ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.04.2024Справа № 911/470/23
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Комунального некомерційного підприємства "Поліклінічне об'єднання" Кропивницької міської ради" (25009, м. Кропивницький, вул. Габдрахманова, 5, код ЄДРПОУ 36421504)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 43012009)
про стягнення 6 001,26 грн,
До Господарського суду Київської області звернулося Комунальне некомерційне підприємство "Поліклінічне об'єднання" Кропивницької міської ради" з позовною заявою до "Укрнафта-Постач" про стягнення збитків та штрафних санкцій за договором поставки № 59/2210 від 21.02.2022 у розмірі 32 686,72 грн, з яких: 30 312,00 грн збитків, 1 868,55 грн пені, 394,06 грн інфляційних втрат та 112,11 грн 3 % річних.
Актом Господарського суду Київської області № 07-13/26/2023 від 15.02.2023 встановлено відсутність документів, вказаних в додатках до позовної заяви, зокрема, копії видаткової накладної № ОТПЦ-000003777 від 22.02.2022.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.02.2023 матеріали позовної заяви № 318/01-13 від 09.02.2023 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.03.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
24.03.2023 від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
25.04.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.
19.05.2023 позивачем до суду подано відповідь на відзив. Також, до відповіді до відзиву позивачем подано повідомлення суду про часткову оплату заборгованості відповідачем по справі, в якому останній зазначає, що згідно з платіжною інструкцією № 1967 від 01.05.2023 року на рахунки позивача було повернуто кошти за скретч-картки, відповідно накладної повернення бланків № УППЦ- 00001759 від 13 квітня 2023 року в сумі 8577,40 грн та згідно з платіжною інструкцією № 1968 від 01.05.2023 року на рахунки Комунального некомерційного підприємства "Поліклінічне об'єднання" Кропивницької міської ради" було повернуто кошти за скретч-картки, відповідно накладної повернення бланків № УППЦ- 00001758 від 13 квітня 2023 року в сумі 16824, 90 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 провадження у справі №911/470/23 за позовом Комунального некомерційного підприємства "Поліклінічне об'єднання" Кропивницької міської ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 25 402,30 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Комунального некомерційного підприємства "Поліклінічне об'єднання" Кропивницької міської ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" вирішено здійснювати про стягнення 3 626,54 грн збитків, 1 868,55 грн пені, 394,06 грн інфляційних втрат та 112,11 грн 3 % річних.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
21 лютого 2022 між Комунальним некомерційним підприємством «Поліклінічне об'єднання» Кропивницької міської ради» (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 59/2210, відповідно до умов якого постачальник був зобов'язаний протягом 2022 року поставити замовникові товар за кодом CPV за ДК 021: 2015- 09130000-9 - нафта і дистиляти Бензин А-92, бензин А- 95, дизельне паливо - 500 л), зазначеній в п. 1.2. цього договору (далі - товар), а замовник прийняти та оплатити такий товар на умовах, визначених в даному договорі (п.1.1 договору).
На підставі додаткової угоди № 1 до договору № 59/2210 від 21 лютого 2022 року сторони внесли зміни до п.1.2. договору та виклали його в новій редакції: 1.2. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: за кодом за кодом CPV за ДК 021: 2015- 09130000-9 - нафта і дистиляти (Бензин А-92 - 1800л, бензин А-95-4700л, дизельне пальне - 503, 135779 л).
Відповідно до п. 1.5. договору відпуск товару з АЗС здійснюється за талонами на отримання товару, відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 року із змінами та доповненнями.
Пунктом 2.1. договору визначено, що товар вважається переданим постачальником та прийнятим замовником у кількості і якості з моменту фактичного отримання товару відповідно умов договору.
Згідно з п.5.3. договору талон - скетч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених талонах (скетч-картках) вважаються виконаними, а товар вважається переданим постачальником з моменту фактичної заправки автомобіля замовника певною кількістю товару, яка зазначена у картці, при цьому постачальник не може передати замовнику товар в кількості менший, ніж зазначено у талоні 9 скетч-картці.
Згідно п.5.10 договору видача товару повинна була здійснюватися на автозаправних станціях, перелік яких вказаний в додатку № 1 до даного договору.
Так, відповідачем було поставлено позивачу талони, що підтверджується видатковими накладними:
- № ОТПЦ-000003777 від 22 лютого 2022;
- № ОТПЦ- 00000402 від 06 квітня 2022.
Позивач зазначає, що в супереч умовам договору, постачальник не виконав свої зобов'язання за даним договором в повному обсязі до 31 грудня 2022 року, зокрема, в грудні 2022 року водії позивача стикнулися з відмовою автозаправних станцій, вказаних в додатку № 1 до договору, отоварювати талони, видані відповідачем.
Зокрема, позивач стверджує, що не отовареними станом на момент подання даної позовної заяви залишилися наступні талони:
- по видатковій накладній № ОТПЦ-00000377 від 22 лютого 2022 року: №№ 303109051412, 303109051413, 303109051404, 303109051405, 303109051402, 303109051403, 303109051400, 303109051401, 303109051398, 303109051399, 303109051396, 303109051397, 303109051394, 303109051395, 303109051409, 303109051407;
- по видатковій накладній № ОТПЦ-00000377 від 22 лютого 2022 року: №№ 303608643524, 303608643525, 303608643522, 303608643523, 303608643520, 303608643521, 303608643518, 303608643519, 303608643516, 303608643517, 303608643514, 303608643515, 303608643512, 303608643513, 303608643498, 303608643499;
- по видатковій накладній № ОТПІД-00000402 від 06 квітня 2022 року: №№ 303606263262, 303606263250, 303606282225, 303606282240, 303606282241,303606282222, 303606282223, 303606263260, 303606263261, 303606263258, 303606263259, 303606263256, 303606263257, 303606263254, 303606263255,
Таким чином, загальна кількість недоотриманого товару, за твердженнями позивача становить 880 літрів на загальну суму 30312,00 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем погашено суму основного боргу у розмірі 25 402, 30 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: - № 1967 від 01.05.2023 на суму 8 577,40 грн; - № 1968 від 01.05.2023 на суму 16824,90 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 провадження у справі №911/470/23 за позовом Комунального некомерційного підприємства "Поліклінічне об'єднання" Кропивницької міської ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 25 402,30 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Комунального некомерційного підприємства "Поліклінічне об'єднання" Кропивницької міської ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" вирішено здійснювати про стягнення 3 626,54 грн збитків, 1 868,55 грн пені, 394,06 грн інфляційних втрат та 112,11 грн 3 % річних.
Таким чином, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за договором № 59/2210 від 21 лютого 2022, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 3 626,54 грн збитків, 1 868,55 грн пені, 394,06 грн інфляційних втрат та 112,11 грн 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, укладений договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу талони, що підтверджується видатковими накладними:
- № ОТПЦ-000003777 від 22 лютого 2022;
- № ОТПЦ- 00000402 від 06 квітня 2022.
Однак, судом встановлено, що не отовареними станом на момент подання даної позовної заяви залишилися наступні талони:
- по видатковій накладній № ОТПЦ-00000377 від 22 лютого 2022 року: №№ 303109051412, 303109051413, 303109051404, 303109051405, 303109051402, 303109051403, 303109051400, 303109051401, 303109051398, 303109051399, 303109051396, 303109051397, 303109051394, 303109051395, 303109051409, 303109051407;
- по видатковій накладній № ОТПЦ-00000377 від 22 лютого 2022 року: №№ 303608643524, 303608643525, 303608643522, 303608643523, 303608643520, 303608643521, 303608643518, 303608643519, 303608643516, 303608643517, 303608643514, 303608643515, 303608643512, 303608643513, 303608643498, 303608643499;
- по видатковій накладній № ОТПІД-00000402 від 06 квітня 2022 року: №№ 303606263262, 303606263250, 303606282225, 303606282240, 303606282241,303606282222, 303606282223, 303606263260, 303606263261, 303606263258, 303606263259, 303606263256, 303606263257, 303606263254, 303606263255,
У ході розгляду справи відповідачем було погашено суму основного боргу у розмірі 25 402, 30 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1967 від 01.05.2023 на суму 8 577,40 грн та № 1968 від 01.05.2023 на суму 16824,90 грн.
Таким чином, загальна сума невиконаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" зобов'язань за договором становить 3 626,54 грн.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Під час розгляду даної справи відповідачем не надано суду доказів того, що ним було здійснено відпуск товару чи повернення грошових коштів за недоотриманий позивачем товар (бензин А-95).
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача суми збитків в розмірі 3 626,54 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Твердження відповідача про те, що позивачем не надано доказів щодо відмови у відпуску товару на АЗС, суд визнає помилковими, оскільки у разі ото варення талонів (скетч-карток) вони залишаються на автозаправній станції. Таким чином, наявність у позивача талонів та надсилання останніх для повернення коштів відповідачу, підтверджує факт їх неотоварення. Крім того, оскільки за 6 талонів (скреч-карток) кошти позивачу повернуті не були, оригінали талонів №303109051409, №303109051407, №303608643512, №303606263252, №303606263262, № 303606263250 наявні у позивача.
Крім основної суми збитків позивач просить стягнути з відповідача 1 868,55 грн пені, 394,06 грн інфляційних втрат та 112,11 грн 3 % річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з п.7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань протягом зазначеного терміну застосовуються штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування 1 868,55 грн - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, суд визнає його арифметично вірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення суми боргу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 394,06 грн та 112,11 грн 3 % річних, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.
Судом перевірено розрахунок позивача 3% річних, враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 112,11 грн.
Разом з тим, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 242,50 грн, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в розмірі визначеному судом.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 43012009) на користь Комунального некомерційного підприємства "Поліклінічне об'єднання" Кропивницької міської ради" (25009, м. Кропивницький, вул. Габдрахманова, 5, код ЄДРПОУ 36421504) збитки у розмірі 3 626 (три тисячі шістсот двадцять шість) грн 54 коп., пеню у розмірі 1 868 (одна тисяча вісімсот шістдесят вісім) грн 55 коп., 3% у розмірі 112 (сто дванадцять) грн 11 коп., інфляційні втрати у розмірі 242 (двісті сорок дві) грн 50 коп. та 480 (чотириста вісімдесят) грн 34 коп. витрат на сплату судового збору.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 25.04.2024
Суддя І.О. Андреїшина