1-кс/754/1188/24
Справа № 754/5775/24
Іменем України
25 квітня 2024 року Слідчий суддя Деснянського районногосуду м.Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12013110030001225 від 24 січня 2013року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України,
До Деснянського районного суду м.Києва надійшло клопотання старшого слідчого слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліціїу м.Києві ОСОБА_3 , погоджене прокурором Деснянської окружної прокуратури м.Києва ОСОБА_4 , про арешт майна по матеріалах досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013110030001225 від 24.01.2013, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.190 КК України, а саме квартири АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2308858880000), яка на праві приватної власності належить ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал», код ЄДРПОУ 38489695, з забороною здійснення реєстраційних дій щодо відчудження будь-яким способом, з метою збереження речових доказів.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначає, що ОСОБА_5 11 жовтня 2004 року, умисно, з корисливих спонукань, з метою заволодіння чужим майном шляхом шахрайства вступив у попередню змову із ОСОБА_6 .
Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном, яке належить ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , зловживаючи їх довірою, що виникла в результаті знайомства та дружніх відносин, з метою продажу квартири АДРЕСА_2 та під приводом придбання їм іншого окремого житла, а також, одруження ОСОБА_5 з ОСОБА_7 , запевнив та переконав останню у правильності і сумлінності своїх дій, та заволодів чужим майном, що належить ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - квартирою АДРЕСА_3 , завдавши потерпілим матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.
У подальшому, 19 серпня 2005 року, ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з метою приховування своєї злочинної діяльності шляхом укладення договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2 , формально переоформили вказану квартиру з власності ОСОБА_6 на ОСОБА_12 . Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_12 у відповідності до розподілених ролей 16.12.2005 року у ВАТ «Кредитпромбанк», яке в подальшому було перейменовано у ПАТ «Кредитпромбанк» отримала кредит у розмірі 67500 доларів США згідно кредитного договору № 49.28/89/С-П-05 від 16.12.2005 року, забезпечивши виконання кредитного зобов'язання іпотечним договором № 33/89/П/3-05 від 16.12.2005 року, на вказану квартиру, заволодівши коштами, розпорядились ними на власний розсуд.
В ході допиту потерпілої ОСОБА_7 остання повідомила, що 9 вересня 1994 року, держадміністрацією Ватутінського району м. Києва, їй та членам її родини: чоловікові - ОСОБА_13 , та дітям: сину ОСОБА_8 , дочкам ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , було видано ордер №19574 на право заняття службового житлового приміщення - чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 , на підставі розпорядження представника Президента України районної ради народних депутатів №883 від 19 серпня 1994 року. Зазначену квартиру вона отримала як службову від держадміністрації Ватутінського району м. Києва, оскільки у ЖЕК 1304 Ватутінського району ( зараз Деснянського) м. Києва працювала двірником - наглядачем.
У 1995 році помер її чоловік і вона залишилась одна виховувати дітей. Тому вона узяла квартирантів ОСОБА_5 , а другий його двоюрідній брат ОСОБА_14 . ОСОБА_5 запропонував здати дві кімнати її квартири під офіс, та запропонував у її двох кімнатах відкрити перукарню, а в двох інших кімнатах вона мала проживати зі своїм сином ОСОБА_15 . ОСОБА_7 відмовила ОСОБА_5 . Через деякий час ОСОБА_5 запропонував їй поїхати разом з ним в м. Ірпінь, де його двоюрідний брат ОСОБА_14 , разом зі своїм знайомим винаймали кімнату у приватному будинку. Після чого ОСОБА_16 запропонував їй деякий час пожити у тому будинку в м. Ірпіні, на що остання погодилась. ОСОБА_5 привіз її у АДРЕСА_4 , де проживали на квартирі його двоюрідній брат ОСОБА_17 зі своїм приятелем
ОСОБА_18 даному будинку вона проживала приблизно на протязі одного тижня, після чого поїхала до себе додому до м. Києва. Через декілька днів після її повернення додому, до неї приїхав ОСОБА_16 , який привіз ОСОБА_19 і попросив, щоб той пожив у її квартирі, мотивуючи тим, що господарка приватного будинку АДРЕСА_4 , де проживав ОСОБА_17 та ОСОБА_20 , виганяє їх з квартири, так як у них не було грошей платити за своє проживання. ОСОБА_7 взяла до себе проживати ОСОБА_19 , а через деякий час до неї ОСОБА_16 звернувся з проханням дозволити проживати у її квартирі ОСОБА_21 . Остання взяла до себе на квартиру і ОСОБА_22 . Вони проживали в окремій кімнаті її квартири у м. Києві.
В подальшому між потерпілою та ОСОБА_23 сталися дружні відносини і ОСОБА_16 запропонував їй свою допомогу і попросив у неї дати на нього довіреність на квартиру АДРЕСА_2 на той випадок, що коли з нею щось трапиться, то щоб він зможе квартиру переоформити на її рідну меншу сестру Надію. На таких умовах остання надала довіреність ОСОБА_24 на початку липня 2005 року. ОСОБА_16 отримав довіреність і від її сина ОСОБА_25 , пообіцявши йому купити однокімнатну квартиру, однак так і не купив. В подальшому ОСОБА_16 та ОСОБА_7 одружилися.
Після того, як ОСОБА_16 отримав довіреності від її доньок, він діючи на підставі цих довіреностей, написав заяву про виключення ОСОБА_7 з квартири із числа службових приміщень та на підставі розпорядження №861 від 17.08.2004 р. «Про виключення із числа службових приміщень» комунального підприємства «Житлорембудсервіс» Деснянського району міста Києва, чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 , її було виключено із числа службових приміщень.
ОСОБА_16 звернувся до керівника органу приватизації Деснянського району м. Києва із заявою від імені її та її дітей про оформлення передачі у приватну власність квартири.
На підставі розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 02.09.2004 №2548, про передачу квартири АДРЕСА_2 у власність - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на праві приватної власності в рівних частках, було видано Свідоцтво про право власності на житло. Свідоцтво про право власності на житло таємно від мене із собою забрав ОСОБА_16 і він же таємно від мене приватизував мою квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 02.09.2004 квартира АДРЕСА_2 (після зміни назви вулиці - відповідно до Рішення Київської міської ради від 18.10.2018 №1907/5971, стала Кубанської України, належала - ОСОБА_7 і членам її сім'ї: ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 на праві приватної власності в рівних частках.
ОСОБА_16 повіз її до нотаріуса - жінки, нотаріальна контора якої розміщена по АДРЕСА_5 , де вона мала надати довіреність на ОСОБА_26 . Нотаріус на прізвище - ОСОБА_27 , десь спішила і тому дала їй розписатись на чистому бланку довіреності. ОСОБА_7 розписалась на чистому бланку довіреності та розписалась у якійсь книзі. Вже оформлену довіреність у нотаріуса забирав ОСОБА_16 без її присутності.
В подальшому ОСОБА_7 та ОСОБА_16 одружилися та ОСОБА_16 запропонував продати її 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 та на виручені гроші купити з ним на двох окремий приватний будинок у АДРЕСА_6 , а її двом дочкам ОСОБА_16 сказав, що купить двокімнатну квартиру у АДРЕСА_7 .
Через деякий час від працівників міліції ОСОБА_7 стало відомо, що її квартира АДРЕСА_2 , ОСОБА_23 продана 11 жовтня 2004 року на підставі довіреностей від неї та членів її родини ОСОБА_21 . Ні вона, ні її діти від ОСОБА_28 і від будь-кого іншого не отримували ніякі кошти за продаж квартири, так як вона її не продавала, вона зрозуміла, що ОСОБА_16 разом з ОСОБА_6 за участю ОСОБА_19 шахрайським шляхом заволоділи її квартирою.
На даний час в ході досудового розслідування встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №358543599 від 15.12.2023 право власності на квартиру загальною площею (кв.м): 78.9, житловою площею (кв.м) за адресою: АДРЕСА_8 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» код ЄДРПОУ 38489695.
12 грудня 2023 року квартиру АДРЕСА_2 визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.
Слідчий зазначає у клопотанні, що виникла необхідність у накладенні арешту на квартиру АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2308858880000), яка на праві приватної власності належить ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» (код ЄДРПОУ 38489695) для збереження речового доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання розглядається без повідомлення власника майна.
Слідчий в судове засідання не з'явилась, про час, день та місце розгляду клопотання повідомлялась належним чином, подала до суду заяву про розгляд клопотання за її відсутності, в якому вимоги клопотання підтримала та просила його задовольнити за наведених в ньому підстав.
Слідчим суддею визнано за можливе проводити розгляд клопотання за відсутності слідчого.
Слідчий суддя дослідивши клопотання та додатки до нього, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з клопотання та додатків до клопотання, СВ ДеснянськогоУП ГУНПу м.Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12013110030001225від 24.01.2013,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, по факту заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, за попередньою змовою, групою осіб, а саме квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_8 .
Постановою слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві ОСОБА_3 від 12 грудня 2023 квартиру АДРЕСА_2 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Перша та найголовніша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання з боку органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого абзацу надає право позбавляти власності лише «на умовах, передбачених законом», при цьому у другому абзаці визнається право держав здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" пункт 58).
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно із ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.3 зазначеної статті, з метою збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Накладаючи арешт на майно з підстав передбачених п.1, ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя не тільки має переконатися в тому, що майно відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, а й врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Оскільки винесення постанови про визначення майна речовим доказом, не може бути єдиною підставою, для арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Слідчий суддя доходить до висновку, що слідчим не доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт вказаної квартири, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, що може бути виконане завдання для виконання якого слідчий звертається із клопотанням про арешт майна, враховуючи обставини викладені у клопотанні.
З матеріалів, доданих до клопотання вбачається, що на вказану квартиру в рамках цивільного провадження накладався арешт для забезпечення позову.
Слідчим не доведено можливість використання майна, про арешт якого він клопоче, як доказу у кримінальному провадженні та для забезпечення даного кримінального провадження.
Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Так, відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження.
Слідчим в клопотанні не доведено необхідності арешту, не доведено наявності ризиків передбачених абзацом 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, клопотання слідчого задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173,369-372,309 КПК України,
В задоволенні клопотання старшого слідчого слідчого відділу Деснянськогоуправління поліціїГоловного управлінняНаціональної поліціїу м.Києві ОСОБА_3 про арешт майна по матеріалах досудового розслідування укримінальному провадженні №12013110030001225 від 24січня 2013року, за ознаками кримінального правопорушення,передбаченого ч.4ст.190 КК України, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1