24 квітня 2024 року м. Ужгород№ 260/309/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
1) визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2016 року по 21.12.2023 року, протиправною;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2016 року по 21.12.2023 року включно.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 18.04.2016 № 83 позивач, у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас, з 18.04.2016 був виключений зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення, однак відповідачем не було проведено повний розрахунок позивача при звільненні, тому він змушений був звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року у справі № 260/5548/23 відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення 21.12.2023 року в розмірі 14172,38 грн. Таким чином вважає, що в порушення норм діючого законодавства, зокрема ст. 117 КЗПП України, відповідач не провів остаточний розрахунок щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19 лютого 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування зазначає, що підстав для виплати середнього грошового заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2016 року по 21.12.2023 року немає.
21 лютого 2024 року позивачем подано відповідь на відзив, згідно якої вказує, що довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 09.02.2024 № 235 надана відповідачем не містить щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та суми індексації, нарахованої на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 у справі № 260/5548/23, внаслідок чого, відповідач заменшує суму виплат середньоденного заробітку за час розрахунку при звільненні розраховуючи в ній середньоденний розмір, який у цій довідці становить 151,65 грн., Вказує, що заробітна плата позивача у лютому 2016 та березні 2016, має бути розрахована з наступних сум: грошове забезпечення: 7279,20 (в тому числі 2729.70 грн ЩДГВ) лютий 2016; сума індексації, яка належить до виплати: 2359,14 грн. за лютий 2016; грошове забезпечення: 7279,20 (в тому числі 2729,70 грн ЩДГВ) березень 2016; сума індексації, яка належить до виплати: 2359,14 грн. за березень 2016. Просить задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 18.04.2016 №83 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по особовому складу) від 18 квітня 2016 року №28-рс з військової служби у запас за пп. «г» (за сімейними обставинами) ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення з 18 квітня 2016 року. (а.с. 9).
06 вересня 2023 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/5548/23, яке набрало законної сили 17 листопада 2023 року, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 18.04.2016 включно із встановленням для обчислення місяцем підвищення грошового доходу (тарифної ставки (окладу) січня 2008 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 квітня 2016 року.
21 грудня 2023 року військовою частиною НОМЕР_2 на виконання рішення у справі № 260/5548/23 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 14172,38 грн (а.с.10).
Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).
На підставі статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням.
Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Законом № 2011-XII та Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі -КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у строк, зазначений у цій статті, виплатити безспірну суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У справі № 825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Судом встановлено, що позивач був звільнений з військової служби 18 квітня 2016 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум.
Лише у липні 2023 року позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 18.04.2016 включно, із врахуванням січня 2008 року, як базового місяця для обчислення індексу споживчих цін, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати та грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік.
Посилаючись на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/5548/23 від 06.09.2023, позивач у січні 2024 року звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації, а саме середнього заробітку за увесь час затримки виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Отже, спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж сім років після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 25.11.2022 року у справі № 380/693/20.
Вказаний вище висновок є підставою для відмови в задоволенні позову.
Інші доводи позивача висновків суду не спростовують, при цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до правил п.41 "Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні даного позову слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович