Справа № 147/1679/23
Провадження № 22-ц/801/880/2024
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Мудрак А. М.
Доповідач:Оніщук В. В.
25 квітня 2024 рокуСправа № 147/1679/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Мудрак А. М. у залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25 січня 2023 року поліцейським офіцером громади Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції Сергієм Ходою на водія ОСОБА_1 складено адміністративний матеріал за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв?язку з порушенням пункту 2.9 ПДР України.
При цьому також було здійснено тимчасове затримання транспортного засобу «Чері Джаггі», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується квитанціями №1668 та № 1669.
Постановою Тростянецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2023 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв?язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Положеннями статті 265-2 КУпАП не передбачено затримання транспортного засобу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На думку позивача, тимчасове затримання транспортного засобу та складення адміністративного матеріалу за ч. 1 ст. 130 КУпАП працівником поліції було незаконним та таким, що спричинило йому страждання.
У зв'язку з тим, що законні та обґрунтовані підстави для тимчасового затримання транспортного засобу відсутні, позивач вважав, що йому має бути відшкодована майнова шкода шляхом стягнення з відповідачів відповідних сум, а саме 1008 грн за зберігання тимчасово затриманого транспортного засобу, в тому числі ПДВ, та 25 грн банківської комісії; 672 грн за зберігання тимчасово затриманого транспортного засобу, в тому числі ПДВ, та 25 грн банківської комісії; 7100 грн оплата за послуги евакуатора та 71 грн банківської комісії; 223,29 грн та 479,84 грн за пальне.
Крім майнової шкоди ОСОБА_1 було заподіяно також і моральну шкоду, яку він оцінює в 100 000 грн. Вона полягає у душевних стражданнях, які позивач зазнав у зв'язку із складенням адміністративного протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП та тимчасовим вилученням транспортного засобу. У наслідок дій відповідача порушенні нормальні життєві зв'язки позивача через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми та настанні інших негативних наслідків.
Обґрунтовуючи розмір заподіяної шкоди та в підтвердження тяжкості її наслідків позивач зазначає про: особливий ступінь цинізму та правового нігілізму (повна та всебічна зневага до норм чинного законодавства) працівника поліції при порушенні прав позивача; порушення особистої гідності, оскільки тимчасове затримання транспортного засобу спричинило відчуття безпорадності, стресу та публічної ганьби ОСОБА_1 як водія, що призвело до емоційної та моральної травми; втрату часу та комфорту (тимчасове затримання транспортного засобу призвело до втрати часу водія, відкладення важливих справ, а також до фізичних та психологічних незручностей, які полягали в тому, що йому довелось звертатись до своїх друзів та знайомих з проханням про допомогу у пересуванні); тривалий стрес та тривожність, яка пов'язана з тим, що ОСОБА_1 хвилювався за транспортний засіб, адже його було вилучено з порушенням процедури, не було складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, що в свою чергу спричинило переживання безпосередньо за автомобіль та особисті речі, які в ньому знаходились; ступінь порушення життєвих планів і перспектив, істотність вимушених змін у житті позивача. Складення протоколу та тимчасове затримання транспортного засобу значним чином вплинуло на психоемоційний стан позивача, оскільки він відчував приниження та пережив емоційне перенапруження, спричинене неправомірним та необґрунтованим звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення, якого він не вчиняв. ОСОБА_1 хвилювався за вирішення справи та доведення своєї невинуватості в період з складення адміністративного протоколу, що відбулось 25 січня 2023 року аж до винесення постанови від 28 лютого 2023 року про закриття провадження у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Окрім того від населеного пункту де проживає ОСОБА_1 до спеціального майданчика, куди доставили на тимчасове зберігання затриманий транспортний засіб, значна відстань (від Ободівки до Немирова 89 км), що в свою чергу спричинило зайві незручності та хвилювання за цінні для позивача речі, що знаходились в затриманому автомобілі та сам автомобіль, адже не було здійснено огляд та опис стану транспортного засобу.
Для повернення транспортного засобу ОСОБА_1 довелось звертатись до друзів з проханням про допомогу у пересуванні до Немирова, що потягнуло незаплановані витрати на бензин.
Усе вище перелічене завдало ОСОБА_1 страждання та психологічний стрес.
Посилаючись на викладене, у зв?язку з тим, що законні та обґрунтовані підстави для тимчасового затримання транспортного засобу були відсутні, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України заподіяну йому:
-матеріальну шкоду, а саме 1 008 грн за зберігання тимчасово затриманого транспортного засобу, в тому числі ПДВ та 25 грн банківської комісії; 672 грн за зберігання тимчасово затриманого транспортного засобу, в тому числі ПДВ та 25 грн банківської комісії; 7 100 грн за послуги евакуатора та 71 грн банківської комісії; 223,29 грн та 479,84 грн за пальне;
-моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.;
-стягнути судові витрати.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково.
Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 8 780 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами було доведено незаконність дій працівників поліції при складанні відносно нього адміністративного протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки провадження відносно нього постановою Тростянецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2023 року було закрито за відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким судовим рішенням, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Голота Л. О.
Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2024 року було продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 квітня 2024 року справу призначено до розгляду на 25 квітня 2024 року у порядку письмового провадження без виклику сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків при розгляді справи.
На момент виникнення обставин, на які позивач посилається як на підставу позову, поліцейський який склав протокол відносно ОСОБА_1 , зокрема ОСОБА_2 , перебував на посаді поліцейського офіцера громади Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області. Поліцейський офіцер громади (ПОГ) - це офіцер Національної поліції України, який живе та працює у певній територіальній громаді. Його головні завдання - забезпечувати порядок і запобігати правопорушенням і злочинам у межах своєї територіальної громади (Наказ МВС від 28.07.2017 № 650). Таким чином, поліцейський офіцер громади не є тією посадовою особою, на діяльність якої поширюються норми ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Крім того, у рішенні суду на яке посилається позивач у позовній заяві (№147/110/23) не визнано дії працівників поліції незаконними. Також зазначено, що відносно ОСОБА_1 поліцейський офіцер громади склав протокол про вчинення адміністративного правопорушення, який в подальшому був направлений до суду, де було винесено рішення по суті справи.
Висновки суду першої інстанції про те, що внаслідок незаконних дій уповноважених осіб позивач зазнав моральних страждань є помилковими, оскільки ОСОБА_1 не притягався до адміністративної відповідальності працівниками поліції, як зазначено вище, питання щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності вирішувалось судом.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
Від представника Державної казначейської служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій він просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Постановою Тростянецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2023 року у справі №147/110/23 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а. с. 16-20).
Вказаною постановою було встановлено такі обставини, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Зокрема у постанові вказано, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №321349 від 25 січня 2023 року водій ОСОБА_1 25 січня 2023 року о 16 год. 04 хв. в смт Тростянець по вул. Соборна, Гайсинського району, біля будинку 54, керував автомобілем «Чері Джаггі», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.9а Правил дорожнього руху. Огляд на стан сп'яніння зі згоди водія проводився за допомогою газоаналізатора «Драгер 6810», результат огляду 0,23 о/оо, тест №2599. Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 своєї вини не визнав. Надав письмові пояснення в яких зазначив, що 25 січня 2023 року він приїхав до магазину «Торговий центр» в смт Тростянець і припаркував свій автомобіль. Підійшов працівник поліції та повідомив, що транспортний засіб припаркований з порушенням ПДР України та склав протокол. Після цього запропонував продути в прилад Драгер, на що ОСОБА_1 погодився, оскільки алкоголь не вживав. Останньому повідомили, що він знаходиться в стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 з даним висновком не погодився і запропонував поїхати до лікарні. В приміщені медичного закладу відібрали сечу та він ще раз продув у Драгер. Так як результатів одразу не було, йому сказали іти, а результат повідомлять пізніше. Додатково зазначив, що хворіє на цукровий діабет 2 типу та приймає інсулін та інші ліки. Алкогольні напої не вживає.
Позивачем в якості доказів понесених витрат на зберігання затриманого транспортного засобу надано суду квитанцію №1669 від 02 березня 2023 року, в якій зазначено період платежу з 02 лютого 2023 року по 02 березня 2023 року в сумі 672 грн (а. с.12) та квитанцію №1668 від 02 березня 2023 року, в якій зазначено період платежу з 26 січня 2023 року по 02 лютого 2023 року в сумі 1 008 грн (а. с.13). Дані платежі ОСОБА_1 сплачені, що підтверджено квитанцією №0.0.2884541435.1 від 02 березня 2023 року на суму 672 грн та квитанцією №0.0.2884540545.1 від 02 березня 2023 року на суму 1008 грн (а .с.14).
Також ОСОБА_1 оплатив послуги евакуатора, що підтверджено копією чека про оплату наданого ТОВ «ВАРІО АГРО» на суму 7 100 грн та квитанцією №0.0.2838404352.1 від 30 січня 2023 року (а. с.11).
Крім того, позивачем надано чеки № 8218, 8219 від 02 березня 2023 року із АЗС ТОВ «Авантаж-7» на 223,29 грн та 479,84 грн (а. с. 15).
Позиція суду апеляційної інстанції
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 18 ЗУ «Про національну поліцію» поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Частиною третьою статті 19 ЗУ «Про національну поліцію» встановлено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя стаття 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема закриття справи про адміністративне правопорушення.
Стаття 1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачає перелік випадків, коли громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19) та від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21).
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) зазначено, що:
«у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Матеріалами справи встановлено, що постановою Тростянецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2023 року (справа №147/110/23) провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Відтак позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, у цьому випадку застосуванню підлягає ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 640/5211/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 142/143/17, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17, від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 18 травня2022 року у справі № 158/272/21 (провадження № 61-12280св21), від 31 серпня2022 року у справі № 289/865/21 (провадження № 61-18784св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), від 15 березня 2023 року у справі № 754/204/21 (провадження № 61-1246св23), від 06 березня 2023 року у справі № 607/22802/21 (провадження № 61-343св23).
Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування моральної шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Провадження в адміністративній справі призвело до зміни звичного укладу життя позивача, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт та спричинило душевні переживання.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у цій справі суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, правильно встановив підстави, розмір та порядок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у цій частині.
Колегія суддів погоджується із розміром стягнутої моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції, з'ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а саме обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 грн. Водночас апеляційний суд також враховує, що розмір стягнутої моральної шкоди не оскаржується позивачем.
Що стосується стягнення матеріальної шкоди, колегія суддів зазначає таке.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначав, що положеннями ст. 265-2 КУпАП не передбачено тимчасове вилучення транспортного засобу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. У зв'язку із тим, що законні та обґрунтовані підстави для тимчасового затримання транспортного засобу відсутні, позивач просив суд відшкодувати за рахунок держави майнову шкоду, а саме 1008 грн за зберігання тимчасово затриманого транспортного засобу, в тому числі ПДВ, та 25 грн банківської комісії; 672 грн за зберігання тимчасово затриманого транспортного засобу, в тому числі ПДВ, та 25 грн банківської комісії; 7100 грн оплата за послуги евакуатора та 71 грн банківської комісії; 223,29 грн та 479,84 грн за пальне.
Незаконність дій працівника поліції ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що постановою Тростянецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2023 року у справі №147/110/23 провадження у справі про притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що як видно зі змісту постанови Тростянецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2023 року у справі №147/110/23, ОСОБА_1 надав пояснення такого змісту: «25 січня 2023 року він приїхав до магазину «Торговий центр» в смт Тростянець і припаркував свій автомобіль. Підійшов працівник поліції та повідомив, що транспортний засіб припаркований з порушенням ПДР України та склав протокол. Після цього запропонував продути в прилад Драгер, на що ОСОБА_1 погодився, оскільки алкоголь не вживав…».
Тобто, судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, встановлено обставини про порушення ОСОБА_1 ПДР України щодо зупинки (стоянки) транспортного засобу, за що на останнього було накладено відповідне стягнення, однак вказаною постановою суду не було встановлено, що тимчасове вилучення транспортного засобу відбулось саме за вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
При цьому згідно із ч. 1 ст. 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема, частинами третьою, п'ятою, шостою і сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома)), працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку.
Таким чином, ураховуючи пояснення ОСОБА_1 , надані суду у ході розгляду справи №147/110/23, у суду немає достатніх підстав однозначно вважати, що евакуація транспортного засобу «Чері Джаггі», д.н.з. НОМЕР_1 , була здійснена працівниками поліції саме у зв'язку зі складенням протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №321349 від 25 січня 2023 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а не у зв'язку із порушенням ОСОБА_1 правил паркування, що у відповідних випадках є підставою для затримання та евакуації транспортного засобу.
Водночас ОСОБА_1 також не надав доказів оскарження постанови про накладення на нього адміністративного стягнення за порушення правил паркування та її скасування.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Таким чином, обов'язок по доказуванню позовних вимог і обставин, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, покладається на нього.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ураховуючи, що у справі не встановлено причинного зв'язку між заподіяною позивачу матеріальною шкодою із протиправними діяннями працівника поліції як заподіювача шкоди, що є визначальним елементом для застосування положень ст. 1176 ЦК України, на підставі якої заявлено цей позов, колегія суддів приходить до висновку що позивач не виконав свого процесуального обов'язку, передбаченого ст. 12, 81 ЦПК України, та не довів наявності підстав для відшкодування йому матеріальної шкоди.
З урахуванням викладеного, колегія суддів виснує, що під час розгляду справи позивачем не було доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався у позовній заяві, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду спарви.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди слід скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити за недоведеністю, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Подаючи позов у 2023 році, позивач заявляв одну вимогу майнового характеру, яка мала бути оплачена судовим збором у розмірі 1 096,04 грн, проте ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір».
Частиною 6 ст. 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню на 2,9% (3 000 грн х 100%) : 109 604,13 грн). Отже, з ГУНП у Вінницькій області на користь держави слід стягнути 31,78 грн (1096,04 грн х 2,9%) судового збору за подання ОСОБА_1 позову.
Апеляційна скарга ГУНП у Вінницькій області підлягає задоволенню на 74,5% (8 780 грн х 100%) : 11 780 грн (розмір задоволених судом першої інстанції позовних вимог), тому останньому слід відшкодувати у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, 1 224,84 грн (1 644,06 грн х 74,5%) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).
Таким чином ГУНП у Вінницькій області за рахунок держави слід компенсувати різницю судового збору у розмірі 1 193,06 грн у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області задовольнити частково.
Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року у частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.
У решті рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року залишити без змін.
Компенсувати Головному управлінню Національної поліції у Вінницькій області 1 193,06 грн (одну тисячу сто дев'яносто три гривні 06 копійок) судового збору за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді Л. О. Голота
С. Г. Копаничук