25 квітня 2024 р. № 400/2121/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаїський район, Миколаївська область, 54008, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, Черкаський район, Черкаська область, 18002,
провизнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
06 березня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про:
визнання неправомірними дії відповідача щодо незарахування позивачу до загального страхового стажу роботи періодів проходження строкової служби з 31.05.1982 по 28.06.1984 та роботи в росії з 01.01.1992 по 10.05.1994;
зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу роботи періодів проходження строкової служби з 31.05.1982 по 28.06.1984 та роботи в росії з 01.01.1992 по 10.05.1994;
зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу роботи на ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) січень-лютий, серпень 2004 року.
Позов обґрунтував позивачем тим, що у 60-річному віці він звернувся до відповідача із заявою від 16.01.2024 про призначення йому пенсії за віком, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 24.01.2024 № 143250018402 про відмову у призначені йому пенсії за віком. На його переконання, вказане рішення є протиправним, оскільки відповідно до нього йому на підставі військового квитка і трудової книжки не зараховано періоди відповідно його військової служби з 31.05.1982 по 28.06.1984 та роботи в росії з 01.01.1992 по 10.05.1994. Також йому помилково не зараховано до страхового стажу період його роботи січень-лютий і серпень 2004 року, оскільки в цей період він працював, і за нього було сплачено 210 грн/місяць.
У відзивах на позовну заяву відповідачі заперечили проти позову і просили в його задоволенні відмовити.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у відзиві на позовну заяву від 25.03.2024 зазначило, що проходження позивачем строкової служби з 31.05.1982 по 28.06.1984 не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки в його військовому квитку відсутня печатка на титульній сторінці. Поряд з цим, період роботи позивача на російській території з 01.01.1992 по 10.05.1994 також не зараховується до страхового стажу, бо російська федерація припинила з 01.01.2023 участь в Угоді про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, вчинену 13.03.1992.
У відзиві на позовну заяву від 12.04.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області заперечення проти задоволення позову умотивувало тим, що Угода про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, вчинена 13.03.1992, припинила з 19.06.2023 свою дію щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасниками вказаної угоди. Тому на осіб, які працювали на російській території після 01.01.1992 не поширюються її норми щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Як наслідок, період роботи позивача з 01.01.1992 по 10.05.1994 не може бути зарахований до його страхового стажу. Також не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача період його роботи в січні, лютому і серпні 2024 року, тому що системі персоніфікованого обліку відсутні дані про сплату ним за вказані місяці страхових внесків.
07.03.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 263 КАС України (без виклику сторін у судове засідання).
25.03.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в якості співвідповідача у даній справі. Клопотання обґрунтовано тим, що рішення про відмову у призначенні йому пенсії було прийнято саме Головним управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 залучено до участі у справі як співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, розгляд справи розпочато спочатку.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Згідно із записами №№ 3, 19, 20, 23, 24 трудової книжки позивача НОМЕР_2 він у періоди:
з 31.05.1982 по 01.07.1984 проходив службу в армії;
з 01.10.1990 по 10.05.1994 працював у Відкритому акціонерному товаристві «Полярнинський гірничо-збагачувальний комбінат»;
з 01.12.2003 по 02.12.2009 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .
Період проходження позивачем строкової військової служби з 31.05.1982 по 01.07.1984 також підтверджується Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.01.2024 № 521, а роботи на російській території в Полярнинсьмоу гірничо-збагачувальному комбінаті з 01.10.1990 по 10.05.1994 довідкою № 48/10-208, виданою Відкритим акціонерним товариством «Полярнинський гірничо-збагачувальний комбінат».
Згідно з Індивідуальною відомістю про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) у січні, лютому і серпні 2004 року позивач отримував заробітну плату в розмірі 210,00 грн, але страхові внески роботодавцем не платились.
02.01.1964 позивачу виповнилось 60 років.
16.01.2024 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою за призначенням пенсії за віком.
У зв'язку з тим, що призначення / перерахунок пенсії здійснюється за екстериторіальним принципом, вищенаведена заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 24.01.2024 № 143250018402 позивачу було відмовлено у призначені пенсії за віком на тій підставі, що у нього відсутній необхідний страховий стаж роботи, передбачений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: його страховий стаж становить 22 роки 04 місяці 22 дні при необхідному страховому стажу в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року. До страхового стажу позивача не зараховано періоди:
проходження строкової військової служби з 31.05.1982 по 28.06.1984, оскільки у військовому квитку відсутня печатка на титульній сторінці; довідка від 15.01.2024 № 521 видана на підставі військового квитка, тому не може бути підставою для зарахування стажу;
робота в росії з 01.01.1992 по 10.05.1994, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь у Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1993; у зв'язку з цим, до страхового стажу зараховано періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31.12.1991.
Був повідомлений позивач про прийняте рішення листом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.01.2024 № 1400-0304-8/8147.
Вважаючи дії органу Пенсійного фонду України про відмову йому у призначені пенсії за віком протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Так, він переконаний, що відповідними діями органу Пенсійного фонду України порушено його право на призначення та отримання пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом тридцять шостим статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV цей Закон набирав чинності з 01.01.2004.
Тому страховий стаж за період до 31.12.2003 обчислюється на підставі документів і в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, тобто Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, періоди роботи позивача до 31.12.2003 можуть бути зараховані до страхового стажу лише на підставі документів і в порядку, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Отже, періоди служби і роботи позивача з 31.05.1982 по 28.06.1984 та з 01.01.1992 по 10.05.1994 згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» можуть бути зараховані до страхового (трудового) стажу на підставі документів, що їх підтверджують.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак у разі наявності трудової книжки страховий стаж за періоди роботи до 31.12.2003 встановлюється на підставі відповідних записів у ній.
Відповідно до запису № 3 трудової книжки позивача він з 31.05.1982 по 01.07.1984 проходив службу в армії.
Тому лише на підставі трудової книжки позивача органи Пенсійного фонду України зобов'язані були зарахувати період служби позивача в армії до його страхового стажу. В цьому випадку невірність заповнення військового квитка не могла бути підставою для незарахування періоду військової служби до страхового стажу.
Водночас суд врахував, що згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Що стосується періоду роботи позивача на російській території з 01.01.1992 по 10.05.1994, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до частин першої-третьої статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчинену 14.01.1993 (далі - Угода від 14.01.1993), працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони праці та інші).
Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на території обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Статтею 11 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що документи, видані з метою реалізації цієї Угоди на території однієї Сторони за встановленою формою, або їх копії, засвідчені в установленому порядку, приймаються на території іншої Сторони без легалізації.
Згідно з частиною першою статті 13 Федерального закону Російської Федерації «Про трудові пенсії в Російській Федерації» при підрахунку страхового стажу періоди роботи і (або) іншої діяльності, які передбачені статтями 10 і 11 цього Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону «Про індивідуальний (персоніфікований) облік у системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджується документами, що були видані в установленому порядку роботодавцем або відповідними державними (муніципальними) органами.
З наведеного слідує, що згідно з російським законодавством період роботи позивача на російській території з 01.01.1992 по 10.05.1994, тобто у період до реєстрації громадян як застрахованих осіб, може бути підтверджений документами, що були видані в установленому порядку роботодавцем, зокрема та не виключно, трудовою книжкою.
Однак, згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн», припинено дію Угоду від 14.01.1993.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом «b» частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Таким чином, набутий особою страховий стаж на російській території до припинення дії Угоди від 14.01.1993 підлягає зарахуванню до страхового стажу при обрахунку пенсії в Україні і після припинення дії вказаної Угоди.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що період роботи позивача з 01.01.1992 по 10.05.1994 на російській території підлягає зарахуванню до страхового стажу на підставі даних його трудової книжки.
Як наслідок, відповідач протиправно не зарахував йому до його страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 10.05.1994, що підтверджується записами №№ 19-20 трудової книжки позивача.
Тому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 24.01.2024 № 143250018402 є протиправним.
Однією з позовних вимог позивача є також зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу роботи на ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) січень, лютий, серпень 2004 року.
Зі змісту відзиву на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області слідує, що вказані періоди роботи позивача не були зараховані до його страхового стажу.
Пунктом 1 статті 1статті 14 Закону № 1058-IV встановлено, що стархувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відтак позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості роботодавця по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів її роботи на такому підприємстві.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 27.05.2021 у справі № 343/659/17 та від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
Суд встановив, що згідно з Індивідуальною відомістю про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) у січні, лютому і серпні 2004 року позивач отримував заробітну плату в розмірі 210,00 грн, але страхові внески роботодавцем не платились.
Таким чином, внаслідок невиконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та стажу за час роботи у вказаного підприємця, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що органи Пенсійного фонду України зобов'язані були зарахувати до страхового стажу вищезазначені періоди роботи позивача.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо незарахування позивачу до страхового стажу вищенаведених періодів його роботи і військової служби.
Однак, як встановив вище суд, рішення за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а не Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Відтак позовні вимоги щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задоволенню не підлгяають.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до другого речення частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень. Водночас він повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення». Відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Як вже суд встановив і зазначав вище, всупереч нормам чинного законодавства рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 24.01.2024 № 143250018402 не зараховано до страхового стажу відповідних періодів військової служби та роботи позивача у Відкритому акціонерному товаристві «Полярнинський гірничо-збагачувальний комбінат» і у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .
Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 24.01.2024 № 143250018402.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією про сплату від 06.03.2024 № 7483-5665-3100-4288 підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 1211,20 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову. Оскільки цим рішенням позов задоволено, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів необхідно стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: по 605,60 грн з кожного (?1211,20 : 2 = ?605,60).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159) і Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, Черкаський район, Черкаська область, 18002; код ЄДРПОУ: 21366538) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 24.01.2024 № 143250018402.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до страхового стажу при призначені пенсії за віком періоди проходження строкової військової служби з 31.05.1982 по 28.06.1984, а також роботи з 01.10.1990 по 10.05.1994 у Відкритому акціонерному товаристві «Полярнинський гірничо-збагачувальний комбінат» та з 01.01.2004 по 29.02.2004, з 01.08.2004 по 31.08.2004 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код ЄДРПОУ: 13844159) судовий збір у розмірі 605 (Шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, Черкаський район, Черкаська область, 18002; код ЄДРПОУ: 21366538) судовий збір у розмірі 605 (Шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 25 квітня 2024 року