ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2024Справа № 910/749/24
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОПРОМ"
до про Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стягнення 1 248 164,00 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Васильняк Р.І.;
від відповідача: Найденко І.О.; Поляк О.О.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/749/24 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергопром» (далі також - позивач, ТОВ «Компанія «Енергопром») до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі також - відповідач, АТ «НАЕК «Енергоатом») про стягнення 3% річних в розмірі 174 999,28 грн та інфляційних втрат в розмірі 1 073 165,00 грн.
15.02.2024 відповідачем подано відзив на позов у якому також заявлено про зменшення розміру 3% річних.
21.02.2024 позивачем надано відповідь на відзив.
Крім того, 29.02.2024 до суду звернувся відповідач із заявою про відстрочення виконання судового рішення, а позивач, у свою чергу 12.04.2024 надав письмові заперечення щодо вказаної заяви.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 18.04.2024.
У судовому засіданні 18.04.2024 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову, а представники відповідача - заперечували.
Представник сторін також надали усні пояснення стосовно заявлених клопотань про зменшення розміру 3% річних, а також стосовно відстрочення виконання рішення.
У судовому засіданні 18.04.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
На розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/4094/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕНЕРГОПРОМ» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» про стягнення заборгованості у розмірі 3 309 805 грн. 39 коп за Договором поставки №53-129-01-20-02043 від 14.01.2020 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі № 910/4094/21, позов задовольнити частково. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕНЕРГОПРОМ» заборгованість у розмірі 3 072 378 (три мільйони сімдесят дві тисячі триста сімдесят вісім) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 48 401 (сорок вісім тисяч чотириста одна) грн. 17 (сімнадцять) коп., інфляційні у розмірі 188 942 (сто вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок дві) грн. 74 (сімдесят чотири) коп. та судовий збір у розмірі 49 645 (сорок дев'ять тисяч шістсот сорок п'ять) грн. 83 (вісімдесят три) коп. В іншій частині позову - відмовлено.
27.10.2021 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
Постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.11.2021 відкрито виконавче провадження № 67356247.
06.02.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 67356247 з примусового виконання наказу № 910/4094/21 від 27.10.2021 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
Як стверджує ТОВ «Компанія «Енергопром», зважаючи на виконання рішення суду у справі № 910/4094/21 06.02.2023, у позивача наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу за період з 16.03.2021 по 06.02.2023.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач позивався, зокрема, на наступне:
- 26.01.2023 з банківського рахунку ДП «НАЕК «Енергоатом» було списано суму боргу 82 647 467,36 грн за виконавчими документами у зведеному виконавчому провадженні № 36363275 (до якого входило й виконавче провадження № 67356247);
- позивачем помилково заявлено до стягнення збитки від інфляції та 3% річних з 16.03.2021, а не з 12.05.2021 (дати винесення рішення у справі № 910/4094/21);
- наявні підстави для зменшення заявленого розміру 3% річних до 1 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.
Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 по справі № 910/4094/21 встановлено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № поставки №53-129-01-20-02043 від 14.01.2020 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції).
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/4094/21 від 27.10.2021, яке набрало законної сили не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не може йому суперечити.
У вказаному рішенні суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення інфляційних втрат у заявленому до стягнення розмірі 188 942,74 грн та про часткове задоволення вимог щодо стягнення 3% річних, а саме в розмірі 48 401,17 грн за загальний період прострочення з 02.09.2020 по 12.03.2021.
У справі № 910/749/24 позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за загальний період прострочення з 16.03.2021 по 06.02.2023.
Позивач повзує строк закінчення нарахування із винесенням 06.02.2023 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постанови про закінчення виконавчого провадження № 67356247.
Хоча, фактично, ДП «НАЕК «Енергоатом» перерахувало на корить ТОВ «Компанія «Енергопром» суму боргу 3 072 378,00 грн (на яку нараховані 3% річних та інфляційні втрати) - 26.01.2023.
З огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що правильним періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 3 072 378,00 грн є період з 16.03.2021 по 25.01.2023.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказані норми кореспондуються з положеннями частин 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми заборгованості по лізинговим платежам), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст. 625 названого Кодексу.
Окрім того, згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених, зокрема, в пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14), саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Суд зауважує, що Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Інфляційні втрати нараховуються помісячно. Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню на суму 1 073 165,00 грн.
Також, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 171 968,99 грн.
Стосовно доводів відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних, то суд вважає за необхідне наголосити на такому.
3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, стосовно права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було зменшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 Цивільного кодексу України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Отже, з огляду на наведене, у суду відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача.
Відповідач також просить відстрочити виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відповідач не долучив належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відстрочення виконання рішення суду. Вказуючи на скрутне фінансове становище як на підставу для відстрочення виконання рішення суду, відповідач не наводить жодних обставин та доказів, які б свідчили, що у строк, на який АТ «НАЕК «Енергоатом» просить відстрочити виконання рішення суду, фінансове становище покращиться та у нього буде можливість виконати рішення суду в даній справі.
Суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 207, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОПРОМ" задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОПРОМ" (01103, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, 10/10, офіс 60; код ЄДРПОУ 30674659) 3% річних в розмірі 171 968, 99 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 073 165,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 18 677,00 грн.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.04.2024 року.
Суддя Ю.О.Підченко