Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/1296/24
Провадження № 2-а/711/22/24
15 квітня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого-судді Кондрацької Н.М.
при секретарі Мелещенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Черкаси адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горобець Сергій Олександрович, до Відділу поліції № 5 (м. Немирів) Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, -
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Горобець С.О. звернувся до суду з позовом доВідділу поліції № 5 (м. Немирів) Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою інспектора відділу поліції № 5 Вінницького районного управління поліції серії ТНА № 1330387 від 28 січня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400 грн. за ч. 2 ст.126 КУпАП, а саме за порушення п.2.1.а ПДР - керування особою, відповідним транспортним засобом, яка не має права керування ним. З вказаною постановою ОСОБА_1 не згоден, так як вважає, що дана постанова є такою, що винесена з порушенням КУпАП та підлягає скасуванню з тих підстав, що висновок поліцейського не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, ОСОБА_1 28.01.2024 був зупинений працівниками поліції за невиконання ним вимог дорожнього знаку 3.3 (рух вантажних автомобілів заборонено), та пред'явив тимчасове посвідчення водія серії НОМЕР_1 у якого закінчився термін дії. Разом із тим, він надав пояснення інспектору, що має посвідчення водія та їде за ним, оскільки його вилучили при вчиненні останнім ДТП. При цьому, за результатами розгляду справи № 711/8238/23 ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності до штрафу, однак без позбавлення права керування транспортним засобом.?Також, ОСОБА_1 показав інспектору відповідне рішення суду та квитанцію про сплату штрафу, як доказ не позбавлення останнього права керування та підстави попереднього отримання тимчасового посвідчення водія, оригінал якого тимчасово знаходився на зберіганні у поліції та по завершенню трьох місячного терміну останньому не повернуто. Зазначає, що позбавити права керування може лише суд, особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення, однак при цьому особа не позбавляється права керування транспортним засобом. Тобто, ОСОБА_1 не позбавлений права керування транспортним засобом, а керував лише за його тимчасової відсутності, що підтверджується як наявною постановою суду, так і дійсним посвідченням водія, які долучає до позову. Так, згідно диспозиції ч. 2 ст. 126 КУАП, за якою винесено оскаржувану постанову, відповідальність особи настає за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом. Тобто, необхідною умовою адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП є відсутність у особи права керування певного категорією транспортних засобів.
Згідно ч. 1 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством. Таким чином, інкриміноване ОСОБА_1 порушення п. 2.1.а ПДР утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а отже поліцейським помилково кваліфіковано його дії за ч. 2 ст. 126 КУпАП та своїми діями порушив права позивача, а саме: відповідач незаконно розглянув справу на місці зупинки автомобіля, хоча закон дозволяє розглядати справи виключно за місцезнаходженням органу, який уповноважений розглядати такі справі; позбавив позивача можливості скористатися у повному обсязі своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП; порушив вимоги щодо процедури розгляду справи, а саме проігнорував порядок встановлений ст. ст. 278, 279 КУпАП.
За таких обставин, ОСОБА_1 змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів, передбачених законом.
З огляду на викладене, просить суд постанову серії ТНА № 1330387 від 28.01.2024 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 скасувати та провадження по справі закрити, у зв'язку із відсутністю в його діях ознак адміністративного правопорушення. Судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.02.2024 прийнято позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.
Представником відповідача ОСОБА_2 13.03.2024 до суду надіслано відзив, сформований у системі «Електронний суд», у якому ГУНП у Вінницькій області вважає поданий позов безпідставним та необґрунтованим з наступних причин. Вказує, що 28.01.2024 інспектором СРПП ВП № 5 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 був зупинений транспортний засіб TGS 18.360 д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який не виконав вимогу дорожнього знаку 3.3 (рух вантажних транспортних засобів заборонено) та пред'явив тимчасове посвідчення водія у якого пройшов термін використання. Тож, інспектором СРПП ОСОБА_3 була винесена постанова серії ТНА 1330387 відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Крім того, вказує, що ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачає, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно з ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. За приписами ст. 217 КУпАП. посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків. Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у п.п.2,5 ст. 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України. Відповідно до ст.222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Ч.2 ст.258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст. 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення. Відповідно до п.1 р.І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 передбачено, що повноваження з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення покладено на поліцейських підрозділів патрульної поліції та поліцейських, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція. Відповідно до п.4 р.І вказаної Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. З огляду на вказане, ГУНП вважає, що спірна постанова складена уповноваженою особою у відповідності до вимог чинного КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС №1395, інспектор поліції під час винесення оскаржуваної постанови діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України. Постанова винесена уповноваженим працівником поліції на місці вчинення правопорушення у складена у відповідності до ст. 258, 283 КУпАП. Стягнення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП накладено інспектором у межах наданих йому повноважень і лише під час виконання службових обов'язків та були здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України та зафіксовані у постанові про накладання адміністративного стягнення серії ТНА 1330387 від 28.01.2024. Таким чином, просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення відмовити у повному обсязі.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Горобець С.О. не з'явилися, до початку адвокт подав заяву, у якій просив розгляд проводити без участі позивача та його представника, зазначає, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять задовольнити. При цьому, долучає до матеріалів справи докази щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, які просить врахувати під час ухвалення рішення та стягнути з відповідача на користь позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки до суду не повідомили, 13.03.2024 до суду надіслано відзив, сформований у системі «Електронний суд», у якому запречували проти задоволення позовних вимог та просили відмовити у повному обсязі.
Враховуючи думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Предметом судового розгляду за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії постанови серії № ТНА 1330387 від 28.01.2024, вбачається, що 28.01.2024 о 23 год 01хв у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не виконав вимогу дрожнього знаку 3.3, рух вантажних автомобілів заборонено та пред'явив тимчасове посвідчення водія серії НОМЕР_1 , у якого закінчився термін дії, чим порушив п. 2.1 а ПДР, - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним заосбом, за що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути притягнутий заходам адміністративного примусу у зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом.
На підставі статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 293 КУпАП і роз'яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» - орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Суд при розгляді даної категорії адміністративних справ перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови та її поважність згідно з вимогами пункту 3 частини 1 статті 293 КУпАП.
Отже, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для прийняття постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за частиною 2 статті 126 КУпАП.
Згідно до вимог ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, в тому числі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Пунктом 1.1 ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
У відповідності до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 8.1. ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно розділу 33 ПДР України «Дорожні знаки», а саме дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», зазначено, що забороняється рух вантажних автомобілів і составів транспортних засобів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т (якщо на знаку не зазначена маса) або з такою, що перевищує зазначену на знаку, а також тракторів, самохідних машин і механізмів.
До того ж, відповідно до п.2.1 а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 (п.2.4 ПДР України).
Крім того, ст. 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до постанови серії ТНА № 1330387 ОСОБА_1 було зупинено інспектором відділу поліції № 5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 за порушення вимоги дорожнього знаку 3.3 «рух вантажних автомобілів заборонено, при цьому порушником було пред'явлно тимчасове посвідчення водія серії НОМЕР_1 , оскільки його посвідчення водія було вилучено працівниками поліції після вчинення ним ДТП.
Разом з тим встановлено, що постановою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 23.11.2023 у справі №711/8238/23 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Тобто, указаною постановою ОСОБА_1 не було позбавлено права керування транспортними засобами.
Приписами статті 280 КУпАП закріплено обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
У випадках, передбачених частинами першою та другою статті 258 КУпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП.
Таким чином, з огляду на виклалене вище, суд приходить до висновку, що у діях ОСОБА_1 щодо пред'явлення інспектору поліції під час його зупинки тимчасового посвідчення водія серії НОМЕР_1 , у якого закінчився термін дії, формально вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, тобто склад порушення ч. 2 ст. 126 КУпАП, за якою складено постанову про питягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, у діях останнього відсутній.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тож, відносно позивача інспектором винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за відсутності належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення щодо порушення вимог ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Згідно п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає заявлені вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, постанова про накладення адміністративного стягнення відносно нього - до скасування, а провадження у справі про адміністративне правопорушення -до закриття.
Окрім цього, вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У даній справі позивачем понесені судові витрати у розмірі 605,60 грн. судовго збору, сплаченого згідно квитанції від 05.02.2024 та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Враховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання позову в розмірі 605,60 грн. підлягають до стягнення з відповідача Відділу поліції № 5 (м. Немирів) Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Позивач, в інтересах якого діє адвокат Гробець С.О., просив відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката у розмірі 5000 грн. Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини другої цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Склад та обсяг судових витрат визначено у ч. 3 ст. 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Суд вважає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, 16 квітня 2020 року у справі №727/4597/19.
З матеріалів справи судом встановлено, що у якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання адвокатом правової допомоги № 2 від 05.02.2024; акт приймання - передачі наданих послуг відповідно до договору про надання адвокатом правничої (правової) допомоги від 05.02.2024 № 2, складений 11.03.2024; розрахунок судових витрат на суму 5000 грн.; прибутковий касовий ордер № 1 від 11.03.2024 про оплату ОСОБА_1 вартості послуг адвоката на суму 5000 грн.; ордер серії СА № 1076662 від 07.02.2024 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК № 000665 на ім'я ОСОБА_4 .
З акту приймання - передачі наданих послуг відповідно до договору про надання адвокатом правничої (правової) допомоги від 05.02.2024 № 2, складеного 11.03.2024 вбачається, що до вартості відповідних послуг включені такі дії (роботи): надання послуг з ведення позовної роботи, що включає в себе вивчення та аналіз матеріалів справи, підготовку адміністративного позову та скерування такого позову на адресу суду засобами поштового зв'язку - 3000 грн.; участь адвоката у судовому засіданні (один судовий день) - 2000 грн. Загальна вартість послуг становить 5000,00 грн.
За матеріалами справи судом встановлено, що фактично надана позивачу правова допомога полягає у наданні послуг з ведення позовної роботи (вивчення та аналіз матеріалів справи, підготовки адміністративного позову та скерування такого позову на адресу суду засобами поштового зв'язку).
Щодо участі представника позивача адвоката Горобця С.О. у судових засіданнях, то з матеріалів справи вбачається, що у судове засідання призначене 26.02.2024 останній не з'явився без поважних причин, про що зазначено у протоколі судового засідання від 26.02.2024; судове засідання 11.03.2024 відбувалось за участі представника позивача, тривало три хвилини та у якому було оголошено перерву для надання можливості представнику позивача надіслати відповідачу копії доданих документів, оскільки останнім цього не було вчинено; у судове засідання 15.04.2024 адвокат не з'явився, до початку подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника від 15.04.2024.
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має враховуати критерії реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи.
Таким чином, з огляду на вказане, суд не бере до уваги участь адвоката позивача у судовому засіданні 11.03.2024 тривалістю три хвилини, оскільки по суті рішення не приймались та пояснення учасників справи не надавались, тож відповідно суд не вбачає підстав у відшкодуванні правової допомоги у розмірі 2000 грн. за участь адвоката у судових засіданнях, про які вказано у акті приймання - передачі наданих послуг від 11.03.2024, зазначеного вище.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Так, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зістаттею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумний розмір.
Аналізуючи наведені правові норми, суд приходить до висновку про належне підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., які підлягають до задоволення, а також обґрунтованість їх до обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідність критеріям реальності та співмірності виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат з оплати витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 126 КУпАП, ст.ст. 2, 19, 132, 134, 241-251 КАС України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Постанову серії ТНА № 1330387 від 28.01.2024 про адміністративне правопорушення, складену відносно ОСОБА_1 скасувати та провадження по справі закрити.
Стягнути з Відділу поліції № 5 (м. Немирів) Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40108672, адреса місцезнаходження: вул. Гімназійна, 32, м. Немирів, 22801) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого згідно довідки ВПО за адресою: АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 605,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у відповідності до ч. 2 ст. 295 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий: Н. М. Кондрацька