Справа № 755/11568/22
Провадження №2/755/209/24
"23" квітня 2024 р. м.Київ
Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Коваленко І.В.,
при секретарі - Назаровій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
11 листопада 2022 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», звертаючись з позовом до суду, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 25339,25 Дол.США, що за курсом 36,56 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.11.2022 року складає 926402,98 грн., за кредитним договором № K3BLGA15006723 від 06.02.2008 року, яка складається з: 25339,25 Дол.США. - 3% річних від простроченої суми; судові витрати.
Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 06.02.2008 року уклали кредитний договір № K3BLGA15006723. Згідно договору АТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 332547,00 Дол.США на термін до 06.02.2018 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Згідно договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором K3BLGA15006723. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. АТ КБ «Приватбанк» звернувся до приватного нотаріуса з заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідача. 27.08.2019 року приватним нотаріусом було винесено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, винесення виконавчого напису від 27.08.2019 року, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань та не звільняє боржника від відповідальності за не виконання ним грошового зобов'язання. На даний час виконавчий напис від 27.08.2019 року не виконано боржником. Прострочена сума заборгованості за тілом крелиту становить 284142,09 Дол.США. Оскільки, з відповідача в рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана у виконавчому написі від 27.08.2019 року, тобто за період з 06.02.2008 року по 27.06.2019 року, то за період після винесення виконавчого напису від 27.08.2019 року, з 14.11.2019 року по 31.01.2022 року, відповідач має заборгованість у розмірі - 25339,25 Дол.США., яка складається з наступного: - 25 339,25 Дол.США. - 3% річних від простроченої суми.
05.12.2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву було повернуто суб'єкту звернення.
04.07.2023 року постановою Київського апеляційного суду ухвалу Дніпровського районного суду міста Києві від 05.12.2022 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
02.08.2023 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла цивільна справа 755/11568/22 за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
09.08.2023 року в порядку автоматизованого розподілу справ заяву передано раніше визначеному складу суду - судді Коваленко І.В.
10.08.2023 року на виконання вимог ч.6 ст.187 ЦПК України суддею в порядку досудової підготовки справи здійснено запит до Електронного реєстру територіальної громади м.Києва «ГІОЦ/КМДА».
15.08.2023 року, згідно ч.7 ст. 187 ЦПК України, з відділу з питань реєстрації проживання /перебування фізичних осіб Дніпровської РДА отримана інформація про реєстрацію відповідача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
16.08.2023 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого засідання на 14 год. 00 хв. 03 жовтня 2023 року.
За змістом положень ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, який направлявся за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Інших заяв по суті справи від учасників справи не надійшло.
13.11.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, у прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримував у повному обсязі та проти винесення заочного рішення заперечував.
Відповідач ОСОБА_1 до судового засідання не з'яився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини неявки суду не повідомив.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно положень частини 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
За нормою частини 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі № 235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Судом встановлено, що 06 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K3BLGA15006723 за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 332 547 дол.США на наступні цілі: споживчий кредит під заставу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , 300 000 дол.США, а також 32 547 дол.США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п.2.1.3,2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.7.2. даного договору. Періодом сплати вважати період з 06 по 11 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що плачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісячно у період плати надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 4 418,19 дол.США згідно графіку погашення кредиту для погашення заборгованості за кредитним договором, яка включає заборгованість за кредитом, відсотками, винагородою, комісією.
04 листопада 2008 року між Банком та позичальником ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № K3BLGA15006723 від 06.02.2008 року, згідно якої було внесені зміни до п.8.1 кредитного договору, а саме збільшився відсоток за користування кредитом з 1% до 1,22%, а також зміни внесені до п.8.4 кредитного договору, змінився відсоток пені при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту з 0,15% до 2,55%.
За приписом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
27 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального кругу Бондар І.М. видано виконавчий напис, яким звернуто стягнення на нерухоме майно - квартира, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Зазначене нерухоме майно за договорома іпотеки K3BLGA15006723 посвідченого 06.02.2008 приватним нотаріусом Мироник О.В. за реєстрованим № 1037, передане в іпотеку Акціонерному товариству Клмерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником Закритого акціонергого товариства комерційного Банку «Приватбанк». Для задоволення вимог АТ КБ «Приватбанк запропоновано перерахувати кошти у розмірі 1 916 373,61 доларів США за період з 06.02.2008 року по 27.06.2019 рік.
Станом на час розгляду справи виконавчий напис приватного нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 27 вересня 2019 року, що зареєстровано в реєстрі за №2403 є чинним, у судовому порядку не визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Так, відповідно до положень ст.575 ЦК України (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Законом України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Ст. 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (ст. 7 Закону України «Про іпотеку»).
Ч. 1 ст. 33 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Сума заборгованості за тілом кредиту становить 284 142,09 доларів США. Оскільки, з відповідача в рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана у виконавчому написі від 27.08.2019 року, тобто за період з 06.02.2008 року по 27.06.2019 року, то за період після винесення виконавчого напису від 27.08.2019 року, з 14.11.2019 по 31.01.2022 року відповідач має заборгованість (згідно розрахунку 3% річних від простроченої суми) в розмірі - 25 339,25 Доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України, встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Отже, відсутність реального виконання зобов'язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст.526, 599 ЦК України.
Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зроблено висновок, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Результат аналізу наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики позикодавець вправі вимагати від позичальника 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно зі ст.625 ЦК України.
Виходячи з наведеного, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що має місце неналежне виконання відповідачем умов договору кредиту в частині своєчасного повернення грошових коштів, що тягне за собою цивільно-правову відповідальність, яка передбачена вищенаведеними нормами цивільного законодавства України, тому позивачем правомірно заявлено вимоги про застосування до відповідача заходів відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, в частині нарахування на суму боргу трьох відсотків річних.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення 3% річних за період з 14.11.2019 по 31.01.2022 р.р., при визначенні суми боргу, суд бере за основу наданий позивачем розрахунок заборгованості, в той же час відповідач не скористався процесуальним правом подати відзив на позовну заяву, в якому викласти свої заперечення та надати докази на підтвердження належного виконання рішення суду про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата ВС, розглянувши справу № 373/2054/16, дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046, ч.1 ст.1049 ЦК України, належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.
21 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Враховуючи ту обставину, що зміна типу товариства, в розумінні ч. 2 ст. 5 Закону України «Про акціонерне товариство» не є його перетворенням, а зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, зазначені зміни зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, суд вважає можливим стягнути вищевказану заборгованість на користь АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно з платіжним дорученням при пред'явленні позову до суду, позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 13896,04 гривень.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 13896,04 грн.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3 % (відсотки) річних від простроченої заборгованості за кредитним договором № K3BLGA15006723 від 06 лютого 2008 року за період з 14 листопада 2019 року по 31 січня 2022 року у розмірі 25 339 (двадцять п'ять тисяч триста тридцять дев'ять) доларів США 25 центів, що за курсом 36,56 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.11.2022 року складає 926 408,98 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Учасники справи:
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, вул.Грушевського, буд.1-Д, м.Київ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Суддя: