24 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/4777/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є. , суддя Стойка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вх.№469Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024
у справі №922/4777/23 (суддя Аріт К.В., повний текст рішення підписано 29.01.2024)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ
до Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимировича, м.Харків
про стягнення 20.800,64 грн
Позивач АТ "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимировича про стягнення заборгованості за договором №БМЕСД-3-8/СУМ від 26.05.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 20.800,64 грн, з яких основний борг - 16.728,00 грн, пеня - 1.737,75 грн, штраф - 697,00 грн, інфляційні збитки - 1212,14 грн, 3 % річних - 425,75грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4777/23 в позові відмовлено частково. Стягнуто з ФОП Чубука Олександра Володимировича на користь АТ "Українська залізниця" в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» заборгованість за договором №БМЕСД-3-8/СУМ від 26.05.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 11.869,06 грн, з яких: 9.028,02 грн - основний борг; 1.737,75 грн - пеня; 697,00 грн - штраф; 249,44 грн - інфляційні збитки; 156,85 грн - 3% річних, крім того, 1531,57 грн судового збору.
Позивач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився в частині зменшення розміру орендної плати та відповідно розміру штрафних санкцій, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити зазначене рішення в цій частині. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що зазначене рішення в частині зменшення розміру орендної плати та відповідно розміру штрафних санкцій мотивовані наявністю підстав для застосування приписів ч.6 ст.762 ЦК України, ч.ч.1, 2 86 ГПК України - у зв'язку із невикористанням орендарем майна у період в 23.02.2022 по 07.09.2022, з причин, що не залежать від нього. Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення, не з'ясував обставини, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- вилучення приміщення для потреб військових по суті є передачею майна третім особам, уповноваженим вилучати майно інших суб'єктів господарювання за власною ініціативою на підставі та в порядку, визначених чинним законодавством України, проте відповідач не довів належним чином неможливість використовувати приміщення у зв'язку із його вилученням через обмеження доступу, запровадження особливого охоронного режиму тощо;
- зі змісту Акту, який покладено в основу оскаржуваного рішення, неможливо встановити представників сторони, що вилучила майно в примусовому порядку, та відповідно підтвердити або спростувати факт самого вилучення майна, дату вилучення орендованого приміщення та дату його повернення, оскільки цей документ складений вже після події вилучення (09.09.2022), що ставить під сумнів достовірність такого вилучення.
- судом першої інстанції не досліджувались причини неповідомлення відповідачем про факт вилучення орендованих приміщень досить тривалий час, а саме у той період, на який вказує відповідач: з 23.03.2022 по 07.09.2022 (понад шести місяців) і повідомлення про це лише при поданні позовної заяви до суду;
- сама наявність акту не може вважатись достатньою підставою для застосування судом приписів ч.6 ст.762 ЦК України;
- Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 не підписаний представником військових - Харківської військової адміністрації та не може бути доказом існування такого факту, через те, що сама відсутність підпису на акті ініціатора примусового вилучення майна позивача, яке орендував відповідач, ставить під сумнів обставини, викладені у ньому щодо неможливості його використання орендарем; даних про заборону вільного доступу чи про інші обмеження фізичного використання орендарем майна, підстав для виконання примусових дій для відповідача, цей акт не містить, тобто неможливість використання цього майна носить гіпотетичний характер.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2024 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., Радіонова О.О., Медуниця О.Є.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача; встановлено строк по 19.03.2024 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи в строк по 19.03.2024 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України. Визначено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4777/23.
01.03.2024 на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/4777/23.
18.03.2024 через підсистему “Електронний суд” на адресу Східного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ФОП Чубук О.В. заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим в результаті всебічного розгляду матеріалів справи та з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін. Так, судом першої інстанції встановлено, що в період з 23.02.2022 по 07.09.2022 орендовані приміщення були вилучені позивачем у відповідача для використання Харківською військовою обласною адміністрацією (ХОВА) для отримання гуманітарної допомоги. Підтвердженням даної обставини є акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, підписаним з боку АТ «Укрзалізниця» начальником залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» Регіональної Філії «Південна залізниця» Катасоновим В.В.
Також 18.03.2024 через підсистему “Електронний суд” на адресу Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про приєднання до справи додаткових доказів до апеляційної скарги, зокрема: клопотання від 18.03.2024 про приєднання до справи додаткових доказів; запит начальника ВСП «Харківська дирекція» №ФБМЕС-02/831 від 12.02.2024 та відповідь першого заступника директора виконавчого регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» №НЗ-1-35/700 від 19.02.2024 щодо відсутності виданих упродовж 2000-2022 рр. довіреностей начальнику залізничної станції Харків-Балашовський ВП «Харківська дирекція залізничних перевезень» Катасонова В.В. на представлення інтересів АТ «Укрзалізниця»; адвокатський запит №ФБМЕС-06/140 від 08.03.2024 та відповідь Харківської районної військової адміністрації від 12.03.2024 №01-41/1333.
В зв'язку з відпусткою судді Радіонової О.О. протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.04.2024 з розгляду цієї апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В., суддя Медуниця О.Є.
Дослідивши вказане клопотання, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ч.1ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з тим, відповідно до ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на відповідача).
Отже, судова колегія зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинне містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 256 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.
Позивач, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав подати вказані докази господарському суду першої інстанції разом з позовною заявою. У разі неможливості подати докази з позовом з об'єктивних причин, мав повідомити про це суд першої інстанції, чого останнім здійснено не було.
Апелянт в клопотанні зазначив, що справа розглядалась за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (без проведення судових засідань), що певним чином обмежує сторони у з'ясуванні питань необхідних для встановлення і перевірки певних обставин справи.
Проте, позивач протягом строку розгляду даної справи в суді першої інстанції не скористався наданим процесуальним правом на розгляд в загальному провадженні, відповідного клопотання не подав.
Судова колегія вважає, що наведені позивачем причини неподання наданих доказів до суду першої інстанції не можуть вважатися винятковим випадком неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції у строк, встановлений ч.3 ст. 80 ГПК України, з причин, що об'єктивно не залежали від нього.Тому, заява позивача про приєднання до справи додаткових доказів до апеляційної скарги задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
25.03.2020 між позивачем, як Орендодавцем, та відповідачем, як Орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна №БМЕС-01/33-ВУМ (Договір оренди), за змістом якого на умовах та в порядку, визначених цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 221,30 кв.м., а саме: частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6, 7-8 літ. М/1-1 складське та підсобне приміщення №13/2, 14, що розташоване в м.Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська №114, літ. М/1-1, загальною площею 2793,20 кв.м., в тому числі коефіцієнт загальних площ 7,92% згідно з планом за поверхами, з викопіюванням з поверхового плану відповідно до акту приймання-передачі майна, що складає невід'ємну частину договору.
26.03.2020 між АТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт на експлуатації будівель і споруд» (Балансоутримувач за договором, позивач по справі) та ФОП Чубук Олександр Володимирович (Орендар за договором, відповідач по справі), був укладений договір №БМЕСД-3-8/СУМ на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна (Договір), орендованого за договором оренди нерухомого майна від 25.03.2020 № БМЕС-01/32-ВУМ.
Іншими умовами Договору на відшкодування витрат сторони передбачили таке:
- Балансоутримувач забезпечує утримання та обслуговування вищевказаного об'єкта нерухомого Майна - частини нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8, літ. М/1-1 - складське та підсобне приміщення №13/2, 14 загальною площею - 328,00 кв.м., що розташоване в м.Харкові та знаходиться за адресою: вул.Плеханівська, №114, літ. М/1-1, а Орендар бере участь у відшкодуванні витрат Балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна та прибудинкової території. Розмір витрат Балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна, що підлягає відшкодуванню Орендарем, визначається пропорційно до площі майна, яким Орендар користується відповідно до основаного договору оренди, від загальної площі об'єкта нерухомості, в якому розташоване майно (пп. 1.1, 1.2. Договору).
- відшкодування Орендарем витрат Орендодавця на утримання та обслуговування Майна, що включає, крім іншого, податок на майно (земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а також здійснені Орендодавцем витрати по наданню комунальних послуг (пп. 2.1., 2.2.);
- Орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним (п. 2.3.);
- Договір діє до моменту закінчення строку дії вищевказаного Договору оренди (до 20.03.2023), але не раніше дня повернення Майна за Актом приймання-передачі у відповідності до його умов (п. 3.1. Договору);
- у разі несвоєчасної оплати рахунків балансоутримувача Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані Балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків (п. 6.2 Договору про відшкодування);
- у разі виникнення у Орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат Балансоутримувача на утримання та обслуговування Майна та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50 % та більше від сум, виставлених по рахунках за три місяці, Орендар сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості (п. 6.3 Договору про відшкодування).
На виконання умов Договору оренди за Актом приймання-передачі майна, відповідно до якого, на виконання умов Договору №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: частину нежитлового приміщення №13/1, що розташоване в м.Харкові та знаходиться за адресою: вул.Плеханівська, 114, літ. М/1-1, згідно з викопіюванням поверхового плану, загальною площею 221,30 кв.м.
Пунктом 3.9. Договору оренди майна передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно.
Відповідно нарахування на відшкодування витрат на утримання орендованого Майна, здійснюються до дати його фактичного повернення за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця.
В процесі виконання умов договору позивач виставив відповідачу до сплати наступні рахунки: №874-645 від 30.06.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-684 від 30.06.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-723 від 30.06.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-760 від 30.06.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-857 від 31.07.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-945 від 31.08.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-1243 від 30.09.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-1308 від 31.10.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-1604 від 30.11.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-1808 від 31.12.2022 на суму 1.394,00 грн; №874-236 від 28.02.2023 на суму 1.394,00 грн; №874-429 від 31.03.2023 на суму 1.394,00 грн.
За твердженням позивача, за зазначеними рахунками у відповідача мається заборгованість на загальну суму 16.728,00 грн і з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №25 від 24.05.2023, в якій просив негайно сплатити означену заборгованість.
В той же час заборгованість відповідачем сплачена не була, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з ФОП Чубука О.В. 16.728,00 грн заборгованості на відшкодування витрат на утримання Орендованого майна, а також у зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем нараховані до стягнення з відповідача пеня - 1.737,75 грн, штраф - 697,00 грн, інфляційні збитки - 1.212,14 грн, 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання - 425,75 грн.
Однак, відповідачем позовні вимоги частково заперечуються з огляду на необґрунтованість нарахування та стягнення з відповідача сум відшкодувань за період з 23.03.2022 по 07.09.2022 загалом на 7699,98 грн, у зв'язку з чим просить перерахувати штрафні санкції, інфляційні та 3% річних, оскільки у вказаний період він був позбавлений можливості використовувати орендоване майно. На підтвердження зазначеного факту відповідачем надано Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, відповідно до якого орендованими приміщеннями в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 користувались представники Харківської обласної військової адміністрації для отримання гуманітарної допомоги. Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 підписаний з боку АТ «Укрзалізниця» начальником залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» Регіональної Філії «Південна залізниця» Катасоновим В.В.
Господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, взяв до уваги Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 та зазначив, що є підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.6 ст.762 ЦК України. Означене стало підставою для звільнення відповідача від сплати за комунальні послуги за договором №БМЕСД-3-8/СУМ від 26.05.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача у період з 23.03.2022 по 07.09.2022, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідав.
Колегія суддів погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Предметом розгляду у даній справі фактично є стягнення заборгованості за комунальні послуги за Договором відшкодування та відповідних штрафних санкцій. Оскільки заявником апеляційної скарги судове рішення оскаржується лише в частині зменшення розміру плати за комунальні послуги та відповідно розміру штрафних санкцій, з урахуванням вимог вищенаведеної норми судова колегія переглядає рішення суду лише в зазначеній частині.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статей 626 - 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
За приписами частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України також визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вже зазначалось, за умовами спірного Договору відшкодування на утримання та обслуговування Майна, що включає, крім іншого, податок на майно (земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а також здійснені Орендодавцем витрати по наданню комунальних послуг. Орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним (п.п. 2.1 - 2.3 Договору про відшкодування).
Матеріалами справи, зокрема вищепереліченими рахунками, підтверджується наявність у відповідача заборгованості в загальній сумі 16.728,00 грн і відповідач факт несплати зазначених рахунків не заперечує.
В той же час відповідач заперечує проти такої суми заборгованості та наполягає на тому, що орендоване майно не могло бути використано протягом всього означеного позивачем часового періоду через те, що в період з 23.02.2022 по 07.09.2022 орендовані приміщення були вилучені позивачем у відповідача для використання Харківською військовою обласною адміністрацією (ХОВА) для отримання гуманітарної допомоги. Підтвердженням даної обставини є Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, підписаним з боку АТ «Укрзалізниця» начальником залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» Регіональної Філії «Південна залізниця» Катасоновим В.В.
Тож, в даному випадку ключовим питанням є правомірність застосування до вказаних правовідносин положень ч. 6 ст.762 ЦК України.
Відповідно до п.3.6. укладеного між сторонами Договору відшкодування, нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном.
В той же час, згідно із ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Таким чином, підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.
Обставини, зазначені у нормі ч.6 ст.762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що право наймача вимагати зменшення плати або звільнення від неї через обставини, за які він не відповідає, та які впливають на можливість користування майном, передбачено законом.
Наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Під неможливістю використання орендованого майна слід також розуміти об'єктивну відсутність у суб'єкта господарських правовідносин можливості користування переданим майном за його цільовим призначенням, у тому числі за наслідком спричинення об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності, що у розумінні положень статей 3, 42 Господарського Кодексу України спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру та має на меті досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що з огляду на відсутність у ч.6 ст.762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження, умовою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Так, указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який триває і досі.
Для отримання гуманітарної допомоги в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 приміщення які є предметом оренди за Договором №БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 складеним між ФОП Чубуком О.В. та АТ “Українська залізниця” в особі начальника залізничної станції “Харків-Балашовський“ Виробничого підрозділу “Харківська дирекція залізничних перевезень” регіональної філії “Південна залізниця”АТ “Укрзалізниця”, на території якої знаходяться склади.
Даний Акт містить в собі інформацію, що у зазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 ФОП Чубук О.В. не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором №БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
Акт підписано відповідачем - ОСОБА_1 та Начальником залізничної станції “Харків-Балашовський“ Виробничого підрозділу “Харківська дирекція залізничних перевезень” регіональної філії “Південна залізниця”АТ “Укрзалізниця” - Катасоновим Віталієм Валерійовичем, а також скріплено печаткою з порядковим номером 440503.
Отже, зазначеним Актом засвідчено факт неможливості використання відповідачем майна, яке є предметом Договором оренди і за користування яким відповідач має вносити оплату згідно з Договором відшкодування у період з 23.03.2022 по 07.09.2022, тобто орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За таких обставин, господарським судом першої інстанції обгрунтовано зазначено на те, що є підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.6 ст.762 ЦК України та звільнення відповідача від орендної плати за договором №БМЕСД-3-8/СУМ від 26.05.2020 у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Аргументи апелянта на те, що вилучення приміщення для потреб військових, по суті є передачею майна третім особам, уповноваженим вилучати майно інших суб'єктів господарювання за власною ініціативою на підставі та в порядку, визначених чинним законодавством України; відповідач обмежився лише цим доказом, без надання пояснень чи додаткових доказів про те, що ініціатива вилучення майна належала саме представникам військової адміністрації та про неможливість використовувати приміщення у зв'язку із його вилученням через обмеження доступу, запровадження особливого охоронного режиму тощо; зі змісту акту неможливо встановити представників сторони, що вилучила майно в примусовому порядку, та відповідно підтвердити або спростувати факт самого вилучення майна, дату вилучення орендованого приміщення та дату його повернення, оскільки цей документ складений вже після події вилучення (09.09.2022), що, як вказує апелянт, ставить під сумнів достовірність такого вилучення; сама наявність акту не може вважатись достатньою підставою для застосування судом приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України; акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 року не підписаний представником військових - Харківської військової адміністрації та не може бути доказом існування такого факту, через те, що сама відсутність підпису на акті ініціатора примусового вилучення майна позивача, яке орендував відповідач, ставить під сумнів обставини, викладені у ньому щодо неможливості його використання орендарем; даних про заборону вільного доступу чи про інші обмеження фізичного використання орендарем майна, підстав для виконання примусових дій для відповідача, цей акт не містить, тобто неможливість використання цього майна, на думку апеля
Для застосування до спірних правовідносин положень ч.6 ст.762 ЦК України достатнім є встановлення саме факту неможливості використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає, що в даному випадку підтверджується актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, тоді як питання правомірності або неправомірності передачі майна до Харківської військової адміністрації не є предметом розгляду суду в межах даної справи.
Орендовані приміщення фактично вилучались у відповідача самим АТ «Укрзалізниця», яке в свою чергу на певних (невідомих відповідачу) підставах передавало їх ХОВА - саме це й зафіксоване в акті. Таким чином, між відповідачем та ХОВА жодних відносин щодо вилучення існувати не могло, а підстави надання орендованих приміщень в користування ХОВА виходять за межі обізнаності відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач знав або не міг не знати про певні обмеження в компетенції посадової особи АТ «Укрзалізниця», яка підписала акт.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що за період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не підлягає сплаті комунальні послуги за договором №БМЕСД-3-8/СУМ від 26.05.2020 про відшкодування витрат балансоутримувачу в сумі 7.699,98 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та річних слід заначити на таке.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень ст.625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
В даному випадку відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Разом з тим, оскільки не підлягає оплаті відповідачем відшкодування витрат балансоутримувача за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних за її прострочення також відсутні.
Зазначене, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3% річних за весь час прострочення на решту суми простроченої орендної плати в загальній сумі 9.028,02 грн.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним за прострочення оплати кожного з щомісячних орендних платежів нараховано інфляційні втрати та річні по 31.08.2023 року.
Періоди прострочення грошових зобов'язань та суми таких зобов'язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Колегія суддів, перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН розрахунок інфляційних втрат та 3% річних вважає, що місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 249,44 грн інфляційних та 156,85 грн 3% річних.
В іншій частині позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних обгрунтовано відмовлено господарським судом першої інстанції, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені, слід зазначити на таке.
Стаття 216 ГК України визначає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вище вказано, що згідно п.6.2. Договору у разі несвоєчасної оплати рахунків балансоутримувача Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані Балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків.
Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Втім, оскільки в даному випадку, не підлягає оплаті відповідачем орендна плата за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення пені за її прострочення відсутні.
Разом тим, зазначене надає позивачу право на нарахування пені за час прострочення на решту суми простроченої плати за відшкодування витрат балансоутримувача, однак з урахуванням обмежень щодо строку її нарахування та розміру, визначеними Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним за прострочення оплати кожного з щомісячних орендних платежів нараховано пеню по 31.08.2023.
Періоди прострочення грошових зобов'язань та суми таких зобов'язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Колегія суддів, перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН розрахунок пені вважає, що місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1737,75 грн підлягають задоволенню.
В іншій частині позову про стягнення пені правомірно відмовлено господарським судом першої інстанції, у зв'язку з безпідставністю її нарахування.
Згідно з п.6.3. Договору у разі виникнення у Орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат Балансоутримувача на утримання та обслуговування Майна та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50% та більше від сум, виставлених по рахунках за три місяці, Орендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Вказане в свою чергу також надає позивачу право на нарахування штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості.
В даному випадку, сума штрафу становить 697,00 грн.
Таким чином, позов в частині стягнення штрафу у вказаній сумі обгрунтовано задоволено господарським судом першої інстанції, в іншій частині позову про стягнення штрафу правомірно відмовлено, у зв'язку з безпідставністю його нарахування на суму боргу, яка не підлягає оплаті відповідачем.
Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Інші доводи заявника апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, також позивачем не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України", згідно якого п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів і вимог
Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4777/23 без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4777/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.04.2024
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя О.В. Стойка