ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.04.2024Справа № 910/18109/23
За позовом Київської міської державної адміністрації (місто Київ)
до Міністерства юстиції України (місто Київ)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (місто Київ)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Київська обласна військова адміністрація (місто Київ)
2. Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області ( Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське)
про визнання протиправними та скасування наказів,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники учасників справи:
Від позивача: Гончаров О.В.
Від відповідача: не з'явився
Від третьої особи (на стороні позивача): не з'явився
Від третьої особи-1 (на стороні відповідача): не з'явився
Від третьої особи-2 (на стороні відповідача): не з'явився
Київська міська державна адміністрація звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3761/5 про задоволення скарги Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 № 8915/01/31.02.01/2023, від 26.10.2023 № 3760/5 про задоволення скарги Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 № 8916/01/31.02.01/2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані накази безпосередньо порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, суперечать нормам матеріального, а викладені фактичні обставини, які були покладені в основу висновків Колегії відповідача є такими, що не відповідають дійсності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 позовну заяву виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.
21.12.2023 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 01.02.2024.
15.01.2024 через відділ діловодства суду відповідач подав відзив на позов, в якому проти позову заперечено з посиланням на те, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі оскаржуваних рішень державними реєстраторами Урдюк О.Ю. та Пилипчук В.А. проведено державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за Київською міською державною адміністрацією з одночасною державною реєстрацією права постійного користування на них за Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області. Вказана державна реєстрація проведена на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та відомостей з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, використаних державними реєстраторами Урдюк О.Ю. та Пилипчук В.А. у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у яких наявні відомості про право постійного користування земельними ділянками за Службою автомобільних доріг у Київській області та відсутні відомості про право власності на земельні ділянки. Колегією встановлено, що оскаржувані рішення прийнято державними реєстраторами з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки Київська міська державна адміністрація не є власником та розпорядником земельних ділянок.
Окрім того, відповідачем 15.01.2024 до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
02.02.2024 через канцелярію суду Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області подала письмові пояснення, в яких просила суд відмовити у задоволені позовних вимог, підтримуючи аргументи Міністерства юстиції України, викладені у відзиві на позовну.
01.02.2024 позивачем подано заяву про залучення до участі у справі третіх осіб.
Підготовче засідання, призначене на 01.02.2024, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 підготовче засідання призначено на 22.02.2024.
У підготовчому засіданні 22.02.2024 представник позивача підтримав клопотання про залучення до участі у справі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, Київської обласної військової адміністрації та Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області у якості третіх осіб.
22.02.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 19.03.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 задоволено клопотання позивача та залучено Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Залучено Київську обласну військову адміністрацію та Коцюбинську селищну раду Бучанського району Київської області до участі у справі №910/18109/23 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
19.03.2024 представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак через канцелярію подав клопотання про відкладення розгляду справи. Треті особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
При дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи з огляду на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення відповідного клопотання чи заяви у такому судовому засіданні, тоді як неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні. Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
19.03.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.04.2024.
09.04.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви у засіданні до 23.04.2024.
У судовому засіданні 23.04.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, проте 23.04.2024 подав клопотання про перенесення розгляду справи, яке обґрунтовано завантаженістю представників Мін'юсту та їх зайнятістю в інших судових процесах.
Пунктом 2 частини 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Дослідивши подане відповідачем клопотання, суд встановив неповажність наведених причин неявки представників Мін'юсту в судове засідання, дата та час якого були погоджені зі сторонами в судовому засіданні 09.04.2024, у зв'язку з чим означене клопотання відповідача залишено без задоволення.
23.04.2024 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" врегульовано порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 37 вказаного Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду. Міністерство юстиції України розглядає: 1) скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України; 3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами. Під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації прав рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, що оскаржувалися до відповідного територіального органу. Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації (крім рішень про державну реєстрацію прав), які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту цих правових норм слідує, що для з'ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об'єктивні та суб'єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.
За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення державного реєстратора. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 6 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16.
У вересні 2023 року Київська обласна військова адміністрація звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргами № 8915/01/31.02.01/2023 № 8916/01/31.02.01/2023 щодо реєстраційних дій державного реєстратора Урдюк Оксани Юрїївни та Пилипчука Віталія Анатолійовича .
Центральна Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції 24.10.2023 розглянула скаргу Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 № 8916/01/31.02.01/2023, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 07.09.2023 за № СК-3518-23, на рішення від 30.05.2023 №№ 67814184, 67814284, 67814439, 67813986 та від 31.05.2023 №№ 67832966, 67832644, 67831274, прийняті державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчуком Віталієм Анатолійовичем, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 8000000000:75:528:0001, 8000000000:75:530:0001, 8000000000:75:619:0001, 8000000000:75:620:0001,8000000000:75:628:0001, 8000000000:75:629:0001,8000000000:75:618:0001.
За результатами розгляду Наказом Міністерства юстиції України від 26.10.2023 №3760/5 скаргу Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 №8916/01/31.02.01/2023 задоволено та визнано прийнятим з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анульовано рішення про державну реєстрацію прав від 30.05.2023 №№ 67814184, 67814284, 67814439, 67813986, від 31.05.2023 №№ 67832966, 67832644, 67831274 державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчука Віталія Анатолійовича.
Окрім того, Центральна Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, розглянула скаргу Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 № 8915/01/31.02.01/2023, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 07.09.2023 за № СК-3517-23, на рішення від 30.05.2023 №№ 67809539, 67809852, 67806109, 67805918, від 31.05.2023 №№ 67830847, 67831124, прийняті державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Урдюк Оксаною Юріївною, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами:8000000000:75:609:0001,8000000000:75:610:0001, 8000000000:75:608:0001, 8000000000:75:602:0001, 8000000000:75:527:0002, 8000000000:75:516:0003.
За результатами розгляду наказом Міністерства юстиції України від 26.10.2023 №3761/5 скаргу Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 №8915/01/31.02.01/2023 задоволено та визнано прийнятим з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анульовано рішення про державну реєстрацію прав від 30.05.2023 №№ 67809539, 67809852, 67806109, 67805918, від 31.05.2023 №№ 67830847,67831124 державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Урдюк Оксани Юріївни.
Дослідивши зміст прийнятих 26.10.2023 Міністерством юстиції України наказів, за результатами розгляду скарг Київської обласної військової адміністрації, судом встановлено, що мотивом для їх прийняття викладено наступні обставини: оскаржуваними рішеннями зареєстровано право власності на земельні ділянки за Київською міською державною адміністрацією та право постійного користування на них за Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області. Київська обласна адміністрація вважає себе розпорядником земельних ділянок. Оскаржувані рішення є неправомірними, оскільки Київська міська державна адміністрація не є власником земельних ділянок або суб'єктом з іншим правовим статусом, що уповноважений розпоряджатися ними.
У спірних наказах відповідач посилався на наступні обставини: рішенням Київської обласної ради від 13.08.2015 №986-51-VI було схвалено перспективний план формування територій громад Київської області, відповідно до якого було визначено межі територій Ірпінської громади, які відповідають затвердженій містобудівній документації селища Коцюбинське, що врахована у затвердженій на сьогоднішній день Схемі планування території Київської області. Рішенням Бучанської районної ради Київської області від 20.10.2021 № 180-11-VIII затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області".
В той час судом встановлено, що у грудні 2021 року Київська міська рада зверталася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Бучанської районної ради Київської області, в якому просила суд визнати протиправним та нечинним рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII "Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №640/35685/21 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року у справі №640/35685/21 за адміністративним позовом Київської міської ради - скасоване.
Позов Київської міської ради до Бучанської районної ради Київської області, за участю третіх осіб - Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області, Київської обласної ради, Національного природного парку "Голосіївський", ОСОБА_2 , Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, а також за участю Київської обласної прокуратури, про визнання протиправним та нечинним рішення - задоволено.
Визнано протиправним та нечинним рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII "Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області".
Постановою Верховного суду від 12.03.2024 змінено мотивувальну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 640/35685/21, з урахуванням наведених у цій постанові мотивів. В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 640/35685/21 - залишено без змін.
У своїй постанові Верховний суд під час розгляду справи № 640/35685/21 зазначив, що ураховуючи особливий правовий статус міста Києва, межі якого визначаються з урахуванням історичних, соціально-економічних та інших особливостей території відповідно до чинного законодавства, встановлення (зміна) меж селища Коцюбинське Київської області за рахунок земель лісогосподарського призначення, які знаходяться в фактичних межах міста Києва та відносяться до природно-заповідного фонду України - Національного природного парку "Голосіївський", частину якого передано під охорону КП "Святошинське лісопаркове господарство" неможливе без погодження Київською міською радою такого проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці, а також без урахування інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, які входять до складу Національного природного парку "Голосіївський", у зв'язку із чим рішення Бучанської районної ради від 20.10.2021 № 180-11-VIII "Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області", яке прийняте без відповідного погодження компетентним органом не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а відтак висновок суду апеляційної інстанції про його протиправність та скасування, є вірним.
Відповідно до частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Преюдиційність обставин - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Таким чином, на момент прийняття Міністерством юстиції України наказів 26.10.2023, існувала постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 640/35685/21, яка набрала законної сили та відповідно до якої визнано протиправним та нечинним рішення Бучанської районної ради Київської області від 20.10.2021 № 180-11-VIII "Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області", на яке як на підставу для задоволення скарг Київської обласної військової адміністрації посилалось Міністерство юстиції України.
Окрім того, у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва знаходиться справа № 640/35688/21 за позовом Київської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення Київської обласної ради від 09.09.2021 № 114-05- VIII "Про затвердження Схеми планування території Київської області".
З приводу посилання відповідача на рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2568/19, яким визнано протиправним та скасовано наказ Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про демонтаж рекламних засобів" №934 від 13.09.2018 року в частині демонтажу рекламних засобів; визнано протиправними дії Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) щодо виконання наказу Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №934 від 13.09.2018 року в частині демонтажу рекламних засобів, слід зазначити наступне.
Під час вирішення справи №320/2568/19 досліджувалося питання правомірності розміщення об'єктів зовнішньої реклами та правомірність прийняття спірного наказу. У зазначеному рішенні мова йшла щодо зовнішніх меж міста Києва станом на 13.09.2018, що не стосується питання приналежності земельних ділянок до будь-якого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
У спірному наказі відповідач з посиланням на вказану справу зазначив, що автомобільна дорога Р-30 під'їзд до м. Ірпеня, до складу якої також входить земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:608:0001, з 02.01.2018 перебуває на балансі Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації.
Дослідивши наведене, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2010 № 2121-р прийнято пропозицію Державної служби автомобільних доріг і Київської і Ірпінських рад щодо передачі ділянки автомобільної дороги, яка проходить вулицями Поповича, К. Маркса, Північною, Степанівською, Садовою (м. Ірпінь) протяжністю 3,3 кілометра та ділянки від вулиці Генерала Наумова (житловий масив Ново-Біличі, м. Київ) до житлового масиву Романівна (м. Ірпінь) протяжністю в межах м. Києва 5,5 кілометра, що суміщаються з автомобільною дорогою загального користування Р-30 під'їзд до м. Ірпеня з комунальної у державну власність з віднесенням їх до сфери управління Державної автомобільної служби доріг.
Відповідно до пункту 6 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" у Київській області утворено Бучанський район до якого входить, зокрема, Коцюбинська селищна територіальна громада.
Відповідно до частини сьомої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Відповідно до частини першої статті 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Згідно з частиною другою статті 174 ЗК України рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.
Пунктом 1 частини третьої статті 186 ЗК України встановлено, що проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць погоджуються сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення таких меж.
Рішенням Київської міської ради від 05.04.2012 № 403/7740 "Про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області" відмовлено в погодженні зазначеного проекту щодо розширення до 4065 га, оскільки фактичне розширення передбачалось за рахунок земель лісогосподарського призначення, які входять до меж міста Києва.
Коцюбинська селищна рада Київської області зверталася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, за участю третьої особи - Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання нечинним та скасування рішення від 05.04.2012р. "Про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області".
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012р., позов задоволено.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2014 у справі № 2а-5756/12/2670 постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2012р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012р. скасовано. В задоволенні позову Коцюбинської селищної ради Київської області відмовлено.
Досліджуючи матеріали справи суд звертає увагу, що до повноважень Міністерства юстиції України при розгляді скарг не належить встановлення наявності чи відсутності повноважень органів державної влади або органів місцевого самоврядування в частині розпорядження землями державної або комунальної форми власності, а виключно розгляд можливих дій або бездіяльності державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, тобто порушення пов'язані із суто процедурними питання здійснення державної реєстрації речових прав.
Міністерство юстиції України при розгляді скарг розглядає виключно порушення закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком державної реєстрації, а не вирішення спорів про право.
Порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно встановлено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (зі змінами).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.
Законом встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Пунктами 1, 2, 4, 7 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор, зокрема: - встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; - перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; - під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи; - виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав).
Частиною першою статті 18 вказаного Закону передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Відповідно до пункту 81-1 Порядку державної реєстрації державна реєстрація прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року, проводиться у порядку, передбаченому статтею 29 Закону.
Статтею 29 Закону встановлено особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.
Згідно частини першої статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.
Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого в результаті переходу права власності та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту переходу прав від особи, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі, до особи, яка заявляє свої права.
Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.
У разі наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про інші речові права, похідні від права власності, перенесених з Державного реєстру земель, крім відомостей про право власності на земельну ділянку, державний реєстратор одночасно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав переносить такі відомості Державного земельного кадастру про речові права на таку земельну ділянку до відповідного відкритого розділу Державного реєстру прав.
Окрім того, згідно частини третьої статті 29 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.
Згідно підпункту а) пункту 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
В матеріалах справи міститься каталог координат і висот знаків міської межі Києва, розроблений Українським державним інститутом по проектуванню м. Києва "Київпроект" на виконання Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, а також графічні матеріали з закріпленням межових знаків поворотних точок межі міста Києва в місці проходження дороги Р-30 протягом 1959-1964 років. Державним інститутом по проектуванню міста Києва "Київпроект" повторно встановлені межі в натурі (на місцевості) та виготовлено каталог координат і висот міської межі Києва в системі координат МСК-85. Загальна площа міста Києва відповідно до згаданого каталогу координат станом на 1964 рік визначена 74 908,2000 га.
Згідно зі статтею 13 Конституції У країни земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК У країни громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.
Разом з тим, згідно з пунктом 12 розділу X "Перехідні положення" ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювались відповідними сільськими, селищними, міськими радами, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
При цьому, відповідно до положень Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" розмежування земель державної та комунальної власності полягало лише у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" було скасовано Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", внаслідок чого з 1 січня 2013 року вважаються розмежованими землі відповідно до положень статей 83 і 84 ЗК України.
Тобто, до 1 січня 2013 року повноваження щодо розпорядження усіма землями у місті Києві належало Київській міські раді.
Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 02.02.1966 селище міського типу Біличі Ірпінської міської ради було включено до меж міста Києва.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.11.2010 № 2121-р прийнято пропозицію Державної служби автомобільних доріг і Київської і Ірпінських рад щодо передачі ділянки автомобільної дороги, яка проходить вулицями Поповича, К. Маркса, Північною, Степанівською, Садовою (м. Ірпінь) протяжністю 3,3 кілометра та ділянки від вулиці Генерала Наумова (житловий масив Ново-Біличі, м. Київ) до житлового масиву Романівка (м. Ірпінь) протяжністю в межах м. Києва 5, 5 кілометра, що суміщаються з автомобільною дорогою загального користування Р-30 під 'їзд до м. Ірпеня з комунальної у державну власність з віднесенням їх до сфери управління Державної автомобільної служби доріг.
Рішенням Київської міської ради V сесії VI скликання від 15.07.2010 № 1293/4731 передано з комунальної власності міста Києва у державну з віднесенням до сфери управління Укравтодору ділянку автомобільної дороги Київ-Ірпінь (від вул. Генерала Наумова (житловий масив Ново-Біличі) до житлового масиву Романівка - м. Ірпінь, загальною довжиною в межах міста Києва 5,5 км.).
Отже, зазначена дорога та прилеглі до неї земельні ділянки перебувають на території міста Києва.
Як уже зазначалося, відповідно до пункту 6 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" у Київській області утворено Бучанський район до якого входить, зокрема, Коцюбинська селищна територіальна громада.
Рішенням Київської міської ради IX сесії IV скликання від 12.07.2012 № 795/8132 надано Службі автомобільних доріг у Київській області, за умови виконання пункту 2 рішення, в постійне користування земельну ділянку, площею 19,8420 га для будівництва автомобільної дороги від вул. Генерала Наумова (житловий масив Ново-Біличі. м. Київ) до житлового масиву Романівка (м. Ірпінь) у Святошинському районі м. Києва за рахунок земель, переданих відповідно до рішення Київської міської ради від 16.03.2006 № 285/3376 "Про передачу земельної ділянки Комунальному підприємству "Дирекція будівництва шляхотранспортних споруд м. Києва" для будівництва автомобільної дороги Ірпінь-Київ (Ірпінь, житловий масив "Романівка" - м. Київ) у Святошинському районі м. Києва" з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 17.09.2009 № 259/2328 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 16.03.2006 № 285/3376 "Про передачу земельної ділянки Комунальному підприємству "Дирекція будівництва шляхо¬транспортних споруд м. Києва" для будівництва автомобільної дороги Ірпінь-Київ (Ірпінь, житловий масив "Романівка" - м. Київ) у Святошинському районі м. Києва", право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 17.03.2010 № 05-9-00059 у зв'язку з передачею автомобільної дороги в державну власність (розпорядження Кабінету міністрів України від 17.11.2010 №2121-р, акт приймання-передачі від 08.07.2011).
В подальшому, на підставі рішення Київської міської ради від 12.07.2012 № 795/8132 видано Службі автомобільних доріг у Київській області державний акт на право постійного користування від 12.12.2012 серія ЯЯ№ 385092.
Як вбачається з листа Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації від 05.09.2018 № 01-09/5305, розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 10.11.2017 № 573 "Про передачу автомобільних доріг загального користування місцевого значення до сфери управління Київської обласної державної адміністрації" з 02.01.2018 автомобільні дороги загального користування місцевого значення Київської області, на праві оперативного управління, в існуючому стані передано до Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації.
Право розпорядження та користування земельними ділянками державної власності у відповідності до статті 15, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що прямо кореспондується з пунктом "а" статті 17 ЗК України, належить виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).
Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.
Таким чином, земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 8000000000:75:530:0001, 8000000000:75:628:0001, 8000000000:75:609:0001, 8000000000:75:602:0001, 8000000000:75:619:0001, 8000000000:75:629:0001, 8000000000:75:610:0001, 8000000000:75:527:0002, 8000000000:75:528:0001, 8000000000:75:620:0001, 8000000000:75:618:0001, 8000000000:75:608:0001, 8000000000:75:516:0003 перебувають у державній власності, розпорядником яких є Київська міська державна адміністрація.
Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру вказані земельні ділянки перебувають на праві постійного користування за Службою автомобільних доріг у Київській області (підстава виникнення права: рішення Київської міської ради від 12.07.2012 №795/8132; документ, що посвідчує право № 385092).
Відповідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у державній власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Згідно пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
Стаття 791 Земельного кодексу України передбачає, що формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ведення Державного земельного кадастру здійснюється, зокрема, шляхом внесення відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до пункту 18 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що Державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчуком Віталієм Анатолійовичем прийняті рішення від 30.05.2023 №№ 67814184, 67814284, 67814439, 67813986, від 31.05.2023 №№ 67832966, 67832644, 67831274 щодо реєстрації права власності на земельні ділянки за Київською міською державною адміністрацією з одночасною державною реєстрацією права постійного користування на них за Службою автомобільних доріг у Київській області з кадастровими номерами: 8000000000:75:528:0001,8000000000:75:530:0001, 8000000000:75:619:0001, 8000000000:75:620:0001, 8000000000:75:628:0001, 8000000000:75:629:0001, 8000000000:75:618:0001.
Окрім того, Державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Урдюк Оксаною Юріївною прийняті рішення від 30.05.2023 №№ 67809539, 67809852, 67806109, 67805918, від 31.05.2023 №№ 67830847, 67831124 щодо реєстрації права власності на земельні ділянки за Київською міською державною адміністрацією з одночасною державною реєстрацією права постійного користування на них за Службою автомобільних доріг у Київській області з кадастровими номерами: 8000000000:75:609:0001,8000000000:75:610:0001, 8000000000:75:608:0001, 8000000000:75:602:0001, 8000000000:75:527:0002, 8000000000:75:516:0003.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав вважати, що вказані рішення державних реєстраторів прийняті з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Міністерство юстиції України протиправно дійшло необгрунтованого висновку про задоволення скарги у зв'язку з тим, що оскаржувані рішення державних реєстраторів прийняті з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону, а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Висновок центральної Колегії Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3761/5 про задоволення скарги Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 №8915/01/31.02.01/2023, від 26.10.2023, № 3760/5 про задоволення скарги Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 № 8916/01/31.02.01/2023, не відповідає нормам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та порушує права позивача, а отже є протиправним.
Щодо позовних вимог про скасування наказів Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3761/5 та № 3760/5, вказана вимога є похідною від позовної вимоги про визнання цих наказів Міністерства юстиції України протиправним. Тому, зважаючи на задоволення вказаної вимоги, похідна вимога про скасування наказів Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3761/5 та № 3760/5 також підлягає задоволенню.
Викладені відповідачем у відзиві на позов аргументи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача з огляду на задоволення позову у повному обсязі.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26.10.2023 №3761/5 про задоволення скарги Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 №8915/01/31.02.01/2023.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26.10.2023 №3760/5 про задоволення скарги Київської обласної військової адміністрації від 06.09.2023 №8916/01/31.02.01/2023.
4. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, будинок 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь Київської міської державної адміністрації (03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31, корпус 2, код ЄДРПОУ 00022527) 5 368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн судового збору.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 25.04.2024.
Суддя Т.М. Ващенко