Справа № 159/2644/24
Провадження № 2-з/159/7/24
про забезпечення позову
24 квітня 2024 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Денисюк Т.В.
з участю секретаря судового засідання Пустової А.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву адвоката Моргун Ірини Анатоліївни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , про забезпечення позову,
23 квітня 2024 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна, обґрунтований тим, що 26.09.2015 у позивача з відповідачем народилася дитина, в цей час відповідач ще перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою. У жовтні 2015 року шлюб відповідача з ОСОБА_3 був розірваний, після чого сторони почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу. З червня 2019 року проживали у спірному житловому будинку. У листопаді 2021 року сторони спільними зусиллями на підставі договорів купівлі-продажу придбали цей будинок і земельну ділянку. Проте право власності було зареєстроване за відповідачем. У лютому 2023 року сторони припинили фактичні шлюбні відносини, відповідач обмежив для позивача доступ до житла, у зв'язку з чим вона змушена разом із дитиною винаймати окреме житло.
Ураховуючи наведене позивач просить визнати за нею право власності на частку призначеної для будівництва житлового будинку земельної ділянки площею 0,08 га з кадастровим номером 0722182600:01:001:0296, а також на частку житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно з позовом надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно. Підставою для забезпечення позову визначені побоювання реалізації відповідачем погроз відчужити нерухоме майно без згоди позивача, що може призвести до неможливості виконання судового рішення про поділ житла.
Суд розглянув заяву в порядку частини першої статті 153 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви.
Статтею 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову - це тимчасові заходи, які застосовуються за наявності для того правових підстав, проте не вирішують наперед матеріально-правові вимоги та не свідчать про результат розгляду справи по суті позову.
При вирішенні заяви про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Одним з видів забезпечення позову в силу пункту першого частини першої статті 150 ЦПК України є накладення арешту на майно, що належить або підлягає передачі або сплаті відповідачем і знаходиться у нього чи інших осіб.
За матеріалами позову між сторонами існує спір щодо поділу майна набутого однією із сторін в період, який позивач визначає, як період спільного поживання без реєстрації шлюбу.
Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті (частина перша статті 61 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Додані позивачем до позовної заяви матеріали є достатніми на даний час для підтвердження існування реального спору.
У разі задоволення позову ОСОБА_1 підтвердить право власності на частку спірного домоволодіння.
Проте, згідно з даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірний житловий будинок і земельну ділянку на підставі договорів купівлі-продажу від 04.11.2021 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , який визначений одноосібним власником.
Суд погоджується із доводами позивача про можливість вчинення відповідачем будь-яких дій із нерухомим майном без згоди позивача.
Приймаючи до уваги предмет, підстави позову та зміст позовних вимог, суд вважає співмірним із заявленими вимогами такий вид забезпечення позову як накладення арешту на частину домовоління.
Невжиття таких заходів може призвести у подальшому до труднощів при виконанні рішення суду (у разі його задоволення), водночас вжиття таких заходів не завдає шкоди інтересам відповідача чи інших осіб.
У даній справі відсутні підстави передбачені частиною третьою статті 154 ЦПК для обов'язкового застосування зустрічного забезпечення.
Керуючись статтями 149-157 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Заяву адвоката Моргун Ірини Анатоліївни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , про забезпечення позову - задовольнити частково.
З метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна накласти арешт на нерухоме майно, а саме:
- на частку земельної ділянки площею 0,08 га з кадастровим номером 0722182600:01:001:0296, що на праві власності належить ОСОБА_2 (реєстраційний номер об'єкта 2496697607060),
- на частку житлового будинку, загальною площею 177,7 кв.м., за адресою : АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_2 (реєстраційний номер об'єкта 1448776107221).
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Виконання ухвали доручити Ковельському відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Про виконання ухвали негайно повідомити суд.
Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Копію ухвали направити позивачу та відповідачу. Відповідач вправі подати вмотивоване клопотання про скасування заходів забезпечення позову в порядку, визначеному ст. 158 ЦПК України.
Заходи забезпечення позову зберігають свою дію у строки визначені ч.7-10 ст.158 ЦПК України.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_2 виданий 15.05.2019 органом 0717, адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Повний текст ухвали складений та підписаний без її оголошення 24.04.2024
ГоловуючийТ. В. Денисюк