Справа №:755/6735/24
Провадження №: 2/755/4645/24
"25" квітня 2024 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді САВЛУК Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з вимогами:
«Визнати нерухоме майно - квартиру загальною площею 85,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , майном з формою спільної сумісної власності.
Визнати право власності на частину квартири, розташованої за адресою: - АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
Поновити реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 11 квітня 2024 року № 521, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Тетяною Анатоліївно».
Вивчивши матеріали позовної заяви на предмет дотримання вимог цивільного процесуального законодавства щодо підвідомчості даного спору місцевому загальному суду, суддя приходить до наступних висновків.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 визначено, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Так, під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Виходячи з положень ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Об'єднані можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 (провадження № 12-231гс18).
Отже, однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів), або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Об'єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов'язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи. Об'єднання позовів є правом, а не обов'язком суду (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18).
Згідно із ч. 5 ст. 188 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Наслідки порушення правил об'єднання в одне провадження кількох вимог у загальному порядку передбачені п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, згідно якому заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу: похідні позовні вимоги, множинність позовів чи сторін, крім вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судами; коли суд відповідно до ч. 6 ст. 188 до початку розгляду справи по суті роз'єднує позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства).
Виходячи з предмету спору, позивачем одночасно заявлено вимоги, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства щодо визнання права власності на частку в об'єкті нерухомого майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак одночасно заявлено вимогу щодо поновлення реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , заявлені вимоги в цій частині підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства виходячи з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. (частина 1, 2 статті 2 КАС України).
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією України чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Отже, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 2 Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання / виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання / зняття з реєстрації місця проживання (перебування) / задекларованого місця проживання / зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи.
Відповідно до ст. 29 Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб щодо внесення інформації до реєстру територіальної громади про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування рішень органів реєстрації, зміну інформації в реєстрі територіальної громади можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Таким чином, правовідносини у сфері зняття з реєстрації місця проживання є публічно-правовими.
Також слід звернути увагу, що згідно з ч.ч. 4-5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Зважаючи на викладене, позивачем обрано спосіб захисту, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки захист порушених прав шляхом поновлення реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей, має відбуватись з дотриманням вимог та встановленого порядку, визначеного нормами Кодексу адміністративного судочинства України, в свою чергу суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
За змістом частини першої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
За наведених обставин, суддя приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки позивачем в позовній заяві об'єднанні вимоги щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (ч. 5 ст. 188 ЦПК України).
Враховуючи наведене та керуючись статями 5, 19, 185,186, 188, 259-260, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Інформацію по справі можна отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі інтернет http://dn.ki.court.gov.ua.