Справа № 444/4300/23
Провадження № 1-м/444/1/2024
24 квітня 2024 року м. Жовква
Жовківський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
представника Міністерства юстиції України - ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жовква в режимі відеоконференції клопотання Міністерства юстиції України про визнання та виконання на території України вироку Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,-
До Жовківського районного суду Львівської області надійшло клопотання Міністерства юстиції України про визнання та виконання на території України вироку Окружного суду Замості від 28.09.2022 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В судовому засіданні 27.02.2024 року головуючим суддею ОСОБА_1 подано заяву про самовідвід від розгляду справи №444/4300/23.
Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області ОСОБА_7 від 26 березня 2024 року у задоволенні заві про самовідвід головуючої судді ОСОБА_1 від розгляду клопотання Міністерства юстиції України про визнання та виконання на території України вироку Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.
Клопотання Міністерства юстиції України обґрунтовано тим, що Міністерством юстиції України розглянуто запит Міністерства юстиції Польщі від 31.03.2023 року про визнання і виконання на території України вироку Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року стосовно громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами вивчення зібраних матеріалів на відповідність вимогам статті 2 Додаткового протоколу 1997 року до Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, статті 3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року з урахуванням частини другої статті 1 згаданого Додаткового протоколу 1997 року, статті 602, частині третьої статті 606 КПК України, частини четвертої статті 10, частин першої, третьої статті 80 КК України, пунктів 1-3, 14 Розділу ІХ Інструкції про порядок здійснення міжнародного співробітництва з питань взаємної правової допомоги, видачі правопорушників (екстрадиції), передачі (прийняття) засуджених осіб, виконання вироків та інших питань міжнародного судового співробітництва у кримінальному провадженні під час судового провадження, затвердженої наказом Мін'юсту України 22.08.2019 року за №956/33927, встановлено наступні обставини:
ОСОБА_5 є громадянином України та був зареєстрований на території України за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 засуджено вироком Окружного суду Замості від 28.09.2020, який набрав законної сили 10.06.2021, з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 до покарання у вигляді 1 рік позбавлення волі; у строк покарання відповідно до рішення Окружного суду Замості від 01.09.2021 зараховано період тримання під вартою з 30.06.2018 до 12.07.2018 та з 12.07.2018 до 30.01.2019; частина покарання, виконання якої запитується, становить 150 діб позбавлення волі.
ОСОБА_5 засуджено за вчинення злочинів, передбачених § 1 статті 258 (участь в злочинній організованій групі), § 1 статті 229 (надання неправомірної вигоди службовій особі) Кримінального кодексу Республіки Польща, що є також кримінально караним діянням відповідно статей 28, 369 Кримінального кодексу України.
Згідно з протоколом головного судового засідання Окружного суду у м. Замость від 14.09.2020 у засіданні був присутній захисник ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , за довіреністю, яка міститься у матеріалах справи; згідно з довідкою «Додаток номер 2» Окружного суду у м. Замость копії вироків Окружного суду Замості від 28.09.2020 та Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 отримав захисник ОСОБА_8 , адресу якого засуджений ОСОБА_5 надав як контактну для отримання кореспонденції.
ОСОБА_5 рішенням Окружного суду у м. Замость від 13.10.2021 оголошено у розшук; строки давності виконання вироку Окружного суду Замості від 28.09.2020 з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 згідно з польським законодавством сплинуть 10.06.2046 року.
ОСОБА_5 16.08.2021 в'їхав на територію України; будь-яка інша інформація про виїзд з України відсутня.
Згідно з частиною п'ятою статті 602 КПК України, встановивши відповідність запиту про визнання і виконання вироку суду іноземної держави умовам, передбаченим міжнародним договором України, Міністерство юстиції України направляє до суду клопотання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави і передає наявні матеріали.
Відповідно до частини першої статті 604 КПК України, ухвала про виконання вироку суду іноземної держави звертається до виконання згідно з цим Кодексом.
У зв'язку з наведеним Міністерство юстиції України просить: визначити і виконати на території України вирок Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року; визначити за Кримінальним кодексом України правову кваліфікацію діяння, у вчиненні якого ОСОБА_5 визнано винним вирком Окружного суду Замості від 28.09.2020 року; визначити строк покарання, на підставі вироку Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року, яке підлягає виконанню в Україні на підставі положень Кримінального кодексу України, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним.
17.01.2024 року до суду надіслано запитувану від Мін'юсту Польщі інформацію щодо перебігу строків давності згідно з польським законодавством у кримінальній справі щодо ОСОБА_5 . У листі зазначено, що Окружний суд Замості, II кримінальний відділ, який виносив вирок у справі ОСОБА_9 (номер судової зави ПК 56/18) врахував положення польського Кримінального кодексу, які регулюють питання строків давності призначення покарання за діяння, у яких його було обвинувачено. Вказані строки давності за вчинене ОСОБА_10 у період з 2005 року по 31 грудня 2007 року правопорушення, передбачене § 1 статті 258 Кримінального кодексу, сплинули б 31 грудня 2027 року, а за вчинене у січні 2009 року правопорушення, передбачене § 1 статті 229 Кримінального кодексу - сплинули б у січні 2034. Положення, що стосуються строків призначення покарання за згадані правопорушення, визначені п. 3 § 1 статті 101 Кримінального кодексу (щодо правопорушення згідно з § 1 статті 258 Кримінального кодексу), у п. 2(a) § 1 статті 101 Кримінального кодексу (щодо правопорушення згідно з § 1 статті 229 Кримінального кодексу) та статтею 102 Кримінального кодексу. Строки давності виконання сукупного покарання, призначеного ОСОБА_11 за вказані правопорушення, сплинуть 10.06.2036 (п. 2 § 1 статті 103 Кримінального кодексу). Однак, враховуючи те, що засуджений уникав виконання такого покарання, переховуючись від правосуддя, виникла необхідність в оголошенні його у розшук на території Республіки Польща. Внаслідок вищевказаних обставин, виконання покарання щодо ОСОБА_9 призупинено до моменту його затримання, і відповідно до § 3 статті 15 Кримінально-виконавчого кодексу це призупинення, пов'язане з переховуванням засудженого, призвело до продовження строків давності ще на десять років, які у цьому випадку закінчаться 10.06.2046.
17.04.2024 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 , в якому він просить звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України. Клопотання обгрунтовує тим, що ст. 12 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року, кожна Сторона може прийняти рішення про помилування, амністію або пом'якшення вироку у відповідності до своєї конституції або інших законів. Вирок Окружного суду Замості від 28.09.2020 року, з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року, щодо ОСОБА_5 набрав законної сили 10.06.2021 року. Тобто, засуджений ОСОБА_5 за згаданим вироком підлягав до відбуття реального покарання у виді 1 року позбавлення волі, однак подав клопотання про перенесення виконання цього покарання на території України. Сім місяців покарання ОСОБА_5 відбув реально на території Польщі. Згідно з п. 4 ч. 1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення минуло десять років, в разі вчинення нею тяжкого злочину. Зазначає, що згідно додатку 1 до Європейської конвенції кожна Договірна Держава може заявити, що вона залишає за собою право відмовити у виконанні європейського судового рішення у кримінальній справі, яке органи запитуючої Держави винесли в той час, коли, згідно з її власним законодавством, кримінальне провадження стосовно злочину, який покарано вироком, було б неможливо через давність часу.
В судовому засіданні представник Міністерства юстиції - ОСОБА_12 клопотання Міністерства юстиції України про визнання та виконання на території України вироку Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтримала, просила суд таке задовольнити. Також просила відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні подане Міністерством юстиції України клопотання підтримав, просив таке задовольнити, а в задоволенні клопотання ОСОБА_5 про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України просив відмовити. Свою позицію обгрунтовує тим, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, які регулює ст. 49 КК України, не застосовуються при визнанні та виконанні на території України вироку суду іноземної держави, який набрав законної сили, і на даний час є стадія виконання цього вироку. Стаття 49 КК України застосовується тоді, коли ще немає остаточного судового рішення у справі. В даному випадку не вирішується питання про винуватість чи невинуватість особи, а вирішується питання виконання вироку суду, який набрав законної сили. Щодо приведення вироку у відповідність до національного законодавства, прокурор зазначив, що в національному законодавстві передбачено покарання у виді позбавлення волі від одного року, в той час запитується невідбута частина покарання - 150 діб позбавлення волі. Так, відповідно до ст. 11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган не може замінювати міру покарання, що передбачає позбавлення волі, грошовим штрафом та не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов'язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів. А тому, з урахуванням покарання, яке передбачене ч. 1 ст. 369 КК України, та § 1 ст. 229 Кримінального кодексу Республіки Польща з метою непогіршення становища засудженого необхідно застосувати ст. 72 КК України перевівши 150 діб позбавлення волі в обмеження волі.
Засуджений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 щодо поданого клопотання заперечили. Просили застосувати положення Кримінального кодексу України, зокрема, ст. 49 КК України та звільнити ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Заслухавши учасників розгляду клопотання, дослідивши додані до нього матеріали, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог, встановлених ч.1 ст.602 КПК України, вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 603 КПК України, при розгляді клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду іноземної держави суд встановлює, чи дотримані умови, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цією главою. При цьому суд не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.
Україна є стороною кількох багатосторонніх міжнародних договорів, що регулюють питання визнання і виконання вироків іноземних держав, зокрема, Європейської конвенції про передачу засуджених осіб від 1983 року. Зазначена Конвенція є чинною для України з 1 січня 1996 року.
Крім того, питання визнання і виконання вироків іноземних держав на території України регулюється Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28.05.1970 року, яка ратифікована Законом України № 172-IV від 26.09.2002 року.
Також в Україні дії Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (Договір ратифіковано Постановою ВР № 3941-XII 3941-12 ) від 04.02.94), який набув чинності 14.08.1994 року.
Згідно зі ст.9 Конституції України та ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Пунктом «b» частини 1 статті 9 Європейської конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року визначено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі визначення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11.
Так, статтею 11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року встановлено, що у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган: а) повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку; b) не може замінювати міру покарання, що передбачає позбавлення волі, грошовим штрафом; с) повинен зараховувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; d) не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов'язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів.
З огляду на викладене, суд України має застосувати лише свої процедури, а щодо строку відбування покарання, керуватися положеннями п. d) ст. 11 Конвенції.
При призначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім випадків, визначених у ч.4 ст. 610 КПК України. При цьому суд, як це зазначено у ч.3 ст. 603 КПК України, не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 610 КПК України при визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків:
1) якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України;
2) якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.
Отже, Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 року передбачено можливість передачі особи, засудженої на території однієї держави, на територію іншої держави, відповідно до положень цієї Конвенції, для відбування призначеного їй покарання (стаття 2) шляхом продовження виконання вироку одразу або на основі судової чи адміністративної постанови згідно із положеннями статті 10 або визнання вироку з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином, заміни міри покарання, призначеної в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11 цієї Конвенції.
Відповідно до п. «e» статті 3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, засуджену особу може бути передано за цією Конвенцією тільки за таких умов, зокрема: якщо дія або бездіяльність, на підставі якої було винесено вирок, є кримінальним злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або була б кримінальним злочином у разі вчинення на її території.
Згідно з ч.1 ст.4 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, санкція може виконуватися іншою Договірною Державою тільки у разі, якщо згідно із її законодавством дія, за яку була встановлена санкція, була б злочином в разі її вчинення на її території, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там.
Згідно з ч. 4 ст. 10 КК України, виконання в Україні вироку іноземного суду чи міжнародної судової установи можливо, якщо діяння, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, згідно з цим Кодексом визнається злочином або було б злочином у разі його вчинення на території України.
Відповідно до ст. 3 КК України, законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
При визначенні відповідності кримінально-правової норми за КК України діянню, інкримінованого судом іноземної держави, мова не йде про визнання злочинності та караності діяння, а лише встановлення факту, що таке діяння є злочином і в Україні.
Враховуючи, що кримінальне законодавство різних держав значно різниться між собою, співвіднести статті кримінальних законів між собою, із повною тотожністю є неможливим, тому правильним при визначенні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, є виділити встановлені судом іноземної держави фактичні обставини справи та вивести формулу кваліфікації, відповідно до КК України.
Відповідно до ст. 87 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, якщо відбудеться перейняття виконання рішення, то суди Держави виконання вироку визначають згідно з своїм законодавством покарання у вигляді позбавлення волі або забезпечуючі заходи, що підлягають виконанню, враховуючи в найбільшій мірі, покарання у вигляді позбавлення волі або забезпечуючі заходи, призначені в Державі винесення вироку. Внаслідок перейняття виконання рішення Державою виконання вироку, засуджений ні в якому разі не може бути в становищі гіршому від того, в якому він міг би перебувати у випадку подальшого виконання рішення в Державі винесення вироку.
Із Висновку за результатами розгляду запиту про передачу для виконання на території України покарання засудженого ОСОБА_5 , встановлено, що ОСОБА_5 засуджено вироком Окружного суду Замості від 28.09.2020 року, який набрав законної сили 10.06.2021 року, з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року до покарання у вигляді 1 рік позбавлення волі; у строк покарання відповідно до рішення Окружного суду Замості від 01.09.2021 зараховано період тримання під вартою з 30.06.2018 до 12.07.2018 та з 12.07.2018 до 30.01.2019; частина покарання, виконання якої запитується, становить 150 діб позбавлення волі.
ОСОБА_5 засуджено за вчинення злочинів, передбачених §1 статті 258 (участь в організованій злочинній групі), § 1 статті 229 (надання неправомірної вигоди службовій особі) Кримінального кодексу Республіки Польща, що також є караним діянням відповідно до статей 28, 369 Кримінального кодексу України.
Представник Міністерства юстиції України - ОСОБА_4 в судовому засіданні 24.04.2024 року пояснила, що при наданні такого висновку враховано, що §1 статті 258 відповідає ст. 28 КК України, а § 1 статті 229 - ст. 369 КК України.
Відповідно до змісту статті 258 параграфу 1 Кримінального кодексу Республіки Польща, така передбачає відповідальність за те: хто бере участь в організованій групі чи об'єднанні, спрямованих на вчинення злочину або податкового правопорушення, карається позбавленням волі на строк від 3 місяців до 5 років.
Як зазначено у вироку Окружного суду в Замості від 28.09.2020 року, в період з 2005 року невстановленої точно дати до кінця 2007 року в Хребенном, Наролі, ОСОБА_13 і інших місцевостях Любельського воєводства та на території України діючи разом і за попередньою змовою з встановленими і невстановленими особами ОСОБА_5 приймав участь в організованій злочинній групі, що мала на меті заподіяння злочинів полягаючих у контрабанді через польсько-український державний кордон товарів, в тому числі охоплених забороною привезення в Україну та вручанні майнових вигод польським митникам за дії з порушенням закону шляхом непроведення контролю транспортних засобів перевозячих товари, тобто правопорушення передбачене статтею 258 параграф 1 Кримінального кодексу Республіки Польща.
В Кримінальному кодексі України відсутня окрема стаття Особливої частини, яка б передбачала відповідальність за вчинення зазначеного вище кримінального правопорушення.
Крім цього, ОСОБА_5 згаданим вироком Республіки Польща засуджений за злочин передбачений § 1 статті 229 Кримінального кодексу Республіки Польща, а саме: в січні 2009 року невстановленої точно дати в ОСОБА_14 воєводства, діючи з корисливих мотивів вручив ОСОБА_15 у зв'язку з виконанням ним публічної функції посадової особи митної служби майнової вигоди у вигляді грошей в розмірі 1000 злотих, в замін за прискорення митного оформлення автомобіля.
За вчиненні діяння ОСОБА_5 засуджено до покарання у вигляді 1 рік позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 КК України в редакції чинній на час інкримінованих ОСОБА_5 дій, така передбачала покарання у виді штрафу від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років.
За своїм характером покарання не повинне посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинне вважати обов'язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину.
При визначені строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 4 ст. 610 КПК України, якщо строк покарання призначеного вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку визначеного вироком іноземної держави.
Враховуючи, що ч. 1 ст. 369 КК України не передбачено покарання у виді позбавлення волі, суд вважає за необхідно застосувати ст. 72 КК України та визначити невідбуту частину покарання ОСОБА_5 у виді 300 днів обмеження волі.
Щодо клопотання ОСОБА_5 , в якому він просить звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, суд зазначає наступне.
В клопотанні ОСОБА_5 посилається на Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків, яку ратифіковано із заявами і застереженнями.
У Додатку I до цієї Конвенції зазначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що вона залишає за собою право: (c) відмовити у виконанні європейського судового рішення у кримінальній справі, яке органи запитуючої Держави винесли в той час, коли, згідно з її власним законодавством, кримінальне провадження стосовно злочину, який покарано вироком, було б неможливе через давність часу.
Разом з тим, у статті 8 цієї ж Конвенції зазначено, що для цілей пункту 1 Статті 6 та застереження, зазначеного в пункті (c) Додатка I до цієї Конвенції будь-яка дія, що перериває чи призупиняє перебіг строку давності, належним чином виконана органами Держави винесення вироку, вважається такою, що має такий самий ефект при обчисленні строку давності в запитуваній Державі згідно з законодавством цієї Держави.
Суд враховує наведену в листі Мін'юсту Польщі інформацію щодо перебігу строків давності згідно з польським законодавством у кримінальній справі щодо ОСОБА_5 , а також те, що ОСОБА_5 рішенням Окружного суду у м. Замость від 13.10.2021 оголошений у розшук і 16.08.2021 року в'їхав на територію України, а відтак, суд вважає, що згідно зі ст. 8 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, не підлягають застосуванню строки звільнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, суд зазначає, що в Додатку I до Конвенції визначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що вона залишає за собою певне право, однак, в даному випадку, Міністерство юстиції України, встановивши відповідність запиту визнання і виконання вироку суду іноземної держави умовам, передбаченим міжнародним договором України, склавши Висновок за результатами розгляду запиту про передачу для виконання на території України невідбутої частини покарання засудженого ОСОБА_5 , звернулося до суду із клопотанням про визнання та виконання на території України вироку Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заявивши про жодне застереження.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 602, 603, 604 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_5 - відмовити.
Клопотання Міністерства юстиції України про визнання та виконання на території України вироку суду іноземної держави - Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити частково.
Визнати і виконувати на території України вирок Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким він засуджений за § 1 статті 229 Кримінального Кодексу Республіки Польща.
Вважати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженим за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді обмеження волі.
Визначити строк покарання засудженому ОСОБА_5 , що підлягає відбуванню в Україні на підставі вироку Окружного суду Замості від 28.09.2020 року з урахуванням вироку Апеляційного суду в Любліні від 10.06.2021 року із застосуванням ст. 72 КК України у виді 300 (триста) днів обмеження волі.
Строк відбування покарання рахувати ОСОБА_5 з моменту його фактичного затримання.
Копію ухвали направити до Міністерства юстиції України.
Після набрання ухвалою законної сили звернути таку до виконання.
Ухвала може бути оскаржена органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, та прокурором до Львівського апеляційного суду через Жовківський районний суд Львівської області протягом семи днів.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо вона не скасована, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: ОСОБА_1