Справа №:755/4327/24
"22" квітня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючої судді Яровенко Н.О.
при секретарі Локотковій І.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання,-
08 березня 2024 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, та просить суд шлюб зареєстрований у відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з відповідним актовим записом № 1685 .
Заява мотивована тим, що позивач і відповідач уклали шлюб. Фактично сім'я припинила своє існування і нинішні стосунки абсолютно не відповідають поняттю сім'ї. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливо. Шлюб по суті носить формальний характер. Примирення між нами також неможливо.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Позивач у судове засідання, призначене на 22 квітня 2024 року не з'явилася. Надіслала заяву згідно якої позовні вимоги підтримує та розгляд справи просить проводити без її участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надіслав заяву згідно змісту якої проти позову не заперечує, часу на примирення не потребує також просить розгляд справи проводити без її участі.
За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним позов задовольнити частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, що 17 вересня 2020 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб, що зареєстрованний Дніпровським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що було зроблено відповідний актовий запис № 1685. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_4 , дружина: ОСОБА_4 . (а.с.2)
За час перебування у шлюбі у сторін народилась спільна дитина: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25 лютого 2021 року виданого печерським райогнним відділом у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з відповідним актовим записом № 877.
Як зазначає позивач, що підставою для розірвання шлюбу є відсутність взаєморозуміння і взаємоповага. Фактичні шлюбні відносини припинені та збереження сім'ї неможливе.
Відповідно до положень ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України)
Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Статтею 104 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання. А згідно з вимогами ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Оскільки шлюбні відносини фактично припинені, проживають окремо та таке перебування суперечить волі та інтересам один до одного, шлюбні стосунки не підтримують, примирення між сторонами неможливе, а тому зберегти сім'ю не надається можливим і шлюб підлягає розірванню.
Статтею 113 СК України передбачено, що особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Особа, яка вирішила змінити своє прізвища після розірвання шлюбу, має право звернутися до орган державної реєстрації актів цивільного стану з заявою про зміну прізвища або до суду під час розгляду справи про розірвання шлюбу, зазначенням в прохальній частині позовної заяви вимоги про зміну прізвища.
Судом встановлено, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить присвоїти після розірвання шлюбу за нею дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».
Враховуючи, що вибір прізвища при розірванні шлюбу є правом особи, суд приходить до висновку щодо необхідності задоволення в цій частині позовних вимог позивача.
Згідно ч.2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Щодо питання про стягнення з відповідача витрат на надання правничої допомоги, що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі№ 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, слід дійти висновку, щодо понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту з'явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.
Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.
Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
За матеріалами справи встановлено, що 05 січня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кравченко О.В., яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3388 від 26.06.2008 року видане Київською міською КДКА укладено Договір №1 про надання необхідної правової допомоги у зв'язку із розірванням шлюбу. (а.с.7).
Відповідно до Додатку № 1 до договору № 1 про надання правової допомоги від 05 січня 2024 року сторони погодили строк та порядок виплати гонорару. (а.с.8)
В Додатку № 1 до Договору № 1 про надання правової допомоги від 05 січня 2024 представник позивача надав детальний опис робіт (наданих послуг) та їх вартості, а саме: юридична консультація; вивчення документів; юридичний аналіз правовідносин; пошук, перевірка інформації; складання запитів, листів, клопотань; виїзд адвоката на підприємство, установу в межах м. Києва для вручення або отримання будь - якого документа; вивчення судової практики зі спірних правовідносин; підготовка та складання позовної заяви; підготовка та складання відповіді на відзив, заперечень; підготовка та складання апеляційної скарги, касаційної скарги, відзиву, відповіді на відзив; складання інших процесуальних документів; підготовка пакету документів; участь у судовому засіданні, що складає вартість послуг - 1300,00 грн. за годину .
Матеріали справи не містять жодних Актів приймання-передачі виконаних робіт, підписаних сторонами на підтвердження прийняття позивачем наданих йому правових послуг.
Акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послугу, що відсутні в матеріалах справи унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу. При суд ураховує, що наведений в додатку до Договору про надання правничої допомоги перелік послуг та їх вартість не є доказом щодо фактично наданих послуг і виконаних робіт.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.) розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки позовна заява не містить посилань на практики Верховного суду щодо спірних правовідносин, які склалися, відсутність в матеріалах справи акт виконаних робіт, відсутність доказів оплати послуг за надання правової допомоги, відсутність адвокат у судовому засіданні, категорію та складність справи, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, приходить до висновку, що судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1300, 00 грн. є обґрунтованими.
При суд ураховує, що наведений в Додатку № 1 до Договору про надання правничої допомоги перелік послуг та їх вартість не є доказом щодо фактично наданих послуг і виконаних робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так як, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. 24, 55, 56, 104, 105, 112 СК України, ст. 1-13, 77-83, 89, 95, 142, 200, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 17 вересня 2020 року Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з відповідним актовим записом № 1685 - розірвати.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 відновити її дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 » .
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. на користь ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 1300,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя Яровенко Н.О.