорційно дням його участі бойових діях або забезпеченні здійснення заходів за національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а саме: в розмірі 20322 (Двадцять тисяч триста двадцять дві) гривні 54 копійки з врахуванням раніше виплачених сум.
29.11.2023 р. на виконання рішення суду по справі № 400/11496/23 відповідачем виплачено позивачу 20017,74 грн додаткової грошової винагороди згідно з постановою № 168.
14.12.2023 р. відповідачем перераховано позивачу 23482,42 грн грошової компенсації за неотримане речове майно.
Трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо. Водночас, чинними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Приписами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.12.2020 р. по справі № 340/401/20.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.
Таким чином, суд погоджується з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17 зазначено, що, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц.
У постанові від 12.08.2020 р. у справі 400/3365/19 Верховний Суд зазначив, що, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 (наведені вище) у постановах від 26.06.2019 р. та від 26.02.2020 р. відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обставини з урахуванням критеріїв, які слід враховувати при обчисленні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У справі, що розглядається, позивач просить суду стягнути з військової частини середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні в сумі 272787,71 грн.
Однак судом встановлено та підтверджено матеріалами справа (довідка № 24/5/221 від 03.03.2024 р.), що середньоденний розмір горошкового забезпечення позивача становить 710,10 грн, а не 1474,53 грн, як зазначив позивач у своєму розрахунку.
Положення статті 117 КЗпП в редакції від 27.01.2023 р. (на час звільнення) та в редакції від 01.10.2023 р. (на час проведення остаточного розрахунку) передбачає, що, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 становить:
710,10 (середньоденне грошове забезпечення)* 183 дні (6 місяців) = 129 948,30 грн.
Ураховуючи викладені вище правові позиції Верховного Суду, у спірних правовідносинах суд бере до уваги сукупність таких обставин:
- наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди вирішеного судом рішенням по справі № 400/11496/23;
- звернення позивача з позовною заявою до суду про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за речове майно (справа № 400/12590/23);
- вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем не має форми умислу, беручи до уваги відсутність належного фінансування, а також те, що відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів;
- розрахована судом сума середнього заробітку (129 948,30 грн) перевищує суму, що виплачено з затримкою Позивачу при звільненні (129 058,18 грн);
- обчислена судом сума відшкодування в умовах розв'язаної російської федерацією війни є надмірним тягарем для відповідача як військового формування, залученого до виконання бойових завдань за призначенням, яке фінансується з Державного бюджету. На переконання суду, в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.
У постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи до обставин справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, зазначила таке: “94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя”.
Станом на дату звільнення відповідача (27.05.2023 р.) рішенням Національного банку України була установлена облікова ставка у 25 відсотків.
25 відсотків річних від несвоєчасно виплаченої суми (43147 грн) становить 10786,75 грн.
Отже, на один день припадає 29,55 грн (10786,75 грн / 365 = 29,55 грн).
Ураховуючи шестимісячний термін, зазначений у ст. 117 КЗпП України, за який може бути стягнуто середній заробіток, сума майнових втрат позивача (розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, як зазначає Велика Палата Верховного Суду) становить 5407,65 грн (29,55 х 183 дні = 5407,65 грн).
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги належать частковому задоволенню в сумі 5407,65 грн.
Позивач, серед іншого просить суд стягнути витрати на правову допомогу у сумі 10000 грн. Однак позивачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували понесені витрати та сам факт укладання договору на надання правової допомоги, а відтак, ці вимоги Позивача не належать задоволенню.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо неповного розрахунку при звільненні та стягнення 272787,71 грн - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
3. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5407,65 грн (п'ять тисяч чотириста сім грн 65 коп.).
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 25.04.2024 р.
Суддя Н.В. Лісовська