24 квітня 2024 рокуСправа №160/4847/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2024 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду поданого ним 06.11.2023 року рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- зобов'язати відповідача розглянути поданий ним рапорт про звільнення від 06.11.2023 року та звільнити його з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та направлений для служби до складу НОМЕР_2 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_3 окремої бригади територіальної оборони (ВЧ НОМЕР_1 ) на посаду солдата - стрільця 2 відділення 3 взводу 4 стрілецької роти. 06.11.2023 року до командира ВЧ НОМЕР_1 ним було подано рапорт про звільнення з військової служби з підстави, передбаченої пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", оскільки в нього на вихованні перебуває донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з інвалідністю віком до 18 років. Втім, вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06.11.2023 року по справі №233/1408/22 його було визнано винним за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.402 КК України та засуджено до покарання у вигляді штрафу в сумі 102 000 грн. Вирок набрав законної сили 07.11.2023 року та був звернутий до виконання і ним виконаний у повному обсязі. Після набрання означеним вироком законної сили та виконання призначеного йому судом кримінального покарання лише 10.02.2024 року він отримав на руки письмову відповідь від відповідача датовану ще 07.12.2023 року з якої дізнався про те, що його рапорт не було розглянуто та по ньому жодного рішення прийнято не було. Жодними засобами поштового зв'язку або засобами телекомунікаційного зв'язку про свою бездіяльність відповідач його не повідомляв. Позивач вважає, що у відповідача не було законних підстав для не розгляду його рапорту, так само як і не було жодних підстав не приймати рішення про звільнення з військової служби, а тому він змушений був звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач отримав ухвалу суду та копію позовної заяви та додатками до неї - 08.03.2024 року, але відзиву на позовну заяву та будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
На підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та направлений для служби до складу НОМЕР_2 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_3 окремої бригади територіальної оборони (Військова частина НОМЕР_1 ) на посаду солдата - стрільця 2 відділення 3 взводу 4 стрілецької роти.
06.11.2023 року позивач подав рапорт командиру ВЧ НОМЕР_1 про звільнення з військової служби з підстави, передбаченої підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", оскільки в нього на вихованні перебуває дитина з інвалідністю до 18 років. До рапорту були додані наступні документи: копія свідоцтва про інвалідність, завірена копія паспорту та рнокпп.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, 19.04.2019 року зроблений актовий запис №271 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про народженця серії НОМЕР_5 , Шевченківським районним у м.Запоріжжі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, 26.06.2019 року зроблений актовий запис №589 про народження ОСОБА_2 27.05.2019 року. Батьки: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
В матеріалах справи наявні довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до яких: за № 1238-7001566476 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (відомості про законного представника - ОСОБА_3 ) фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; за №1238/7001566254 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; за №1238-7001948955 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до корінця медичного висновку №228 про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 05.10.2023 року, наданого Комишуваською амбулаторією загальної практики-сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідає розділу ХІІ пункту 1 підпункту 1.30 Переліку медичних показань.
Листом відповідача від 07.12.2023 року №8903 позивача, на його рапорт від 06.11.2023 року було повідомлено про те, що у зв'язку з тим, що він перебуває в статусі військовослужбовця, який самостійно залишив військову частину, йому необхідно особисто звернутися до ВЧ НОМЕР_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно із пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. строком на 30 діб.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 р. було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-XII.
Статтею 1 цього Закону встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище, позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 . В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт відповідачу про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами, у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абз.8 пп."г" п.2 ч.4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Системний аналіз абз.8 пп."г" п.2 ч.4 статті 26 Закону №2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав: в разі виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до корінця медичного висновку №228 про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 05.10.2023 року, відповідає розділу ХІІ пункту 1 підпункту 1.30 Переліку медичних показань.
Відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" статтею 1 передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз'ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу. Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років, визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови КМУ від 26.07.2001 р. №889 "Про порядок затвердження переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років" встановлено, що перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затверджує Міністерство охорони здоров'я разом з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів.
Відповідно до приписів наказу №454/471/516 від 08.11.2001 року Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2001 р. за №1073/6264 "Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років", яким відповідно до ч.1 затверджений Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16.11.2000 року №2109-ІІІ, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. На дітей з інвалідністю державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, але не більш як по місяць досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку.
Статтею 8 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" передбачений порядок звернення за призначенням державної соціальної допомоги. Заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання. Заява про призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю I чи II групи, яку визнано недієздатною, а також на дитину з інвалідністю подається одним із батьків, усиновителем, опікуном або піклувальником за місцем свого проживання. До заяви про призначення державної соціальної допомоги повинні бути додані документи про вік особи з інвалідністю з дитинства або дитини з інвалідністю, а також довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку. Інформація про місце проживання особи з інвалідністю з дитинства, дитини з інвалідністю, а також батьків, усиновителів, опікуна чи піклувальника, які подали заяву про призначення державної соціальної допомоги, отримується посадовими особами органів праці та соціального захисту населення безоплатно з реєстру територіальної громади відповідно до Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".
Таким чином суд дійшов висновку, що медичний висновок №228 Комишуваської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 05.10.2023 року, яка свідчить про отримання державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю до 18 років є достатнім підтвердженням того факту, що дитина яку виховують батьки є дитиною з інвалідністю.
Проте, відповідач листом від 07.12.2023 року №8903 повідомив позивача, що у зв'язку з тим, що він перебуває в статусі військовослужбовця, який самостійно залишив військову частину, йому необхідно особисто звернутися до ВЧ НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що лист відповідача не може вважатись належним рішенням, прийнятим за результатами розгляду рапорта, що свідчить про його протиправну бездіяльність.
Так, додані до рапорту документи є належними доказами виховання позивачем дитини з інвалідністю до 18 років, що в свою чергу відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, є підставою для звільнення його з військової служби.
За таких обставин, враховуючи, що рапорт позивача відповідачем не розглянутий належним чином, а згідно із нормами Закону України № 2232-ХІІ наявні підстави для звільнення позивача з військової служби з підстав виховання ним дитини з інвалідністю до 18 років, що підтверджується належними документами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача розглянути поданий ним рапорт про звільнення від 06.11.2023 року та звільнити його з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити позовну заяву з викладених вище підстав.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06.11.2023 року про звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 06.11.2023 року та звільнити його з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма