23 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/5436/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронської Г.О. - головуючої, Бакуліної С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Балли Л.М.,
представників учасників справи:
від позивача: Хатунцева І.В.,
від відповідача: Слісаренко В.В., Сингаївська О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя Алєєва І.В.)
від 25.09.2023
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
(колегія суддів: Сітайло Л.Г. - головуюча, Шапран В.В., Буравльов С.І.)
від 13.12.2023
у справі за позовом Міністерства оборони України
до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"
про стягнення 6 619 730,52 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Міністерство оборони України (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (далі - Відповідач, Скаржник) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 6 619 730,52 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на порушення Відповідачем умов державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 28.04.2022 № 403/1/22/155 (далі - Контракт) у частині прострочення поставки товару. З огляду на це Позивач на підставі підпункту 1 пункту 7.2 Контракту нарахував пеню в розмірі 2 439 006,17 грн та штраф у розмірі 4 180 724,35 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/5436/23, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача пеню у розмірі 2 439 006,17 грн та штраф у розмірі 4 180 724,35 грн.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- поставка товару здійснена Відповідачем з порушенням строку, визначеного у відповідній специфікації;
- розрахунок пені та штрафу, наведений у позовній заяві, є арифметично правильним, відповідає умовам договору та чинного законодавства;
- Підстави для зменшення розміру пені та штрафу й розстрочення стягнення штрафних санкцій відсутні. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Відповідач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин;
- важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик. Укладаючи спірний договір із строком поставки, Відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у визначений договором строк;
- спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Водночас неналежне виконання своїх зобов'язань Відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи загальновідому обставину про особливий період, у якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов'язання із визначеними у договорі умовами здійснити поставку товару, неналежне виконання якого має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України.
5. Погоджуючись з мотивами й висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково зауважив:
- частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності;
- завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
6. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, а справу № 910/5436/23 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Підставою касаційного оскарження рішення Скаржник визначив пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме:
- пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України - судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частину 1 статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 20.12.2023 у справі № 910/1039/23, від 21.10.2019 у справі № 910/1005/19, від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, згідно з якими суд, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, повинен з'ясувати: чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеня виконання зобов'язання, причин неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання, майнового стану сторін та соціальної значущості діяльності відповідача тощо;
- пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України - суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме частину 1 статті 75, частину 4 статті 183 ГК України (щодо суб'єкта, який зобов'язаний прийняти та виконати державне замовлення, і наслідки ухилення від укладення договору за державним замовленням), що безпосередньо пов'язано із застосуванням частини 1 та 2 статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, унаслідок чого не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22 щодо особливого статусу відповідачів, які виконують державні замовлення для забезпечення потреб Сил безпеки і оборони в період дії воєнного стану в Україні, та специфіки покладених на них завдань;
- пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України - суди обох інстанцій допустили грубі порушення норм процесуального права, а саме статей 76-79, 86, 91, 236-238 ГПК України у частині виконання процесуального обов'язку щодо дослідження поданих Відповідачем доказів на підтвердження підстав для зменшення штрафних санкцій, їх перевірки та оцінки як окремо, так і в сукупності, наведення в судовому рішенні мотивів їх відхилення. При цьому суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення у справі № 910/5436/23, правильно послався на постанови Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 та від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, в яких вказано які саме обставини необхідно дослідити під час вирішення питання про зменшення штрафних санкцій, однак не вчинив жодних дій на виконання вказаних вище вимог закону та не навів обґрунтувань відхилення доводів Відповідача для застосування судами частини 3 статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України.
8. Позивач у встановлений Судом строк подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому скаргу просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
9. Доводи відзиву переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
10. 28 квітня 2022 року Позивач (замовник) та Відповідач (виконавець) уклали державний Контракт, за умовами якого виконавець зобов'язується поставити замовнику, з дотриманням вимог законодавства, зазначені у специфікації товари, що постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти їх та оплатити такі товари.
11. Відповідно до пункту 2.3 Контракту розрахунки проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом 15 банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунку на оплату товару та документів, зазначених у пункті 2.5 договору.
12. За умовами пункту 2.5 Контракту всі платіжні документи за цим правочином оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає замовнику рахунок протягом 10 календарних днів з дня поставки товарів. До рахунку додаються:
- акт приймання-передачі товару;
- товаросупровідна документація та/або декларація.
13. Згідно з пунктом 2.6 Контракту замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі до 97% від орієнтовної вартості товару за Контрактом на строк не більше як на три місяці з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначеного у специфікації. Попередня оплата здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів протягом 15 банківських днів.
14. Пунктом 3.4 Контракту встановлено, що датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару.
15. Відповідно до пункту 4.1 Контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.5 Контракту.
16. Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 року (пункт 10.1 Контракту).
17. Згідно з пунктом 12.2 Контракту невід'ємною його частиною є специфікація товарів оборонного призначення, що поставляються за державним Контрактом.
18. Відповідно до специфікації (додаток 1 до Контракту) Відповідач мав поставити товар на загальну суму 3 235 680 000 грн у строк до 28 серпня 2022 року.
19. Крім того, Відповідач листами від 07.05.2022 № USE-18.3-2227, від 18.05.2022 № USE-18.3-2501, від 21.05.2022 № USE-18.3-2579, від 14.06.2022 № USE-18.3-3268, від 28.06.2022 № USE-18.3-3692, від 29.06.2022 № USE-18.3-3762 звертався до Позивача з проханням внести зміни до державного Контракту від 28.04.2022 № 403/1/22/155.
20. 05 липня 2022 року Позивач та Відповідач уклали додаткову угоду № 1 до державного Контракту від 28.04.2022 № 403/1/22/155, згідно з якою поставці підлягав товар у кількості 45 000 шт. на загальну суму 596 010 000 грн.
21. 06 липня 2022 року Відповідач звернувся до Позивача з листом № USE-20.33-4004, у якому просив здійснити попередню оплату за Контрактом у розмірі 97% від ціни товару.
22. На виконання умов Контракту Позивач здійснив попередню оплату у сумі 476 808 000 грн (80% від вартості товару), що підтверджується платіжним дорученням від 09.07.2022 № 403/1/313.
23. Оскільки станом на 05 вересня 2022 року товар був поставлений лише частково, Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 05.09.2022 № 403/3/7022, у якій просив виконавця сплатити штрафні санкції за порушення строків поставки товару, що передбачені Контрактом.
24. Згідно з пунктом 3.4 Контракту (з урахуванням змін відповідно до додаткової угоди № 5 від 25.10.2022) датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товарів є дата початку їх приймання, яка вказується вантажоодержувачем у акті приймання-передачі (згідно з додатком 22).
25. 09 листопада 2022 року Позивач та Відповідач уклали додаткову угоду № 6 до Контракту від 28.04.2022 № 403/1/22/155, відповідно до якої загальна сума вартості товару за Контрактом становить 584 038 970,24 грн.
26. 13 січня 2023 року Позивач направив Відповідачу претензію від 10.01.2023 № 403/3/301, у якій просив сплатити штрафні санкції за порушення строків виконання зобов'язання.
27. Вимоги претензії від 10.01.2023 № 403/3/301 про сплату пені та штрафу залишилися без задоволення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
28. Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зважаючи на встановлені у справі фактичні обставин, та дійшов наступних висновків.
29. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
30. Згідно зі статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
31. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частини 1, 3 статті 626 ЦК України).
32. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 627 ЦК України).
33. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
34. За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
35. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
36. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України).
37. Статтею 599 ЦК України та статтею 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
38. Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (Стаття 610 ЦК України).
39. Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
40. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
41. За змістом статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
42. Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
43. Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
44. Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
45. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
46. Спірні правовідносини у цій справі виникли із зобов'язань за Контрактом, за наслідками неналежного виконання якого (порушення строку поставки товару) Позивач нарахував штрафні санкції та заявив їх до стягнення зі Скаржника.
47. З урахуванням поданих доказів суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованим розрахунок Позивача щодо розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню, а також відмовили у зменшенні нарахованих сум штрафних санкцій.
48. Зміст доводів касаційної скарги зводиться до помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відмови у зменшенні розміру штрафних санкцій. Скаржник зазначає, що суди обмежилися посиланням на загальні положення про підприємницьку діяльність і ототожнення Скаржника зі звичайним суб'єктом господарювання, тоді як наразі певним чином сформована судова практика щодо зменшення штрафних санкцій стосовно боржників, які виконують державні замовлення у сфері оборони для відсічі збройної агресії російської федерації.
49. Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною 2 статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
50. Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
51. Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку.
52. Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22).
53. У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині 3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватись судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним у судовій практиці та знайшов відображення у численних постановах Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
54. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, ураховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), суд має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
55. Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та інші), та визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, що вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).
56. Вирішення цих питань не є завданням Верховного Суду, який є судом права, а не факту, як і заміна правової оцінки встановлених судами обставин власною. Суди першої та апеляційної інстанцій мають повноваження та кращі можливості для оцінки ситуації у світлі конкретних обставин.
З огляду на усталену судову практику щодо критеріїв застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України роль Верховного Суду обмежується з'ясуванням того, чи не були відповідно до конкретних обставин справи спосіб застосування цих норм та наслідки їх тлумачення такими, що реалізація (чи навпаки нереалізація) судами першої та апеляційної інстанцій права на зменшення розміру штрафних санкцій очевидно не узгоджується із загальним принципом справедливого розгляду, і висновки судів є явно необґрунтованими (постанова Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 921/481/22).
57. Відмовляючи у зменшенні нарахованих до стягнення зі Скаржника сум пені та штрафу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Скаржник не навів належні та допустимі докази на підтвердження обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При цьому суди врахували, що невиконання, порушення строків виконання умов державного Контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України; відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
58. Встановивши відсутність обставин, необхідних для застосування приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України до спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у зменшенні пені та штрафу, нарахованих Позивачем до стягнення зі Скаржника.
59. З урахуванням зазначеного Суд відхиляє доводи Скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, якими передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази у сукупності, визначили, що Скаржником не наведено виняткових та достатніх обставин для зменшення пені й штрафу.
60. Відхиляючи аргументи Скаржника, Суд звертає увагу, що у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки щоразу разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
61. Аналіз висновків Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема у справах, на які послався Скаржник у касаційній скарзі (постанови Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 20.12.2023 у справі № 910/1039/23, від 21.10.2019 у справі № 910/1005/19, від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20), свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин наведених справ і застосувати у цій справі. До того ж Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру штрафних санкцій так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Отже, відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (близькі за змістом висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.12.2023 у справі № 910/10469/22, від 21.12.2023 у справі № 910/1056/23).
62. У пункті 7.42 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
63. Відтак Суд зазначає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать позиції Верховного Суду, викладеній у наведених Скаржником постановах. Питання про зменшення розміру пені у кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених аргументів.
64. Скаржник також вважає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано не застосували до спірних правовідносин частину 1 статті 75 та частину 4 статті 183 ГК України.
65. Відповідно до частини 1 статті 75 ГК України державне комерційне підприємство (крім банків) зобов'язане розробляти та затверджувати стратегічний план розвитку, а також складати і виконувати річний фінансовий план, інвестиційні плани на рік та на середньострокову перспективу (три-п'ять років) відповідно до закону та у строки, встановлені цією статтею.
66. За змістом частини 4 статті 183 ГК України ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.
67. Суд зауважує, що спір у цій справі виник не у зв'язку з укладенням/ухиленням від укладення договору за державним замовленням, а на підставі порушення Скаржником умов вже укладеного Контракту (в частині прострочення поставки товару). Таким чином, норми, на які посилається Скаржник, не підлягали застосуванню судами при вирішенні господарського спору.
68. У постановах Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16 та від 09.11.2023 у справі № 902/919/22, на які посилається Скаржник, відсутні висновки щодо застосування частини 1 статті 75 та частини 4 статті 183 ГК України. Більш того, у текстах постанов відсутні будь-які посилання на ці норми права.
69. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
70. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.
71. Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).
72. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
73. У цій справі суди надали оцінку поданим сторонами доказам, до переоцінки яких суд касаційної інстанції вдаватися не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
74. Ненадання детальної відповіді на окремі аргументи Скаржника, зважаючи на достатню обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, їх обсяг та зміст, не свідчить про недотримання (порушення) норм процесуального права.
75. У справі "Салов проти України" (пункт 89 рішення ЄСПЛ від 06.09.2005, заява № 65518/01) наголошується, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони ґрунтуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, заява № 49684/99). Разом із тим статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Отже, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (пункт 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v." від 09.12.1994, заява серія A № 303-A).
76. При цьому саме тільки посилання Скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Доводи Скаржника у цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог у цій справі.
77. Крім того, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
78. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
79. За таких обставин відхиляються доводи Скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
80. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких Скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
82. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
83. Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Скаржника, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
84. Понесені Скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/5436/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Г. Вронська
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко