Справа № 569/5312/24
18 квітня 2024 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Рівне кримінальне провадження №12024181010000520 від 25.02.2024 року по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Рівне, Рівненської області, громадянина України, українця, середньою освітою, одруженого, має на утриманні одну дитину, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з раніше судимого, востаннє вироком Рівненського міського суду від 01.03.2024 року за ч.4 ст.185 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання із встановленням іспитового строку терміном 1 рік,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, суд -
ОСОБА_4 21 лютого 2024 року, близько 12 год. 30 хв., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного матеріального збагачення, діючи умисно, повторно та в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ та який у подальшому продовжено, перебуваючи на законних підставах у приміщенні кіоску АДРЕСА_2 , скориставшись відсутністю спостереження за ним з боку сторонніх осіб, шляхом вільного доступу, таємно викрав манікюрний фрезер марки «Hi Hybrid Compаct Lite», вартістю 3044,80 гривень, чим завдав потерпілій ФОП ОСОБА_5 майнову у вказаному розмірі.
ОСОБА_4 в судовому засіданні винним себе у інкримінованому йому злочині визнав повністю і дав покази, які відповідають обставинам справи. У вчиненому щиpо pозкаявся.
Потерпіла подала до суду заяву у якій просила проводити розгляд справи без її участі та призначити покарання обвинуваченому на розсуд суду.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд, з урахуванням думки учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи і не мають сумнівів у добровільності позиції, усвідомлюючи особливості порядку апеляційного оскарження в такому випадку.
Органом досудового слідства правильно кваліфіковані дії обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання суд враховує, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 відноситься до тяжких злочинів, особу винного.
До обставин, що пом'якшують покарання слід віднести щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставини, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2013 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як слідує з п.3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».
Згідно зі статтями 50,65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ст.69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Як встановлено в ході судового розгляду, обвинувачений щиро покаявся у вчиненому діянні, активно сприяв розслідуванню даного кримінального правопорушення та враховуючи дані про особу обвинуваченого, що він добровільно відшкодував завдані збитки, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, а обтяжуючих обставин не встановлено, то суд приходить до переконання про призначення обвинуваченому основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України.
Згідно Постанови Верховного Суду від 18.09.2019 - каяттям є негативно забарвлене почуття, що поєднує в собі співчуття або жаль з приводу свого вчинку і почуття провини за його наслідки.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Обвинувачений щиро покаявся з приводу вчиненого як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду, висловив жаль з приводу вчиненого, і вказав, що в подальшому більш таких протиправних діянь вчиняти не буде.
Водночас при призначенні покарання суд враховує всі інші фактори, що мають місце як у момент вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, так і після нього. Ці фактори мають стати показником позитивних чи негативних тенденцій виправлення винного, зниження його рівня деліктоздатності й засвідчити своєрідний процес декриміналізації ОСОБА_4 , тобто буде підставою призначення менш суворого покарання, ніж передбачено в законі.
Загальні засади призначення покарання (ст.65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, обставини його вчинення, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а обтяжуючих обставин не встановлено, то суд прийшов до переконання, що обвинуваченому має бути призначене покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення обвинуваченою кримінально-караних дій, і буде необхідний й достатній для його виправлення та попередження нових правопорушеннь.
При призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину, дружину. Вказав, що вчинив крадіжку у звязку із скрутним матеріальним становищем, оскільки відсутній постійний заробіток для забезпечення сімї.
Призначаючи вищевказане покарання ОСОБА_4 , суд виходить з принципу справедливості і вважає, що такий менш суворий вид покарання буде достатній для виправлення останнього та попередження скоєння ним нових правопорушеннь.
Процесуальні витрати, а саме, витрати на залучення експерта для проведення судової експертизи у кримінальному провадженні під час досудового розслідування у сумі 1 514 грн. 56 коп. підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави на підставі ч.2 ст.124 КПК України.
Питання про долю речових доказів колегія суддів вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 370, 374, 124 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України із врахуванням ст.69 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 01 березня 2024 року більш суворим, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов'язки на період іспитового строку:
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Речові докази по справі:
-Оптичний диск типу «DVD-R» з відеозаписом - зберігати при матеріалах кримінального провадження;
-Фрезер марки «Hi Hybrid Compаct Lite» - вважати повернутим за належністю потерпілій ОСОБА_5 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати на залучення експерта в сумі 1 514 грн. 56 коп..
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Рівненського апецяційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя Рівненського міського суду Оксана КРИЖОВА