24 квітня 2024 рокуСправа №160/4667/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області, відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.02.2024 №046150013856 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.01.2024 вона звернулась до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням відповідача від 01.02.2024 №046150013856 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки право на призначення пенсії за вислугу років у ОСОБА_1 , на думку відповідача, відсутнє. В оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж становить 33 роки 9 місяців 23 дні, стаж за вислугу років - 26 років 1 місяць 29 днів. Проте, на думку позивача, на момент звернення до органів ПФУ, її стаж за вислугу років складає 32 роки 10 місяців, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 23.02.2024 прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
18.03.2024 до суду від представника ГУ ПФУ у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 26.01.2024 про призначення пенсії за вислугу років. Відповідачем 01.02.2024 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за №046150013856. Вік позивача на дату звернення становив 51 рік. Страховий стаж становить 33 роки 9 місяців 23 дні, стаж за вислугу років - 26 років 1 місяць 29 днів. Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. За доданими документами до загального та спеціального стажу зараховано всі періоди. Враховуючи вищевикладене, на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає правових підстав, оскільки позивач не набула необхідного стажу на 11.10.2017, а саме, 26 років 06 місяців.
Разом з відзивом відповідачем заявлено клопотання про залучення у справу співвідповідача - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що документи для призначення пенсії подавались до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (за місцем фактичного проживання), а після відмови відповідача у призначенні пенсії, електронна пенсійна справа позивача, яка була отримана ГУ ПФУ у Київській області для опрацювання, передана до органу, що призначає пенсії, за місцем фактичного проживання (реєстрації) особи, тобто до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
З приводу заявленого клопотання суд зазначає таке.
У пункті 4.10. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи вже після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид.
Втім, станом на день винесення рішення у цій справі пенсія позивачу ще не призначена.
Саме ГУ ПФУ у Київській області як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пільгової пенсії оскаржив позивач, є суб'єктом владних повноважень, який має бути відповідачем у справі.
Викладене свідчить, що у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відповідно до приписів Порядку №22-1 відсутні повноваження щодо вирішення питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ГУ ПФУ у Київській області, вимоги позивача звернуті до належного відповідача, правові підстави для залучення співвідповідачем ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відсутні.
Отже, клопотання ГУ ПФУ у Київській області про залучення у справу співвідповідача - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області задоволенню не підлягає.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.01.2024 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута фахівцями ГУ ПФУ у Київській області.
Рішенням від 01.02.2024 №046150013856 відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії за вислугу років. В рішенні зазначено, що вік заявниці 51 рік. Страховий стаж становить 33 роки 9 місяців 23 дні, стаж за вислугу років - 26 років 1 місяць 29 днів. За доданими документами до загального та спеціального стажу зараховано всі періоди. За наданими документами право на пенсію за вислугу років відсутнє. Дата, з якої заявниця матиме право на пенсійну виплату - 10.04.2035.
Позивач, не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за вислугу років, звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV) особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1058-ІV (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) було передбачено, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон №911-VIII) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788-ХІІ, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3 частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (26.01.2024 року), пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Постанова №909).
До таких закладаів належать, зокрема, лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
До зазначеного переліку входять лікарняні заклади, у яких особи перебували на посаді лікаря та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад).
При цьому, суд зазначає, що статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містяться записи, зокрема, (мовою оригіналу):
№5: 01.09.1990 - зачислена учащейся ІІ курса «Сестринского отделения»;
№6: 06.07.1992 - отчислена в связи с окончанием учебы.
11-я городская больница г. Кривой Рог
№7: 01.08.1992 - принята на должность медсестры в гинекологическое отделение;
№8: 01.04.1995 - переведена на должность геронтологического отделения;
№9: 29.02.2000 - уволена с занимаемой должности по ст. 38 КЗоТ Украины по собственному желанию.
Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «КРІВОРІЖСТАЛЬ» Новокриворізький гірничо-збагачувальний комплекс
№10: 10.03.2000 - принята фельдшером 2 категории здравпункта третьего карьера;
№11: 29.09.2000 - переведена медицинской санитаркой фельдшером І категории здравпункта карьера №3;
№12: Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «КРІВОРІЖСТАЛЬ» перетоворено з 08.04.2004 на Відкрите акціонерне товариство Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «КРІВОРІЖСТАЛЬ»;
№13: Відкрите акціонерне товариство Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «КРІВОРІЖСТАЛЬ» перетоворено з 12.01.2006 на Відкрите акціонерне товариство «МІТТАЛ СТІЛ КРИВИЙ РІГ»;
№14: 18.06.2007 - переведена МСЧ гока фельдшером 1й категории здравпункта сортопрокатного цеха №1;
№15: Відкрите акціонерне товариство «МІТТАЛ СТІЛ КРИВИЙ РІГ» перетоворено з 14.06.2007 на «Відкрите акціонерне товариство «АРСЕЛОР МІТТАЛ КРИВИЙ РІГ»;
№16: 01.07.2010: переведена на должность заведующей здравпункта высшей категории здравпункта Блюминг №1 (здравпункты) МСЧ ГОКа горного департамента;
№17: 01.04.2011: переведена на должность старшего фельдшера высшей категории здравпункта Блюминг №1 (здравпункты) МСЧ ГОКа горного департамента;
№18: Відкрите акціонерне товариство «АРСЕЛОР МІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» перетоворено з 26.04.2011 на Публічне акціонерне товариство «АРСЕЛОР МІТТАЛ КРИВИЙ РІГ»;
№19: 13.12.2011: переведена на должность старшего фельдшера высшей категории здравпункта Блюминг №1 (здравпункты) (медицина и гигиена труда);
№20: 29.07.2013: структурное подразделение «Медицина и гигиена труда» переименовано в «Медицинский центр»;
№21: 01.12.2013: переведена на должность старшего фельдшера высшей категории (резерв) (здравпункты) медицинского центра;
№22: 09.09.2015: переведена на должность старшего фельдшера высшей категории здравпункта ОРС ЛЦ (здравпункты) медицинского центра;
№23: 22.02.2018: уволена в связи с переводом в ЧП «СПИЛ СЕРВИС», п. 5 ст. 36 КЗоТ Украины;
Частное предприятие «СПИЛ СЕРВИС»
№24: 23.02.2018: принята на должность фельдшера здравпунктов медицинского центра в порядке перевода с ПАО «АРСЕЛОР МИТТАЛ КРИВОЙ РОГ»;
№25: 15.08.2023: звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.
З огляду на встановлені обставини у справі та мотиви прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає, що відповідачем не враховано при вирішення питання щодо наявності у позивача права на пенсію за вислугу років норми пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019.
На підставі частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вказані критерії суд приходить до висновку, що рішення відповідача винесено необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; упереджено; непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Отже, рішення ГУ ПФУ у Київській області від 01.02.2024 №046150013856 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи те, що відповідність поданих ОСОБА_1 документів для призначення пенсії була досліджена відповідачем поверхнево, неповно та не всебічно, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №1282793692 від 16.02.2024.
Отже, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, в сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса: вул. Саєнка, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 22933548) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.02.2024 №046150013856 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар