ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" квітня 2024 р. справа № 300/874/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Неверчак Євген Борисович, звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі, також - відповідач 2, ГУ ПФУ в Одеській області) в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 31.10.2023 №092350007144 та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.12.2023 №092350007144 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу для пенсії ОСОБА_1 періоди його навчання у "Боровицькому автомобильно-дорожному технікумі" з 1.09.1983 по 17.10.1984 та з 25.10.1986 по 27.04.1988, а також періоди його роботи з 16.09.1988 по 10.12.1990, з 17.12.1990 по 25.03.1994, згідно записів його трудової книжки НОМЕР_1 , диплому НОМЕР_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 3.08.2023 згідно п. "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін законом №213-VIII від 2 березня 2015р. та рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за №1-р/2020.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків (а.с.42-44).
Позивач у вказаний строк недоліки позовної заяви усунув (а.с.47-51).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 відкрито провадження по даній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України (а.с.52-54).
Даною ухвалою також надано відповідачем строк на подання відзиву.
01.03.2024 на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2024 у справі № 300/874/23 відповідачем 2 надіслано на адресу суду належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.122-188).
Відповідач 2 скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.03.2024. Так, у відзиві відповідача 2 заявлені позовні вимоги не визнають, вважають, що вони є безпідставними та не підлягають задоволенню. Оскільки розглянувши надані позивачем документи, відповідачем було встановлено, що загальний страховий стаж Позивача становить 24 роки 02 місяці 14 днів, а пільговий стаж за Списком № 2 - відсутній. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу у розмірі 29 років 6 місяців та пільгового стаж у розмірі 12 років 6 місяців, рішенням Головного управління № 092350007144 від 31.10.2023 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Також враховуючи те, що позивачем не було надано до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області документів, які б підтверджували право на зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періодів з 05.08.2002 по 29.02.2004 та з 01.01.2006 по 24.04.2012, у Головного управління не було правових підстав для зарахування такого періоду роботи до пільгового стажу за Списком № 2. Відтак, враховуючи відсутність у позивача необхідного страхового стажу у розмірі 29 років 6 місяців та пільгового стажу роботи за Списком № 2 у розмірі 12 років 6місяців, відповідач 2 обґрунтовано відмовило позивачу у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 (а.с.190-205).
07.03.2024 на адресу надійшла відповідь на відзив від представника позивача в якій позивач не погоджується з доводами відповідача 1, викладеними у відзиві, та просить адміністративний позов задовольнити повністю (а.с.206-212).
Відповідач 1, також, скористався правом подання відзиву на адміністративний позов від 05.03.2024 № 0900-0903-7/13428 , який надійшов на адресу суду 11.03.2024. Так, у відзиві відповідача 1 заявлені позовні вимоги не визнають, вважають, що вони є безпідставними та не підлягають задоволенню. Згідно змісту, позивач 1 зазначає таке, що заяву позивача, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Рішенням відповідача 2 від 31.10.2023 №092350007144 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в зв'язку з відсутністю страхового та пільгового стажу. Відповідач 1 повторно розглянув звернення позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідачем 1 прийнято рішення № 092350007144 від 15.12.2023 про відмову в призначенні пенсії. Як зазначено в рішенні страховий стаж позивача становить 24 роки 5 місяців 14 днів, стаж роботи по Списку №2 становить 7 років 10 місяців 21 день.
25.03.2024 на виконання вимог ухвали від 19.02.2024 у справі № 300/874/23 відповідачем 1 надіслано на адресу суду належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 після досягнення 57-річного віку, 25.10.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
З 01.04.2021 року органи Пенсійного фонду України при опрацюванні заяв про призначення або перерахунок пенсій застосовують принцип екстериторіальності.
Екстериторіальність передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року № 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 року за № 339/35961.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та прийнято рішення №092350007144 від 31.10.2023, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Із даного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 24 роки 02 місяці 14 днів, а пільговий стаж за Списком № 2 - відсутній.
До страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 16.09.1988 по 10.12.1990, оскільки запис про звільнення в трудовій книжці засвідчено нечитабельною печаткою;
- період роботи в Естонській Республіці з 17.12.1990 по 25.03.1994, оскільки відсутнє підтвердження стажу роботи за зазначений період з боку компетентного органу Естонської Республіки.
До пільгового стажу Позивача не було зараховано періоди з 05.02.2002 по 29.02.2004 та з 01.01.2006 по 24.04.2012 згідно довідки № 12-353/12 від 11.04.2023.
Позивач не погодився з рішенням відповідача 2 №092350007144 від 31.10.2023, тому він вжив заходів на отримання від роботодавця витягу з переліку робочих місць щодо пільгового пенсійного забезпечення газорятувальника по списку №2, крім того на підприємстві представниками ПФУ було проведено перевірку первинних документів щодо пільгового стажу позивача, яка підтвердила його наявність.
13.12.2023 позивач повторно звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (зі зниженням віку), до заяви додав всі необхідні документи щодо роботи по списку №2, а також диплом про навчання НОМЕР_2 .
Листом відповідача 1 від 20.12.2023 №0900-0213-8/65639 позивача повідомлено про прийняття за його заявою від 13.12.2023 рішення про відмову в призначенні йому пенсії від 15.12.2023 №092350007144. Заяву позивача розглядало та приймало рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Згідно даного рішення, стаж роботи позивача по списку №2 становить 7 років 10 місяців 21 день. Страховий стаж становить 24 роки 5 місяців 14 днів.
До страхового стажу не зараховано:
- період навчання у "Боровицькому автомобільно-дорожньому технікуму" з 01.09.1983 по 17.10.1988, оскільки запис про навчання внесено з порушенням вимог п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, відсутня дата видачі диплому. Крім того, період навчання перетинається з періодом військової служби, необхідно надати довідку про період стаціонарного навчання;
- період роботи з 16.09.1988 по 10.12.1990, оскільки запис про звільнення в трудовій книжці засвідчено нечитабельною печаткою;
- період роботи в Естонській Республіці з 17.12.1990 по 25.03.1994, оскільки відсутнє підтвердження стажу роботи за зазначений період з боку компетентного органу Естонської Республіки.
Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.12.2023 №092350007144 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 31.10.2023 №092350007144 про відмову в призначенні йому пенсії на пільгових умовах протиправними та такими, що підлягають скасуванню, вважає, що має всі правові підстави для зарахування вищезазначених періодів трудової діяльності та навчання до страхового стажу та, відповідно, на призначення пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також застосовує положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (надалі, також - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі, також - Закон №1058-IV).
Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення№.
Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII, які рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/200 визнанні неконституційними) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
У справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Така позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
На момент звернення із заявою про призначення пенсії від 25.10.2023, позивач досяг 57-річного віку, відтак, має право на призначення пенсії на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за №1-р/2020.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки від 15.09.1988 року серії НОМЕР_3 , позивач:
- 01.09.1983 (запис №1) навчався "Боровичский автомобильно-дорожный техникум" (згідно записів диплому та трудової книжки мовою оригіналу);
- 18.10.1984 (запис №2) призваний на строкову військову службу;
- 20.07.1986 (запис №3) продовження навчання в "Боровичский автомобильно-дорожный техникум" (згідно записів диплому та трудової книжки мовою оригіналу);
- 27.04.1988 (запис №4) закінчення навчання в "Боровичский автомобильно-дорожный техникум" (згідно записів диплому та трудової книжки мовою оригіналу);
- 16.09.1988 (запис №5) прийнятий на роботу "Автомобильно-транспортное предприятие №7 Территориального производственного транспортного объединения Треста Главтюменнефтегазстрой Миннефтегазстроя (АТП-7 ГТНГС) " (мовою оригіналу в трудовій книжці);
- 10.12.1990 (запис №8) звільнений із "Автомобильно-транспортное предприятие №7 Территориального производственного транспортного объединения Треста Главтюменнефтегазстрой Миннефтегазстроя (АТП-7 ГТНГС) " (мовою оригіналу в трудовій книжці);
- 17.12.1990 (запис №9) прийнятий в порядку переведення слюсарем 3 розряду до Тресту "Эстсургутдорстрой" Минавтошосдора Эстонской ССР (мовою оригіналу);
- 25.03.1994 (запис № 13) звільнений по згоді сторін з Тресту "Эстсургутдорстрой" Минавтошосдора Эстонской ССР (мовою оригіналу).
Як вже встановлено судом, рішення №092350007144 від 31.10.2023 ГУ ПФУ в Одеській області позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки від 15.09.1988 року серії НОМЕР_3 не зараховано період роботи з 16.09.1988 по 10.12.1990, оскільки запис про звільнення в трудовій книжці засвідчено нечитабельною печаткою. Рішенням №092350007144 від 15.12.2023 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не зараховано період навчання у "Боровицькому автомобільно-дорожньому технікуму" з 01.09.1983 по 17.10.1984, оскільки запис про навчання внесено з порушенням вимог п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, відсутня дата видачі диплому, та також не зараховано період роботи з 16.09.1988 по 10.12.1990, оскільки запис про звільнення в трудовій книжці засвідчено нечитабельною печаткою.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідачів, суд зазначає наступне.
За змістом статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі по тексту також - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Порядок ведення трудових книжок, за частину спірного періоду трудового стажу позивача, був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 за №162 (надалі по тексту також - Інструкція №162), положення якої діяли і врегульовували відповідні відносини до 29.07.1993.
Так, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення за правилами пункту 2.3. Інструкція №162 вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. Виправлення виробляється адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).
Відповідно до пункту 2.9. Інструкція №162 у розділах "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
При необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номера, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнято за такою-то професією (посадою)" і в графі 4 повторюється дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом по розгляду трудових спорів, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним, звільнений ..." і вказується нова формулювання.
У графі 4 в цьому випадку робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також - Інструкція №58).
Приписами пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
До трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, серед іншого, записи про роботу як членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників (пункту 2.19 вказаної Інструкції).
З наведеного слідує, що Інструкціями №162 і №58 встановлено відповідний порядок оформлення трудової книжки, внесення до трудової книжки записів про роботу, а також спосіб занесення відомостей про виправлення невірних чи недійсних даних. Закреслення та/або виправлення (підтирання, повторне наведення цифр і букв для зміни їх первинного змісту) раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
Таким чином, доводи відповідачів, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності із таких підстав, що в трудовій книжці позивача печатки є нечитабельними та не чіткими є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
У даному випадку слід застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 607/7638/17, який полягає у наступному.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідачі не врахували, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а та від 10 грудня 2020 року у справі №195/851/17 (2-а/195/161/17).
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що трудова книжка є документом, що обов'язкова до урахування відповідачами щодо підтвердження стажу позивача.
Щодо не зарахування, відповідачами до страхового стажу позивача період трудової діяльності на території Естонської Республіки з 17.12.1990 по 25.03.1994, оскільки стаж набутий в Естонській Республіці відсутнє підтвердження стажу роботи за зазначений період з боку компетентного органу, суд зазначає наступне.
05 жовтня 2010 року між Україною та Естонською Республікою була підписана Угода у сфері соціального забезпечення (ратифікована Україною 02 листопада 2011 року, набрала чинності для України 01 лютого 2012 року).
Відповідно до пункту 3 статті 6 вказаної Угоди якщо право на пенсію виникає на підставі спеціального закону та/або у зв'язку із здійсненням трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, то пенсію на цій підставі призначає і виплачує тільки та Сторона, на території якої виникло право на пенсію, і тільки згідно із своїм законодавством. Періоди трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, набуті згідно із законодавством Сторін, не підсумовуються. Якщо згідно із вищезазначеним законодавством будь-якої із Сторін право на пенсію не виникає, то при призначенні пенсії ці періоди враховуються на загальних підставах.
Згідно із пунктом 8 статті 6 зазначеної Угоди при призначенні пенсії, компетентні установи кожної із Сторін обчислюють страховий стаж та доходи тільки відповідно до свого національного законодавства.
Суд вважає, що Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, на яку посилається позивач, не підлягає застосуванню. Цю Угоду підписала Україна (на відміну від Естонської Республіки). За її умовами пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони мешкають. Призначення пенсій проводять за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, зокрема пенсій на пільгових підставах та за вислугу років, громадянам держав-учасників Угоди враховують трудовий стаж, зароблений на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.
Однак в цьому випадку Угода між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05 жовтня 2010 року є спеціальним актом стосовно Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному нормативно-правовому акту, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідачів, що стаж роботи позивача з 17.12.1990 по 25.03.1994, набутий на території Естонської Республіки, не може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Аналогічний правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 червня 2022 року у справі №420/4613/19.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності та/або навчання позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
За наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Отже, припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його навчання та роботи на території рф.
При цьому, суд зазначає, що позивач не має змоги отримати документи щодо підтвердження періоду його навчання та роботи стосовно оспорюваних періодів, оскільки внаслідок збройної агресії рф щодо України всі зв'язки між країнами та поштове сполучення припинено.
Суд вкотре наголошує, що усі періоди роботи позивача відображені в трудовій книжці, записи оформлені у відповідності до вимог Інструкцій № 162, 58 жодних виправлень, закреслень тощо, не містять. Водночас, відповідач не ставить під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про спірні періоди роботи позивача.
Таким чином, як уже зазначалося вище, саме орган пенсійного фонду України, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов'язок збирання доказів щодо сплати страхових внесків в іноземній державі.
Прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
Жодних документально обґрунтованих сумнівів щодо правомірності видачі таких довідок та достовірності зазначеної в них інформації відповідачі суду не надали.
Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Підсумовуючи вказане, на переконання суду, відсутні підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його навчання у «Боровицькому автомобильно-дорожному технікумі» з 01.09.1983 по 17.10.1984 та з 25.10.1986 по 27.04.1988, а також періоди його роботи з 16.09.1988 по 10.12.1990, згідно записів його трудової книжки НОМЕР_1 , диплому НОМЕР_2 .
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092350007144 від 31.10.2023 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092350007144 від 15.12.2023 є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Згідно з частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Відповідно до підпунктів 1-3 пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно з пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до абзацу першого пункту 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Так, у межах цих спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії у частині не зарахування до стажу позивача спірних періодів його роботи.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 13.12.2023 (враховуючи повторне звернення з долученням додаткових документальних доказів), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача підлягає солідарному та пропорційному стягненню сплачений ним судовий збір у загальному розмірі 968,96 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 31.10.2023 №092350007144 та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.12.2023 №092350007144 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) періоди його навчання у "Боровицькому автомобильно-дорожному технікумі" з 01.09.1983 по 17.10.1984 та з 25.10.1986 по 27.04.1988, а також періоди його роботи з 16.09.1988 по 10.12.1990, з 17.12.1990 по 25.03.1994, та повторно розглянути заяву від 13.12.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривень 48 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (в вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ - 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривень 48 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Представнику позивачу та відповідачам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 );
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088);
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ - 20987385).
Суддя Главач І.А.