ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2024Справа № 910/861/24
За позовомФізичної особи-підприємця Ільїна Михайла Володимировича
до про Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» стягнення 293 947, 20 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Сабадин А.В.;
від відповідача: Волосюк Т.С.;
вільні слухачі Жмака В.О, Сухорабський Д.К.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/861/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Ільїна Михайла Володимировича (далі також - позивач, ФОП Ільїн М.В.) до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі також - відповідач, КП «Київтранспарксервіс») про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції в розмірі 293 947,20 грн.
07.02.2024 відповідачем подано відзив на позов та заявлено клопотання про витребування доказів.
Крім того, 21.02.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, а 27.02.2024 відповідач надав письмові заперечення на відповідь на відзив.
Суд дійшов висновку, що наявних у матеріалах справи фактичних даних достатньо для вирішення спору по суті, а отже, у витребуванні доказів немає потреби.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 18.04.2024.
У судовому засіданні 18.04.2024 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову, а представник відповідача заперечував.
У судовому засіданні 18.04.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Київської міської ради від 05.03.2019 № 184/6840 "Про вдосконалення організації паркувального простору в м. Києві" (далі - Рішення КМР № 184/6840) Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс" доручено розпочати продаж прав на розміщення та/або облаштування паркувальних майданчиків у м. Києві, які належать до сфери управління позивача відповідно до рішень Київської міської ради, виключно в системі електронних продажів "ProZorro.Продажі" (https://prozorro.sale), крім тих, що визначені для безпосереднього облаштування та/або експлуатації КП "Київтранспарксервіс", без передачі будь-яких прав на них третім особам.
21.02.2020 КП "Київтранспарксервіс" проведено аукціон про право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом'янський р-н, бульвар Лепсе, 4, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
Сума, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону (у випадку продажу): 146 973,60 грн. з ПДВ (підлягає оплаті впродовж 3 (трьох) банківських днів з дня підписання протоколу електронного аукціону, та не повертається у випадку непідписання договору).
Відповідно до платіжного доручення від 26.02.2020 №2 позивачем сплачено на користь відповідача 146 973,60 грн, призначення платежу: зг. Протоколу Електронного аукціону UA-PS-2020-02-05-000073-1 від 25.02.2020. Платник Ільїн М.В., код 2238225130.
06.03.2020 між КП «Київтранспарксервіс» (у тексті договору - сторона-1) та ФОП Ільїном М.В. (у тексті договору - сторона-2) (як переможцем електронного аукціону) укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2020-03/01 (далі також - договір), відповідно до умов якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом'янський р-н, бульвар Лепсе, 4, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 36 (тридцять шість) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 4.1 договору загальна ціна договору про передачу паркувального майданчику в експлуатацію визначається за формулою:
Ц дог = В експл + П раз, де
Ц дог - ціна договору в гривнях;
В експл - вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період, що підлягає оплаті на умовах договору в гривнях;
П раз - одноразовий платіж за право укладення договору в гривнях.
В експл =Вмм*К*Т, де
В мм - вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях, визначена за результатами аукціону;
К- кількість машиномісць паркувального майданчика, експлуатація яких підлягає оплаті;
Т- період, що підлягає оплаті на умовах в календарних днях.
Вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях, визначена за результатами аукціону та становить 37,25 грн., у т.ч. ПДВ 6,21 грн. (п. 4.2 Договору).
Згідно з п. 4.3 Договору загальна ціна договору становить 1 616 709,60 грн., з яких вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період, що підлягає оплаті на умовах договору - 1 469 736,00 грн. та одноразовий платіж за право укладання договору - 146 973,60 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 24 495,60 грн.
Крім того, судом встановлено, що рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 1 резолютивної частини рішення).
Визнано дії Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов'язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку (п. 2 резолютивної частини рішення).
За порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу першого частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накладено на Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» штраф у розмірі 2 605 133, 00 грн (п. 3 резолютивної частини рішення).
Зобов'язано Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити Антимонопольний комітет України протягом 10 календарних днів з дня його припинення з наданням підтвердних документів (п. 4 резолютивної частини рішення).
У вказаному рішенні Комітетом встановлено, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 50 рішення).
Положенням про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосуванням електронних торгів, затвердженого наказом директора КП "Київтранспарксервіс" від 06.08.2019 №70 (далі також - Положення), встановлені загальні вимоги, правила та єдиний порядок ведення роботи при застосуванні систем електронних торгів для реалізації іншими суб'єктами господарювання прав на експлуатацію майданчиків для паркування.
Так, відповідно до п. 5.2 зазначеного Положення, загальна вартість договору складається з двох основних компонентів: вартість експлуатації паркувального майданчика на весь період, що підлягає оплаті на умовах договору; та одноразовий платіж за право укладення договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування).
Пунктом 56 рішення Комітету, встановлено, що за інформацією КП "Київтранспарксервіс", одноразовий платіж сплачується переможцем торгів на користь КП "Київтранспарксервіс" впродовж трьох банківських днів із дня підписання протоколу про результати проведення торгів та не підлягає поверненню.
Відповідно до п. 74 рішення Комітету, за інформацією КП «Київтранспарксервіс», всі грошові кошти, які надходять до Підприємства від сплати переможцями Торгів, зокрема одноразового платежу КП «Київтранспарксервіс» використовує для забезпечення власної господарської діяльності, сплати податків і зборів, виконання зобов'язань Підприємства із забезпечення надходжень до бюджету м. Києва.
Отже, необхідність стягнення КП «Київтранспарксервіс» з переможців Торгів одноразового платежу жодним чином не пов'язана з підготовкою або проведенням Торгів (п. 76 рішення Комітету).
Комітет у п. 86 рішення зазначив, що встановлення КП «Київтранспарксервіс» для переможців Торгів обов'язку зі сплати Одноразового платежу призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність на відповідному ринку.
Наведені дії КП «Київтранспарксервіс» були б неможливими за умови наявності значної конкуренції на відповідному ринку, адже в такому випадку споживачі мали б можливість обирати між кількома продавцями таких товарів та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого продавця (п. 87 рішення Комітету).
Відповідно до п. 88 рішення Комітету, у випадку ж відсутності конкуренції на відповідному ринку та, як наслідок, відсутності у споживачів КП «Київтранспарксервіс» альтернативи щодо придбання прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві інакше, ніж у Підприємства, вищезазначені дії призвели до настання негативних наслідків для споживачів.
Таким чином, Антимонопольним комітетом України встановлено, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов'язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, позивачу було завдано шкоду у вигляді втрат, пов'язаних із сплатою одноразового платежу за право укладення договору № ДНП-2020-03/01 від 06.03.2020, що з урахуванням положень ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" становить 293 947,20 грн.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступне:
- перед підписанням Договору ДНП-2020-03/01 сторони погодили всі його істотні умови, разом з тим позивачу були відомі та погоджені ним умови Договору ДНП-2020-03/01 щодо обов'язку сплати одноразового платежу;
- між Фізичною особою-підприємцем Ільїним Михайлом Володимировичем та Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» на основі вільного волевиявлення та погодження всіх умов, в тому числі і щодо оплати одноразового платежу в сумі 146 973,60 грн, було укладено Договір від 06 березня 2020 року № ДНП-2020-03/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування;
- витрати на оплату Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» за послуги по експлуатації, утримання та облаштуванню майданчика для паркування транспортних засобів позивачем та одноразовий платіж по договору включались до загальної вартості за послугу з ведення діяльності з паркування транспортних засобів та розрахунками за паркування з третіми особами;
- позивач безпідставно включив до суми начебто завданих йому збитків у розмірі 146 973,60 грн , у т.ч. суму ПДВ у розмірі 24 495,60 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
За приписами статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Загальною підставою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди, є вчинення винною особою цивільного правопорушення, до складу якого включаються протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи, настання шкоди, причинний зв'язок між поведінкою та шкодою, вина особи. Наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення дає правові підстави для відповідальності.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведену правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 16.04.2020 у справі № 904/5489/18).
Враховуючи визначені цивільно-процесуальним законодавством принципи змагальності і диспозитивності судочинства можна зробити висновок, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.10.2019 у справі № 554/1583/16-ц.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, за результатами аукціону № UA-PS-2020-02-05-000073-1 по лоту: "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом'янський р-н, бульвар Лепсе, 4, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва; право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом'янський р-н, бульвар Лепсе, 4, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 36 (тридцять шість) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, який було проведено відповідачем 21.02.2020, позивача визнано переможцем аукціону.
У протоколі електронного аукціону № UA-PS-2020-02-05-000073-1визначено, що сума, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону становить 146 973,60 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 26.02.2020 № 2 позивачем сплачено на користь відповідача 146 973,60 грн, призначення платежу: зг. Протоколу Електронного аукціону UA-PS-2020-02-05-000073-1 від 25.02.2020. Платник Ільїн М.В., код 2238225130.
Отже, за право укладання з відповідачем договору для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів, ним було сплачено одноразовий платіж у розмірі 146 973,60 грн, однак як встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві.
Суд зазначає, що вказане рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 було оскаржено відповідачем шляхом подання позову до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 №75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20.
Проте, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 року у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 року у задоволенні позову Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 року відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.12.2022 року закрито касаційне провадження у справі № 910/16055/21 за касаційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі № 910/16055/21 залишено без змін.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 року у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 року, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Судом у справі № 910/16055/21 встановлено, що Антимонопольним комітетом України доведено, а КП "Київтранспарксервіс" не спростовано, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов'язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання-передачі майданчиків в експлуатацію становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.
Також, суд у справі № 910/16055/21 зазначив наступне:
- Відповідно до пункту 3 Рішення Київської міської ради № 930/1591 КП "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонементних талонів із паркування автомобільного транспорту в місті Києві, споживачі, які виявили бажання отримати права на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, обмежені у виборі суб'єкта господарювання, який реалізує такий товар. Наявність такої ринкової влади надає КП "Київтранспарксервіс" можливість диктувати виключні умови реалізації вказаного товару;
- Однак, у випадку незгоди із запропонованими КП "Київтранспарксервіс" умовами споживачі не мають можливості обрати альтернативного продавця прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві оскільки позивач займає монопольне (домінуюче) становлення на цьому ринку;
- Відповідно до приписів статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;
- Згідно частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
- Всупереч наведеним нормам КП "Київтранспарксервіс" встановлювало для переможців торгів такі умови реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві, які суперечать конкурентному законодавству та які неможливо було б застосувати за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.
З огляду на наведені вище обставини, шкодою, яка завдана ФОП Ільїну М.В. є здійснена позивачем оплата одноразового платежу за право укладення договору у розмірі 146 973,60 грн.
Протиправна поведінка відповідача у даному випадку полягає у тому, що у зв'язку із встановленням обов'язку сплати одноразового платежу за право укладення договору, останнім були порушені норми Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою полягає в тому, що внаслідок вчинення вказаних вище дій позивачем були переплачені грошові кошти.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Таким чином, враховуючи що відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (зловживання монопольним (домінуючим) становищем), суд дійшов висновку, що саме через винні дії відповідача позивачу було завдано шкоду в сумі 146 973,60 грн, яка на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підлягає відшкодуванню відповідачем у подвійному розмірі, а саме у сумі 293 947,20 грн.
Отже, на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач повинен відшкодувати позивачу завдану останньому шкоду у подвійному розмірі, тобто у сумі 293 947,20 грн.
Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ільїна Михайла Володимировича підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 207, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Фізичної особи-підприємця Ільїна Михайла Володимировича задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6; код ЄДРПОУ 35210739) на користь Фізичної особи-підприємця Ільїна Михайла Володимировича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) шкоду, заподіяну порушенням законодавства про захист економічної конкуренції в розмірі 293 947, 20 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 409,21 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.04.2024 року.
Суддя Ю.О.Підченко