Справа № 204/12294/23
Провадження № 2/204/436/24
12 березня 2024 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
представника позивача - адвоката Шкробота О.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Потьомкіна С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку та моральної шкоди, -
22 серпня 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , із вимогами про відшкодування втраченого заробітку та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року у справі № 204/835/23, який скасований в частині призначення покарання постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2023 року, відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік та, на підставі ст. 75 КК України, звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік. Позивач у даному кримінальному провадженні є потерпілим. Вказує, що 28 жовтня 2022 року близько 23 години 50 хвилин відповідач, сприймаючи поведінку позивача як таку, що загрожує його життю та здоров'ю, захищаючись від реальної загрози своєму життю, з метою захисту від посягань та з метою припинення протиправних безпідставних насильницьких дій позивача, невірно оцінивши небезпечність посягання та обстановку захисту, маючи при цьому реальну можливість захистити свої інтереси без заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, перевищуючи межі необхідної оборони, умисно, з мотивів самозахисту, дотягнувшись рукою до фрагмента дерев'яної дошки , схопивши її руками, умисно наніс не менше одного удару вищевказаною дошкою в область голови позивача, заподіявши останньому, відповідно до висновку експерта № 3708е/608 від 30 грудня 2022 року, тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку третього ступеню з геморагічними вогнищами забиття речовини головного мозку в лівій тім'яній частці, загальним об'ємом до 30 см3 , гострої субдуральної гематоми у лівій лобно-тім'яній ділянці з явищами дислокаційного синдрому (розміщення речовини головного мозку праворуч), субарахноїдального крововиливу, багато уламкового перелому лівої тім'яної кістки, забійної рани у лівій тім'яній ділянці,які спричинені від механічної дії твердого предмету (предметів) з обмеженою жорсткою контактуючою поверхнею, що діяв (діяли) в ліву тім'яну ділянку голови, та за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п.2.1.3 - а, б, в «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.стверджує, що із вказаними тілесними ушкодженнями він був госпіталізований до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.. І.І. Мечникова» ДОР» для надання медичної допомоги, де 29 жовтня 2022 року йому була проведене невідкладна (термінова)операція (резекція багато уламкового перелому тім'яної з скроневої кісток зліва (4х5см), видалення гострої субдуральної гематоми зліва з вогнища забою лівої тім'яної частки). У подальшому через погіршення стану здоров'я у наслідок травми, завданої відповідачем, позивач був декілька разів госпіталізований до лікарні, а 27 липня 2023 року за підсумками його огляду МСЕК, йому довічно була встановлення 2 група інвалідності. Вказує, що відповідно до висновків МСЕК та програми реабілітації, йому постійно протипоказані всі види регулярної праці та рекомендовано постійне лікування у невропатолога, нейрохірурга, а також проведення повторної операції з пластики дефекту кісток черепа. Вважає, що оскільки, внаслідок неправомірних дій відповідача він повністю втратив працездатність, то відповідачем повинно бути йому відшкодовано матеріальну шкоду, у вигляді втраченого заробітку. Тому, прохає суд, стягнути з відповідача на його користь щомісячно та безстроково втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати з відповідним коригуванням зазначеної суми у разі зміни її розміру, з моменту встановлення йому групи інвалідності, а також завдану йому вказаними обставинами моральну шкоду у розмірі 400000 гривень (а. с. 1-5).
Ухвалою суду від 25 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 27).
28 серпня 2023 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 25 серпня 2023 року, позивачем усунуто (а. с. 29-34)
Ухвалою суду від 01 вересня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 11 годину 30 хвилин 03 жовтня 2023 року (а. с. 36), копія якої надіслана учасникам справи 14 вересня 2023 року за вихідним № 27646/23-вих/2/204/3282/23 (а. с. 37).
05 січня 2024 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача - адвоката Потьомкіна С.М. (а. с. 78), в якому він позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.
В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем не надано жодних належних та обґрунтованих доказів, які б підтверджували розмір завданої йому моральної шкоди у розмірі 400000 гривень, а тому вважає, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні. Разом з цим, зазначає, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Відповідно до пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, встановлення МСЕК тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатністю особи до виконання трудової діяльності. Натомість, вказує, що довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 797223 від 27 липня 2023 року та Індивідуальна програма реабілітації інваліда № 172 вікова категорія від 18 років і старше, не містить сумарну втрату професійної працездатності позивача на момент проведення експертизи в процентному вигляді, тому розрахувати розмір втраченого заробітку не є можливим, а відтак прохає суду у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
08 січня 2024 року на адресу суду надійшла відповідь представника позивача - адвоката Шкробота О.В. на відзив (а. с. 84-87), в якій він доводи представника відповідача вважає необґрунтованими та такими, що жодним чином не впливають на обґрунтованість позовних вимог.
В обґрунтування відповіді на відзив зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами вона підтверджується. Обов'язковому доведенню під час вирішення таких спорів у судовому порядку підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння і заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Вказує, що позивачем надано всі необхідні докази, як вини відповідача, так і завданої ним шкоди, так і причинно наслідкового зв'язку між ними, зокрема: вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року у справі № 204/835/23, висновок експерта № 3708е/608 від 30 грудня 2022 року; виписки епікризу з історії хвороби позивача від 09 листопада 2022 року, 10 квітня 2023 року та 07 червня 2023 року; довідку МСЕК від 27 липня 2023 року. Тому, вважає, що дані докази у своїй сукупності підтверджують та доводять факт наявності завданої відповідачем шкоди позивачу, протиправності діяння відповідача, наявності причинно наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідача та його вини в її заподіянні. Разом з цим, зазначає, що внаслідок отриманого каліцтва та тілесних ушкоджень позивач переніс та продовжує переносити значні моральні та фізичні страждання, що виразилися в значних болях як під час заподіяння травми, так і в подальшому при лікуванні та й зараз останній відчуває постійні болі; стан здоров'я позивача значно погіршився, бо він зазнав травми, яка мала наслідком проведену невідкладну операцію; у позивача з'явилися суттєві незручності пов'язані з тим, що йому заборонені на постійній основі всі види праці, слід уникати перебування на сонці, уникати фізичних навантажень, що спричиняє йому дискомфорт і пригнічує його, адже він ніколи не зможе продовжувати життя в звичайному для себе ритмі; позивач постійно повинен проводити лікування та спостереження за станом здоров'я у лікарів , зокрема невролога, нейрохірурга, невропатолога та сімейного лікаря, та здійснювати ряд інших процедур, постійно безстроково приймати ліки, проводити перев'язки, особливого харчування та в подальшому перенести ще оперативне втручання; через, що останній перебуває у пригніченому стані, бо безповоротно порушився його звичайний уклад життя, оскільки він отримав безстроково 2 групу інвалідності, що завдає йому моральних страждань та пригнічує настрій. Тому, зважаючи на завданий позивачу обсяг страждань, вважає заявлений розмір немайнових витрат розумним, виваженим та справедливим, а відтак таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі. Разом з цим, зазначає, що у висновку МСЕК не зазначено ступінь втрати позивачем працездатності (у відсотках), оскільки його інвалідність не пов'язана з виконанням ним трудових обов'язків, натомість МСЕК у межах своєї компетентності встановила позивачу 2 групу інвалідності та обмеження у вигляді постійного протипоказання здійснювати всі види регулярної праці. Таким чином, внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач повністю втратив загальну працездатність і тому стягнення з відповідача втраченого заробітку відповідно до вимог ст. 1195 ЦК України, вважає обґрунтованим та законним. Прохає суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Протокольною ухвалою суду від 22 січня 2024 року у справі закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті (а. с. 90-92).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав їх задовольнити, обґрунтування надав аналогічні тексту позовної заяви та відповіді на відзив.
У судовому засіданні відповідач та його представник позивні вимоги не визнали, проти їх задоволення заперечували, обґрунтування надали аналогічні тексту відзиву на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що вироком Красногвардійського районного суд м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року у справі № 204/835/23 відповідача визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 1 року обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він в період іспитового строку - одного року - не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов'язки. На підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, зобов'язано ОСОБА_1 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь держави судові витрати за проведення дактилоскопічної експертизи № СЕ-19/104-22/34733-Д від 04 листопада 2022 року у розмірі 755 гривень 12 копійок. Вирішено питання щодо речових доказів (а. с. 8-10).
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2023 року вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року у справі № 204/835/23 щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, скасовано в частині призначення покарання. Ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_1 покарання за ст. 124 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання за умови, що протягом 1 року іспитового строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, зобов'язано ОСОБА_1 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. В іншій частині вирок залишено без змін (а. с. 11-14).
Згідно з обставинами, встановленими вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 28 жовтня 2022 року близько 23 години 50 хвилин перебував поблизу будинку АДРЕСА_1 , де здійснював охорону палатки з продажу овочів. У зазначений час до розташованої за вказаною адресою палатки наблизився раніше не знайомий ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_2 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, та в подальшому ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, безпричинно наніс не менше двох ударів в область обличчя та кінцівок ОСОБА_1 , внаслідок чого спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді: внутрішньо-шкіряного крововиливу з садном на його тлі в підщелепній області по центру з переходом дещо ліворуч; внутрішньо-шкіряного крововиливу з садном на його тлі на задній поверхні лівого ліктьового суглобу; двох саден на внутрішній поверхні лівого колінного суглобу; синця на внутрішній поверхні правого колінного суглобу, які спричинені від механічної дії тупого твердого предмету (предметів) частина і при ударі об такий (такі), що діяв (діяли) в область обличчя і кінцівок, та за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, на підставі пункту 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.
У зв'язку із спричиненням потерпілим ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , останній, сприймаючи поведінку ОСОБА_2 як таку, що загрожує його життю та здоров'ю, захищаючись від реальної загрози своєму життю та здоров'ю, з метою захисту від посягання та з метою припинення протиправних безпідставних насильницьких дій ОСОБА_2 , невірно оцінивши небезпечність посягання та обстановку захисту, маючи при цьому реальну можливість захистити свої інтереси без заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, перевищуючи межі необхідної оборони, умисно, з мотивів самозахисту, дотягнувшись рукою до фрагмента дерев'яної дошки, схопивши її руками, умисно наніс не менше одного удару вищевказаною дошкою в область голови потерпілого ОСОБА_2 , заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 3-го ступеню з геморагічними вогнищами забиття речовини головного мозку в лівій тім'яній частці, загальним об'ємом до 30 см3, гострої субдуральної гематоми у лівій лобно-тім'яній ділянці з явищами дислокаційного синдрому (зміщення речовини головного мозку праворуч), субарахноїдального крововиливу, багатоуламкового перелому лівої тім'яної кістки, забійної рани у лівій тім'яній ділянці, які спричинені від механічної дії твердого предмету (предметів) з обмеженою жорсткою контактуючою поверхнею, що діяв (діяли) в ліву тім'яну ділянку голови, та за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п. 2.1.3-а,б,в, «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.
Із вказаними тілесними ушкодженнями потерпілий ОСОБА_2 був госпіталізований до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» ДОР» для надання медичної допомоги.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Таким чином, встановлені вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року та вироком Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2023 року (судова справа № 204/835/23), обставини не підлягають доведенню під час розгляду даної справи.
З виписного епікризу з історії хвороби № Е 13716 хворого ОСОБА_2 (а. с. 15-16) вбачається, що останній перебував у стаціонарі з 29 жовтня 2022 року по 09 листопада 2022 року, з клінічним діагнозом: (S.065) повторна тяжка ВЧМТ, забій головного мозку ІІІ ступеню, гостра субдуральна гематома зліва, САК. Множинні багато уламкові переломи скроневої тім'яної кісток зліва; Гематома та садна лівої волосистої частини голови; СПО, 29 жовтня 2022 року резекційна краниектомія, видалення кісткових уламків, гострої субдуральної гематоми, забоїв тім'яної частки зліва; пластика дефекту ТМО. Помірний правобічний геміпарез; сенсорна афазія, виражені когнітивні та координаторні розлади. 29 жовтня 2022 року проведено операцію - резекцію багато уламкового перелому тім'яної та скроневої кісток зліва (4х5 см), видалення гострої субдуральної гематоми зліва та вогнища забою лівої тім'яної частки.
З епікризу із медичної картки № 3562/2023 стаціонарного хворого ОСОБА_2 (а. с. 17-18) вбачається, що останній перебував у стаціонарі КП «ДБКЛПД№ ДОР» з 27 березня 2023 року по 10 квітня 2023 року з повним діагнозом (основним): (F 07.84) наслідки повторних побутових ЧМТ (2004 р., 2009 р., 2022 р.). помірно виражений психоорганічний синдром, змішаний варіант з поліморфними включеннями у формі сенестопатичного, експлозивного та дисоціативного компонентів. СПО (29.10.2022 р.) - резекційна краниектомія, видалення кісткових уламків, гострої СДГ, забоїв тім'яної частки зліва; пластика дефекту ТМО. СПО (2004 р.) - резекція вдавленого перелому. СПО (01.04.2005 р.) - пластика дефекту черепа проток рилом. Психічні функції стійко порушені. Соціальна недостатність внаслідок порушення життєдіяльності за критеріями: трудова діяльність, контроль поведінки, спілкування. З анамнезу з-поміж іншого, вбачається, що у 2013 році на МСЕК визнаний інвалідом 3 групи б/т.
З виписки № 1686/473 із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 (а. с. 19-20) вбачається, що останній перебував у стаціонарі з 22 травня 2023 року по 07 червня 2023 року з повним діагнозом: наслідки повторних побутових ЧМТ (2004 р., 2009 р., 2022 р.) СПО (2004 р.) - резекція вдавленого перелому, СПО (01.04.2005 р.) - пластика дефекту черепа проти крилом. СПО (29.10.2022 р.) - резекційна краниектомія, видалення кісткових уламків, гострої СГД, забоїв тім'яної частини зліва; пластика дефекту ТМО з правобічним легким геміпарезом, помірно координаторною недостатністю, помірним вестибуло-атактичним синдромом з генералізованими епіприпадками.
З довідки до акту повторного огляду МСЕК серії 12 ААВ № 797223 (а. с. 21) вбачається, що з 24 липня 2023 року позивачу встановлено другу групу інвалідності безтерміново за загальним захворюванням та протипоказано всі види регулярної праці.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормами ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтями 77, 78 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приписами ч. 1 ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1166 ЦК України, з-поміж іншого, встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Приписами ч. 1 ст. 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Нормами ст. 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1169 ЦК України, якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1195 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов'язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
Частиною першою статті 1197 ЦК України, зокрема, встановлено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Таким чином, для обрахунку суми відшкодування необхідно встановити ступінь втрати потерпілим професійної працездатності.
Так, позивач звертаючись з вказаним позовом до суду стверджував, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано тілесних ушкоджень, які знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку із втратою працездатності, встановлення йому другої групи інвалідності безстроково, у зв'язку з чим йому завдана матеріальна шкода, у вигляді втраченого заробітку.
Однак суд не може погодитися з вказаним, з огляду на наступне.
Так, дійсно, статтею 3 Конституції України визначено, що життя і здоров'я людини визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, - цивільно-правовий інститут, який покликаний захистити майнові та немайнові права, порушені заподіянням фізичній особі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я та втратою нею працездатності.
За своїм характером втрата працездатності може бути стійкою або тимчасовою. У свою чергу, стійка втрата працездатності може бути повною чи частковою. До стійкої втрати працездатності відноситься інвалідність.
Пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 березня 2009 року визначено, що помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Так, судом встановлено, що в межах кримінального провадження № 12022041680000735 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, потерпілому ОСОБА_2 було проведено судово-медичну експертизу № 3708е/608, відповідно до якої встановлені у нього тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п. 2. 1. 3 - а, б, в «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 797223 від 27 липня 2023 року (а. с. 21) позивачу встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням, з 24 липня 2023 року.
Натомість, пунктом 27 вищевказаного Положення № 1317, з-поміж іншого встановлено, що одним із критеріїв для встановлення II групи інвалідності є обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб, при цьому для встановлення III групи інвалідності є обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії).
Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що отримана внаслідок неправомірних дій відповідача позивачем черепно-мозкова травма (СПО 29.10.2022 р. - резекційна краниектомія, видалення кісткових уламків, гострої СГД, забоїв тім'яної частини зліва; пластика дефекту ТМО з правобічним легким геміпарезом) в останнього не є першою, а повторною, оскільки позивач в же мав: СПО (2004 р.) - резекція вдавленого перелому; СПО (01.04.2005 р.) - пластика дефекту черепа проти крилом; СПО (2009 р.) - повторна ЧМТ, СГМ, ЗТГК.
Більш того, судом встановлено, що після отримання у 2004 році та 2009 році вказаних травм, позивач неодноразово лікувався у відділенні неврології з приводу пульсуючих болей у голові, а пізніше, у 2013 році, на МСЕК був визнаний інвалідом 3 групи, безтерміново.
Натомість, вже після подій жовтня 2022 року, у липні 2023 року позивачу було повторно встановлено інвалідність за загальним захворюванням із встановленням другої групи інвалідності.
Однак, ані висновком експерта за результатами проведення судово-медичної експертизи № 3708е/608 від 31 жовтня 2022 року, ані довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 797223 від 27 липня 2023 року, жодним чином не встановлено ступеня (%) втрати потерпілим/позивачем ОСОБА_2 . професійної працездатності в результаті завданої йому відповідачем травми, так само, як і не зазначено, який саме відсоток працездатності він мав, після встановлення йому у 2013 році третьої групи інвалідності за загальним захворюванням, безтерміново, та до встановлення другої групи інвалідності в даному випадку, що в свою чергу, позбавляє суд можливості встановити причинно наслідковий зв'язок між отриманою ним 28 жовтня 2022 року травмою та втратою працездатності, і як наслідок - встановленням другої групи інвалідності.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про недоведеність позивачем належними, достатніми та допустимими доказами завдання йому відповідачем матеріальної шкоди, у вигляді втраченого заробітку (доходу) внаслідок втрати працездатності, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Так, у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили та керуючись принципом розумності, справедливості.
Крім того, вимогами ч. 1 ст. 1168 ЦК України закріплено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок отримання тяжкої травми позивач зазнав фізичний біль, хворобливі відчуття, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я, лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, йому повторно встановлено інвалідність зі встановленням другої групи інвалідності, а отже як наслідок беззаперечно настали зміни у його життєвих і виробничих зв'язках.
Життя і здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю. Якщо здоров'я втрачене, то немає і того повноцінного життя, як того бажає сама людина.
Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю та відчуття спокою.
За таких обставин, суд доходить висновку про доведеність факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди.
Водночас, при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Аналогічний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верхвоного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та у Постанові Об'єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.
Отже, виходячи з засад розумності, справедливості та об'єктивності та, зважаючи на те, що вказану травму позивач отримав в тому числі через власні неправомірні дії, суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред'явлений до стягнення є завищеним та підлягає зменшенню. На переконання суду, з врахуванням критерію справедливості, відшкодування з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 50000 гривень, а отже позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд дійшов переконливого висновку про те, що позовні вимоги позивачки є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, через що вони не підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволенні частково, на суму 50000 гривень, а позивач, в силу закону (на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), звільнений від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) про відшкодування втраченого заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Держави судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна