25.04.2024 Справа №607/15192/22 Провадження №1-кп/607/69/2024
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі с/з ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у м. Тернополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022140140000023 від 21.06.2022 стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Горигляди Монастириського району Тернопільської області, українця, стрільця - помічника гранатометника другого відділення охорони другого взводу охорони четвертої роти охорони батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, адреса проживання: АДРЕСА_2 , солдата, не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України
за участю: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , -
Солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 (крім строкової служби), всупереч вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, близько 13 год. 30 хв. 09.05.2022 року самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , що розташована по АДРЕСА_1 , та об 11 год. 00 хв. 28.10.2022 року прибув до розташування військової частини НОМЕР_1 , чим вчинив самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану, вчинене особою, зазначеною в частині другій статті 407 КК України - військовослужбовцем (крім строкової служби), тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону №194-VIII від 12.02.2015).
25.04.2024 між обвинуваченим ОСОБА_3 та прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_4 , за участі захисника - адвоката ОСОБА_5 , на підставі ст. ст. 468, 469, 472 КПК України було укладено угоду про визнання винуватості.
Зміст укладеної угоди про визнання винуватості.
При вирішенні питання про укладення даної угоди враховано наступні обставини.
Обвинувачений ОСОБА_3 беззастережно визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у повному обсязі згідно обвинувального акта від 28.10.2022, у скоєному щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 66 КК України є пом'якшуючими обставинами.
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлені.
Обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий та не притягувався до кримінальної або адміністративної відповідальності, позитивно характеризується по місцю проживання, бажає проходити військову службу.
Відповідно до угоди, прокурор та обвинувачений ОСОБА_3 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.5 ст.407 КК України.
Ураховуючи обставини кримінального провадження №62022140140000023 від 21.06.2022, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 на даний час бажає виконувати свій громадянський обов'язок по захисту Батьківщини, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сторони з урахуванням положень ст.ст. 50, 51, 52, 63, 65, 69 (в редакції Закону № 2812-IX від 01.12.2022) Кримінального кодексу України узгодили покарання, яке слід призначити ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 407 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 КК України, враховуючи обставини справи та особу винного ОСОБА_3 , а саме: щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, бажає проходити військову службу, сторони узгодили, що замість позбавлення волі на строк 1 (один) рік призначити ОСОБА_3 покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на строк 1 (один) рік.
Відповідно до угоди, сторонам відомо та зрозуміло, що відповідно до вимог ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями пункту першого частини першої статті 394 та пункту першого частини третьої статті 424 КПК України, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацом 1 і 4 п. 1 ч. 4 статті 474 КПК України.
В угоді сторонами обумовлено наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості. Перевірка судом відповідності угоди вимогам КПК України та положення закону, якими він керується.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
У судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у самовільному залишенні військової частини, вчиненому в умовах воєнного стану, вчинене особою, зазначеною в частині другій статті 407 КК України - військовослужбовцем (крім строкової служби).
Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні беззастережно визнав свою вину, підтвердив свою згоду на призначення узгодженого покарання, а також те, що цілком розуміє свої права, які передбачені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення, щодо якого він визнав себе винним, вид покарання, що буде застосоване до нього, у разі затвердження угоди.
Обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що насильства, примусу чи погроз з питань укладення угоди до нього ніхто не застосовував. Обіцянок, чи будь-яких інших обставин, не передбачених угодою йому ніхто не надавав.
Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомила, що здійснювала захист обвинуваченого під час укладення угоди та повністю підтвердила зазначені його підзахисним дані.
Відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
Згідно ч. 4 ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Узгоджене сторонами у судовому засіданні покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, а також ст.. 69 КК України, яка діяла на момент вчинення злочину, що з врахуванням ч.2 ст.5 КК України дозволяє суду її застосовувати саме в такій редакції.
Умови угоди відповідають інтересам суспільства. Затвердження угоди свідчить про швидке здійснення судового провадження, яке забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинене ним правопорушення з метою виправлення останнього.
Із досліджених судом в судовому засіданні обвинувального акта та угоди, пояснень сторін вбачається, що умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, нею не вирішується питання щодо майна третіх осіб.
Суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обґрунтованих підстав вважати протилежно судом не встановлено.
Фактичні обставини, описані у обвинувальному акті, формулювання обвинувачення, вказане в угоді, підтвердження ОСОБА_3 цих обставин та визнання ним своєї вини у присутності захисника, дають можливість суду дійти висновку про існування фактичних підстав для визнання винуватості обвинуваченим.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 69 КК України (в редакціїЗакону № 2812-IX від 01.12.2022, тобто такій, яка діяла на момент вчинення злочину), за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Вказана норма Закону передбачає, що у кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК України.
Законом України № 2839-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці», який набрав чинності 27.01.2023 внесено зміни до ч. 1 ст. 69 КК України, а саме перелік кримінальних правопорушень за якими виключається можливість застосування положень ч.1 ст. 69 КК України, доповнено кримінальними правопорушеннями, передбаченими статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчиненими в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Однак, відповідно до ч.2 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Так, кримінальне правопорушення за яким обвинувачується ОСОБА_3 за ч.5 ст. 407 КК України вчинено ним в період 09. 05.2022 року по 28.10.2022 року, тобто до набрання чинності Законом України № 2839 - IX.
Зміни внесені до ч.1 ст. 69 КК України відповідно до Закону України № 2839-IX, погіршують становище особи обвинуваченого, оскільки унеможливлюють застосування положень ч.1 ст. 69 КК України при призначенні покарань за кримінальні правопорушення передбачені ст. 407 КК України, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, а отже не мають зворотної дії в часі.
Відповідно, при вирішенні питання про можливість призначення покарання за вказане кримінальне правопорушення, підлягають застосуванню положення ст. 69 КК України в редакції чинній станом на дату вчинення правопорушення, тобто станом на період з 9.05.2022 року по 28.10.2022 року, які не виключали можливість застосування судом положень ч.1 ст. 69 КК України при призначенні покарання за кримінальні правопорушення передбачені ст. 407 КК України, в тому числі в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
З врахуванням вказаного, суд при вирішенні питання про можливість призначення ОСОБА_3 основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України, узгодженого сторонами угоди, враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_3 - відсутність фактів попереднього притягнення до кримінальної відповідальності, обставини, які пом'якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного кримінінального правопорушення, зокрема, щире каяття, відсутність тяжких наслідків, бажання проходити військову службу, попередню участь в бойових діях та відсутність обставин, які обтяжують покарання, а тому за наявності вищевказаних обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вважає, за можливе застосувати ст. 69 КК України та перейти до іншого, більш м'якого покарання, не зазначеного в санкції ч.5 ст.407 КК України, а також із врахуванням даних про особу обвинуваченого на підставі ч.1 ст.62 КК України замінити покарання на тримання в дисциплінарному батальйоні.
Отже, підстави для відмови у затвердженні угоди відсутні, угода відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України.
Окрім того, з врахуванням винесення вироку, існує необхідність у скасуванні дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 .
Також, в строк відбуття покарання ОСОБА_3 необхідно зарахувати термін його перебування під вартою.
Керуючись ст.ст. 373, 374, 474-475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 25.04.2024 укладену між прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 за участі захисника ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами кримінального провадження покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 62 КК України, замінити призначене ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік триманням в дисциплінарному батальйоні строком на 1 (один) рік.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту початку фактичного проходження служби в дисциплінарному батальйоні.
В строк відбуття покарання ОСОБА_3 зарахувати термін його перебування під вартою з 18.01.2024 по 25.04.2024 року включно, з розрахунку відповідно до якого одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 - скасувати, звільнивши його з-під варти в залі суду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Захисник має право отримати копію вироку в суді.
Роз'яснити учасникам провадження, що згідно з статтею 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.
Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст.389-1 КК України.
Головуючий суддя ОСОБА_1