Номер провадження: 22-ц/813/91/24
Справа № 495/9890/18
Головуючий у першій інстанції Савицький С. І.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
02.04.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Білгород-Дністровської міської ради на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, -
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.
Позов мотивований тим, що 11.10.2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна за № 2749/Б у представництві Одеської товарної біржі у м. Білгород-Дністровському, за яким позивач придбала за 6 390 грн. належну відповідачу квартиру за АДРЕСА_1 , загальною площею 29.4 кв. м., житловою 16-4 кв. м., допоміжною - 13,0 кв. м., яка в цілому складається з: 1 - коридор, 2 - кімната, 3 - кухня, 4 - туалет.
Даний договір у відповідності до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» зареєстрований на Одеській товарній біржі в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю, реєстраційний № 2749/Б від 11.10.2000 року. Такий договір сторонами нотаріально посвідчений не був, оскільки чинним законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору, укладеного на товарній біржі.
У липні 2018 року позивачем виготовлено технічний паспорт на спірну квартиру, відповідно до якого власником зазначеної квартири рахується позивач.
На сьогоднішній день позивач має намір розпорядитися належною їй на підставі вказаного правочину квартирою, однак як позивачу стало відомо, в силу положень ст.ст.203, 657 ЦК України такий вид договору має бути посвідчений нотаріально, недодержання нотаріальної форми такого договору у відповідності до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Відповідач всіляко ухиляється від нотаріального посвідчення цього договору. За таких підстав позивач була вимушена звернутись до суду з цим позовом.
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №2749/Б від 11.10.2000 року укладений між ОСОБА_1 , (покупець), та ОСОБА_2 (продавець), зареєстрований на Одеській товарній біржі, в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю № 2749/Б від 11.10.2000 року, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 29,4 кв. м., житловою -16,4 кв. м., допоміжною - 13,0 кв. м., яка складається з: 1 - коридор, АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 29,4 кв. м., житловою -16,4 кв. м., допоміжною - 13,0 кв. м., яка складається з: 1 - коридор, АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Білгород-Дністровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовної заяви, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.03.2024 року залучено ОСОБА_3 , як діючого власника спірної квартири до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони в судове засідання, призначене на 02.04.2024 року на 15-00 г. не з'явились, про причини неявки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки поважність причин не участі сторін на судовому засіданні 02.04.2024 року о 15:00 годині апеляційним судом не встановлено, колегія суддів не бачить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позов, визнаючи дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №2749/Б від 11.10.2000 року укладений між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець), зареєстрований на Одеській товарній біржі, в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю № 2749/Б від 11.10.2000 року, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 29,4 кв. м., житловою -16,4 кв. м., допоміжною - 13,0 кв. м., яка складається з: 1 - коридор, АДРЕСА_2 , визнаючи за ОСОБА_1 право власності квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 29,4 кв. м., житловою -16,4 кв. м., допоміжною - 13,0 кв. м., яка складається з: 1 - коридор, АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог.
Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.
Судом встановлено, що:
- квартира АДРЕСА_3 Одеської області, належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 18.07.1992 року, виданого виконавчим комітетом Білгородністровської місцевої ради народних депутатів;
- 11.10.2000 року між позивачем ОСОБА_1 з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_2 , з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу № 2749/Б квартири АДРЕСА_4 , зареєстрований на Одеській товарній біржі, в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за № 2749/Б від 11.10.2000 року. Право власності позивача було зареєстроване в установленому законом порядку в Білгород-Дністровському міжміському бюро технічної інвентаризації за №486 від 24.07.2018 року;
- сторони взяті на себе зобов'язання виконали, а саме: відповідач ОСОБА_2 передав зазначене нерухоме майно, отримавши гроші в сумі, обумовленій п.5 Договору купівлі-продажу №2749/Б.
Колегія суддів виходить з наступного.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Згідно з ч. ч. 6-8 цієї ж статті у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Зазначених положень ЦПК України суд першої інстанції не дотримався і відкрив провадження у справі не отримавши у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті будь-якої інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Одеським апеляційним судом витребувано інформацію про зареєстроване місце проживання особи до якої заявлено вимоги - ОСОБА_2 з вказівкою його ідентифікаційних даних, які містяться у договорі купівлі-продажу спірної квартири, про визнання якого дійсним заявлені позовні вимоги (паспорт НОМЕР_1 виданий Білгород-Дністровськими МВ УМВС України в Одеській області 12.08.1998 року).
Згідно з відповіддю ГУДМС України в Одеській області від 30.01.2024 року особу ОСОБА_2 з зазначеними у запиті паспортними даними, ідентифікувати неможливо (том 1, а.с.242 б).
Згідно з відповіддю Білгород-Дністровського відділу ГУДМС України в Одеській області від 06.02.2024 року паспорт серії НОМЕР_1 від 12.08.1998 року на ім'я ОСОБА_2 Білгород-Дністровським відділом ГУ ДМС в Одеській області не видавався. Паспорт серії НОМЕР_1 від 12.08.1998 року виданий Приморським відділом ГУ ДМС м.Одеса в Одеській області на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а.с.243 б).
Одеським апеляційним судом витребувано для огляду цивільну справу з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області за заявою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визнання спадщини відумерлою, провадження по якій було зупинено до розгляду апеляційним судом апеляційної скарги Білгород-Дністровської міської ради на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, тобто справи, яка переглядається.
З матеріалів оглянутої справи № 495/3053/19 за заявою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визнання спадщини відумерлою вбачається, що:
- відповідно до інформації КП «Білгород-Дністровське БТІ» від 22.01.2019 року власником квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_2 на підставі реєстраційного посвідчення від 28.07.1992 року (а.с.11);
- відповідно до акту роботи комісії, до якої входили відповідальні посадові особи та депутати Білгород-Дністровської міської ради, а також представник Білгород-Дністровського відділу поліції за адресою: АДРЕСА_5 зазначена квартира належала ОСОБА_2 , який помер у жовтні 2017 року і племінник якого проживає у Російській Федерації і не оформив спадкові права у строки передбачені законом. Згідно письмових пояснень наданих головою ОСББ «Восток-6», яке обслуговує будинок АДРЕСА_6 , в якому знаходиться спірна квартира АДРЕСА_7 , її власник ОСОБА_2 помер у жовтні 2017 року.
Таким чином у справі, яка переглядається власником спірної квартири на підставі реєстраційного посвідчення від 28.07.1992 року є ОСОБА_2 , а згідно з витребуваною інформацією зі справи № 495/3053/19 за заявою Білгород-Дністровської міської ради про визнання спадщини відумерлою, власником цієї самої квартири за цим самим реєстраційним посвідченням є ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , факт смерті якого підтверджується актовим записом про смерть № 1253 від 01.11.2017 року, складеного Білгород-Дністровського відділом державної реєстрації Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції України, копія якого витребувана Одеським апеляційним судом (т.1 а.с.244).
Оскільки за ідентифікуючими ознаками у вигляді прізвища, ім'я та по-батькові ОСОБА_2 , серії та номеру паспорта НОМЕР_1 , як такого, що належить ОСОБА_2 , зазначеного у договорі купівлі-продажу посвідченого на біржі, особу ОСОБА_2 ідентифікувати неможливо, а зазначені реквізити паспорта видавались іншим органом та взагалі іншій особі - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той час, як документально підтверджено, що власником спірної квартири є ОСОБА_2 , який помер і особу якого ідентифіковано, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції внаслідок процесуальних порушень не встановлено належного власника спірної квартири - ОСОБА_2 , який на час звернення до суду ОСОБА_1 з позовом про визнання договору купівлі-продажу цієї квартири дійсним та визнання права власності на квартиру, помер за 1 рік до цього, а залучений ОСОБА_1 в якості відповідача ОСОБА_2 не є і не був власником спірної квартири, що при таких обставинах, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову та визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнання за останньою права власності на дану квартиру.
Оскільки дійсним власником спірної квартири був ОСОБА_2 , який помер за 1 рік до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності на квартиру, то за відсутності правонаступників (спадкоємців) померлого власника квартири, належним відповідачем в такому спорі мав виступати орган місцевого самоврядування в межах юрисдикції якого знаходиться спірне нерухоме майно - в даному випадку Білгород-Дністровська міська рада.
При таких обставинах судом були задоволені вимоги про визнання права на нерухоме майно відносно залученого позивачем неналежного відповідача.
В розумінні статті до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Ухвалюючи власне судове рішення, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Окрім цього, процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов'язків (24 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 1316/364/12, провадження № 61-7023св20 (ЄДРСРУ № 96106030).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).
На стадії апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних повноважень залучати особу, яка не була залучена судом першої інстанції до участі у справі в якості відповідача (співвідповідача).
Враховуючи наведене, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна слід відмовити з підстав наведених у цій постанові.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апелянт за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 2 115 грн. і в порядку апеляційного перегляду справи рішення суду першої інстанції, ухвалене на користь позивача скасовано через неналежний суб'єктний склад відповідача, сплачений апелянтом судовий збір у розмірі 2 115 грн. підлягає відшкодуванню на його користь позивачем.
Одночасно колегія суддів роз'яснює, що ОСОБА_1 не позбавлена права повторно звернутися до суду з аналогічними вимогами за умови залучення належного відповідача (належного суб'єктного складу відповідачів).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської міської ради - задовольнити частково.
Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Білгород-Дністровської міської ради (ЄДРПОУ 26275763) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 115 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 19.04.2024 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова