пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
16 квітня 2024 року Справа № 903/1349/23
за позовом Заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації,
до відповідача: Устилузької міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області
про скасування державної реєстрації прав комунальної власності на земельну ділянку з одночасним визнанням права власності на земельну ділянку за державою
Суддя Шум М.С.
Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.
Представники сторін:
від прокуратури: Довган Н.Я., прокурор
від позивача: ОСОБА_1
встановив: на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Устилузької міської ради про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 23,8012 га з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Устилузькою міською радою (код ЄДРПОУ 04051388) на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Волинська області Михалець А.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2019 № 46477585, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06 лютого 2024 року на 11:45 год.
Ухвалою суду від 08.01.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (вул. Винниченка, 67, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 39767861).
23.01.2024 на адресу суду від Устилузької міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позовних вимог прокуратури відмовити повністю.
25.01.2024 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшли пояснення, в яких просить суд в задоволенні позовних вимог прокуратури до Устилузької міської ради відмовити повнітю та розгляд справи здійснювати за відсутності уповноваженого представника ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
26.01.2024 на адресу суду від Заступника кервника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій просить суд відхилити заперечення представника Устилузької міської ради викладені у відзиві на позовну заяву з підстав їх необгрунтованості.
02.02.2024 від представника відповідача - Устилузької міської ради на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та час.
Ухвалою суду від 06.02.2024 розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 27.02.2024.
26.02.2024 на адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника .
27.02.2024 на адресу суду від Заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності представників прокуратури.
Ухвалою суду від 27.02.2024 продовженострок підготовчого провадження на 30 днів до 09.04.2024. Відкладено розгляд підготовчого засідання на 19 березня 2024 року на 11:00 год.
Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2024 заявлені позовні вимог підтримав повністю.
Протокольною ухвалою від 19.03.2024 суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 16.04.2024 на 11год. 20 хв.
Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 16.04.2024 з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, докази, долучені до справи, пред'явлені позовні вимоги підтримали та просили суд позов задоволити повністю.
Головне управління Держгеокадастру у Волинській області на адресу суду 10.04.2024 подало клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.
Устилузька міська рада в судове засідання 16.04.2024 уповноваженого представника не направила, про причини неявки в судове засідання не повідомила, будь-яких клопотань чи пояснень до суду від відповідача не надходили.
Суд звертає увагу, що ухвалами суду від 08.01.2024, від 06.02.2024, 27.02.2024 та 19.03.2024 явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась.
Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
встановив:
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 № 58 надано дозвіл державному підприємству “Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 га.
Розпорядженням Володимир-Волинської районної державної адміністрації від 21.08.2013 № 282 Головному управлінню Держземагентства у Волинській області надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною в межах Володимир - Волинського району.
На підставі зазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Микитичівської сільської ради Володимир - Волинського району (на даний час Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області). Територіальна громада -Устилузька міська рада утворена 14.08.2015 шляхом об'єднання Устилузької міської та Зорянської, Лудинської, Микитичівської, П'ятиднівської, Рогожанської, Стенжаричівської, Хотячівської сільських рад Володимир - Волинського району (на даний час Володимирсього району) Волинської області.
Відповідна документація із землеустрою у встановленому порядку погоджена відділом Держземагентства у Володимир-Волинському районі Волинської області, що підтверджується відповідним висновком №136 від 09.12.2013.
19.10.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943, площею 23,8012 га, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом номер НВ-0702434572016 від 27.10.2016.
Згідно робочого інвентаризаційного плану земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Микитичівської сільської ради Володимир - Волинського району Волинської області, що міститься у зазначеній документації із землеустрою, земельна ділянка площею 23,8012 га, щодо якої проводилась інвентаризація, належить до земель державної власності, не наданих у користування чи у власність.
Розпорядженням Володимир Волинської районної державної адміністрації № 414 від 09.12.2013 технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, затверджено, в тому числі і щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943, площею 23,8012 га, яка розташована за межами населених пунктів Микитичівської сільської ради Володимир - Волинського району Волинської області.
Відповідна земельна ділянка знаходиться в межах прикордонної смуги та, в силу законодавчих обмежень, може перебувати лише у державній власності, що підтверджується викопіюванням з програмного модуля Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943, площею 23,8012 га, розташована на місцевості між лінією державного кордону, який проходить по річці Західний Буг, та лінією прикордонних інженерних споруджень, яка внесена до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 0720584000:00:001:0515 , тобто знаходиться у прикордонній смузі.
Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943,в межах прикордонної смуги підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 10-3-0.31-2959/2-23 від 11.08.2023.
Водночас, Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області видано наказ №3-1367/15-18-СГ від 21.12.2018 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність”, яким Устилузькій міській раді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3667,7302 га, які розташовані за межами населених пунктів Хотячівської, Рогожанської, Лудинської, П'ятиднівської, Зорянської, Стенжаричівської, Микитичівської сільських рад Володимир - Волинського району (на даний час - Володимирського району) Волинської області згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається, відповідно до якого, всупереч вимог чинного законодавства, у перелік земельних ділянок незаконно включено земельну ділянку з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943 (пункт 103 додатку до акту приймання- передачі).”.
15.04.2019 державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Волинської області ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943 за Устилузькою міською радою Володимир - Волинського району Волинської області.
За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь- які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 2 ст. 319 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У відповідності до ч.ч. 1- 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно з ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально- культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
Відповідно до ст. 23 Закону України “Про державний кордон України” у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Тобто, земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.
Розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 “Про прикордонний режим” з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України “Про державний кордон України” та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 “Про прикордонний режим”.
Відсутність виготовлення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Суд зауважує, що землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, а тому земельна ділянка площею 23,8012 га з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943 незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Устилузькою міською радою.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.
Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови обласної Рада депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-ох кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.
Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 “Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області”.
Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Волинська обласна військова (державна) адміністрація.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
У разі незаконного вибуття об'єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30,01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”).
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (ч. 1 ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”).
Відповідно до ч. З ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом “а” пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом “а” пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Оскільки, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та скасування державної реєстрації права комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943, площею 23,8012 га , що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Устилузькою міською радою (код ЄДРПОУ 04051388), зареєстрованого на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Волинської області ОСОБА_2 від 15.04.2019 за №46477585, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення ї економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення охорони державного кордону України.
Статтею 2 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організаціям порядок діяльності яких визначаються законом.
Таким чином, до інтересів держави безпосередньо належить захист та охорона державного кордону України, в тому числі й охорона прикордонної смуги, яка встановлюється вздовж державного кордону, а протиправне заволодіння чи використання земель в межах прикордонної смуги в умовах повномасштабної війни проти України підриває обороноздатність держави.
Окрім цього, згідно з приписами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на адресу Волинської обласної військової адміністрації скеровано лист № 30.51/02-140ВИХ-23 від 10.08.2023, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз'яснено його вимоги, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на повернення земельної ділянки.
Волинська обласна військова адміністрація листом № 978/01-19/2-23 від 21.08.2023 зазначила, що їй не було відомо про факт передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки, а також повідомила, що у зв'язку з обмеженістю в коштах на сплату судового збору заходи, спрямовані на повернення земельної ділянки у державну власність, не вживались, а також не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 “...Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Фактичні обставини спірних правовідносин вказують на наявність виключних підстав, передбачених положеннями ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, для звернення прокурора з цією позовною заявою до суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред'явлених прокурором позовних вимог, а заперечення відповідача, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права комунальної власності з одночасним визнанням права державної власності не є належним способом захисту, відхиляються, як необгрунтовані, оскільки належний та ефективний спосіб захисту прав позивача визначається з огляду на обставини конкретної справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України з відповідача на користь прокуратури належить стягнути 2684,00 грн судового збору за результатами розгляду позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 13, 14, 73 - 80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 23,8012 га з кадастровим номером 0720584000:00:001:0943, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Устилузькою міською радою (код ЄДРПОУ 04051388) на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Волинська області Михалець А.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2019 № 46477585, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
3. Стягнути з Устилузької міської ради (вул.Володимирська, 40, м. Устилуг, Володимирський район, Волинська область, 44731, код ЄДРПОУ 04051388) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул. Клепарівська, буд. 20, м.Львів, Львівська обл., код ЄДРПОУ 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено
24.04.2024
Суддя М. С. Шум